Мистецтвознавство: традиції та інновації

ПРО ВПЛИВ ХОРОВОГО МИСТЕЦТВА НА ОСОБИСТІСТЬ: ІСТОРИЧНИЙ ЕКСКУРС

2024-02-01T15:50:31+02:00

Хорове мистецтво ‒ унікальне за своєю природою, передусім завдяки колективній основі, доступності. Саме цей вид мистецтва найбільш яскраво відображає динаміку української культури, втілюючи філософські, моральні, релігійні погляди суспільства у той чи інший історичний період. Впливаючи на свідомість людини, хорове мистецтво формує її ідеали, моральні принципи, образ життєдіяльності. Чимало науковців різних галузей знань вивчали потенційні можливості хорового мистецтва, його особливості (акустичні та інтонаційні властивості музичного звуку, вокальну природу хорової діяльності, синтез музики і поетичного слова на основі колективного виконання хорових творів), а головне – вплив на особистість. Найчастіше питання впливу хорового мистецтва на особистість було предметом уваги філософів і педагогів.

СЕМІОТИЧНИЙ УНІВЕРСУМ МИСТЕЦЬКОЇ КОМУНІКАЦІЇ У ТВОРЕННІ НАЦІОНАЛЬНОГО БУТТЯ

2024-02-01T15:53:39+02:00

У статті розглянуто семіотичний універсум як символічний світ у реальностях простору національного буття. Оскільки буття говорить про себе в різні способи, в контексті дослідження апелюємо до соціокультурної сфери, зокрема до мистецтва як художньої моделі буття. Обґрунтовано, що музичне мистецтво є однією з форм культури, знаково-семіотичною її галуззю, яка пов’язана зі здатністю суб’єкта естетично опановувати життєвий світ, образно-символічно відтворювати його з використанням ресурсів творчої уяви. У процесі мистецької комунікації (спілкування) текст є повідомленням, засобами вираження в якому є знаково-семіотичний склад тексту, художній образ, який будь-якій конкретності надає універсального характеру. Музика інтерпретує об’єкти навколишнього світу (культури) у своїй знаковій системі, її мова є штучною щодо природної, вербальної, породжує новий текст і смисл. Висвітлено взаємозв’язок семіотичного простору з інтелектуальним потенціалом людського акту творення. Зазначено, що творчість формує людську особистість та сприяє реалізації її базових потреб творення добра, краси, любові, внутрішніх потреб душі та серця. Процес творчості є екзистенційною потребою людини. В наукових пошуках доведено, що процес засвоєння національною культурою інтелектуальної продукції (індивідуальної чи колективної, «своєї» чи «чужої») передбачає перш за все її здатність до «пізнання-розуміння-осмислення» як дієвої основи творення та збереження власної самобутності. З позиції того, що гуманітарній науці в сучасному ХХІ столітті властиві тенденції діалогічності, комунікативні можливості музичного мистецтва, будучи вплетеними в канву соціокультурного буття, формують соціальне середовище, рівень культури, ставлення до самого себе та світу навколо. Сьогодні засобами музичного мистецтва ми маємо унікальну можливість утверджувати свою самобутність та національну приналежність, використовуючи всю систему соціально-культурної комунікації.

СУЧАСНА МИСТЕЦЬКА ОСВІТА ЯК ЗАСІБ КРЕАТИВНОГО ПІДХОДУ ДО ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО АКТОРА

2024-02-01T15:56:34+02:00

У статті йдеться про художньо-культурну ситуацію в сучасній театральній освіті України, пошуки моделей виховання актора, роль у цьому процесі театральної школи і педагогів – керівників творчих майстерень. Тема, що увиразнює самобутню картину української театральної педагогіки початку ХХІ століття, досі не була предметом спеціального розгляду у театрознавчий науці. Наукова новизна дослідження зумовлена вивченням особливостей педагогічних ідей, методів і прийомів сучасних театральних діячів, акторів, режисерів, театральних педагогів. Автор розглядає різні театральні школи та напрями підготовки українських митців, відбираючи те, що відповідає темі статті. Пропонується аналіз діяльності сучасних театральних шкіл, пошуки яких спрямовані на створення інноваційних методик у вихованні особистості майбутнього майстра сцени.

ВЕРСІЇ РІЗДВЯНОГО ВЕРТЕПУ. ВИСТАВА КИЇВСЬКОГО ТЕАТРУ-СТУДІЇ «МІСТ» В ІНСЦЕНІЗАЦІЇ ТА ПОСТАНОВЦІ ХУДОЖНЬОГО КЕРІВНИКА ТЕАТРУ – ЮЛІЇ ГАСИЛІНОЇ

2024-02-01T15:58:29+02:00

Стаття присвячена Різдвяному Вертепу. Автор висвітлює окремі постановки, у яких задіяні матеріали з фондової колекції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України. У статті розглянуто Різдвяний Вертеп Київського театру-студії «МІСТ» у постановці художнього керівника театру Юлії Гасиліної (1970–2020). Ця ігрова вистава стала репертуарною і мала декілька різних версій у супроводі ансамблю артистів театру, Фольклорного гурту «Божичі», а також ансамблю артистів Студії при Народному хорі ім. Г. Верьовки. Подано фрагмент сценарію Вертепу з тіньовим театром. У виставі звучать українські народні музичні інструменти.

НЕТ-АРТ: НОВІ МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ ТВОРЧОСТІ

2024-02-01T16:01:44+02:00

У статті розглянуто поняття нет-арту щодо мистецького середовища. Виявлено такі основні форми його прояву, як безпосереднє створення та трансляція артпродуктів у веб-мережі – нет-арт; використання інтернету як способу трансляції творів; застосування інтернету як надихаючої ідеї для створення проєктів. Констатується створення концептуально нового художнього середовища артпродукту, модус буття якого повністю опосередкований інтенцією до віртуальності художника та глядача. Нет-арт як новітній художній феномен медіамистецтва пов’язаний з трансформаціями у сучасному суспільстві. Наводяться причини, приклади розвитку нет-арту, розкрто його роль у творчості. Нет-арт трактується як нове розширення художньої творчості перш за все молоді. Сучасний постмодерн ще більше ускладнив існування молоді. Відповісти на питання про те, як жити розумно, щасливо і в злагоді із собою та іншими, стає все важче. Відповіді на ці питання молодь шукає у художній творчості, яка допомагає інтегрувати мозкову діяльність, емоції та уяву. Мова мистецтва стає мовою спілкування із собою та іншими. Зміни в культурі, як і зміна її характеру з вербального на аудіовізуальний, які були створені новими медіа, привели до того, що художні твори вийшли за межі матеріальності – фактично ми маємо справу з новими способами творчості. Продукт з’являється в кіберпросторі, а процес використання віртуального простору для представлення свого мистецтва стає концептуалізацією рефлексивної ідентичності. «Електронна наркотизація», на думку песимістів, зводить нанівець «справжню» творчість молоді, тому що все більше технологічних творінь з’являється на інтернет-порталах. Проте, виявляється, не варто боятися одноманітності мистецьких творів, створених мультимедійними засобами. Кіберпростір лише забезпечує нові способи їх представлення.

РЕАЛІСТИЧНА ФОРМА ВІДТВОРЕННЯ У ЗНАКОВО-СИМВОЛІЧНІЙ СИСТЕМІ ТВОРУ ФЕДОРА КРИЧЕВСЬКОГО (ТРИПТИХ «ЖИТТЯ»)

2024-02-01T16:04:44+02:00

Метою статті є вивчення особливостей трансформації реалістичної форми у знаково-символічну систему триптиху «Життя» Федора Кричевського. Методологія дослідження орієнтована на синтетичний підхід до вивчення стилю художника та у порівняльному методі у процесі аналізу композиційної структури художнього твору. Наукова новизна полягає у висвітленні процесу трансформації реалістичної форми з ознаками монументальності в композиційну структуру триптиху «Життя» Федора Кричевського. Вивчаються можливості реалізації її у знаково-символічну систему художнього твору. Висновки. У триптиху «Життя» Федора Кричевського вирішується непросте завдання поєднання реалістичної форми та семантичного наповнення у єдину цілісну композиційну систему. Художник втілює узагальнений життєвий шлях селянської сім’ї з її радісними і водночас трагічними переживаннями. Композиційне рішення та структурна побудова триптиху виходить із принципу побудови фрески. Триптих наближається до настінного розпису з його плоскісним ритмом декоративних узагальнених форм. Федір Кричевський відходить від пасивного натуралістичного відтворення та категорично відкидає ілюзорність зовнішньої правдоподібності. Знаково-символічний зміст у картині виражений через власну пластичну систему композиції та формовиявлення, у якій прочитується зміст картини, сприймається її символізм і знаковість. В архітектоніці всіх складових частин картини подається відчуття тривимірності простору і, навпаки, двовимірність, спрощеність. Рух до монументальності визначає цілеспрямованість усіх його пошуків, що дає основу для втілення такої глибоко-філософської теми.

ВИСТАВИ ЯК ІНДИКАТОР КРАХУ ГУМАНІСТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ НА СЦЕНАХ ТЕАТРІВ «ОБРАЖЕНИХ» РЕГІОНІВ УКРАЇНИ (2009–2013 РОКИ)

2024-02-01T16:07:41+02:00

У статті простежено деякі аспекти творчої діяльності російськомовних театрів України у регіонах, які критично потерпіли через агресію рф (тимчасово анексований Крим та окуповані Донецьк і Луганськ). Зокрема, акцентується увага на прогнозуючому суспільному катаклізмі функції вистав. У статті аналізується, які знакові вистави були випущені театрами цих міст в п’ятиріччя перед військовою агресією. Також простежено, які зміни відбулися у колективах театрів після 2014 року (на прикладах творчих груп проаналізованих вистав). Автор доходить висновку щодо змістовних перетинів подій примусової зміни влади, зображених у виставі, та подій, які відбулися в цьому регіоні невдовзі (вистава маріупольського театру «Чорне і червоне…»). В іншому випадку режисерська актуалізація твору 1930-х років парадоксальним чином не веде до зчитування антитоталітарного застереження не те, що глядачами, але й трупою театру, яка перебуває в конфронтації з цінностями незалежної української держави («Кабала святош» у севастопольському театрі). В третьому випадку тенденцію дегуманізації, зкріміналізованості суспільства та водночас стильові прикмети видовища посткультури презентувала вистава запрошеного режисера («Наслідування одвічним ганджам» у Луганському театрі ім. П. Луспекаєва). Як приклад позитивного впливу українського театру на формування громадянської позиції мешканців російськомовного міста наведено знакові постановки Херсонського театру ім. М. Куліша.