Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: педагогіка

МOТИВАЦIЯ НАВЧАННЯ МАЙБУТНIХ УЧИТЕЛIВ В ПРОЦЕСІ ЇХ ПІДГОТОВКИ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2024-08-02T14:09:16+03:00

Показано, що мoтивацiя навчання забезпечує висoку результативнiсть навчання, підвищує пiзнавальну активнiсть студентів, перетвoрює зoвнiшню регуляцiю в самoрегуляцiю. Описано структуру мoтивацiйних педагoгiчних технологій, що включають вступну та поточну мотивацію. Визначено пoслiдoвнiсть дiй викладача пiд час прoектування мoтивацiйних технoлoгiй. Запропоновано метoди стимулювання i мoтивацiї навчальнo-пiзнавальнoї діяльності, які використовуються для фoрмування пoзитивних мoтивiв навчання, стимулюють пiзнавальну активнiсть i сприяють збагаченню студентiв навчальним матерiалoм. Доведено, щo інтерес є oснoвною причиною, що стимулює діяльність; вoна характеризується пoзитивними емoцiями, наявнiстю пiзнавальнoї стoрoни цiєї емoцiї та вираженням мoтиву дiяльнoстi. Підтверджено важливість метoдів стимулювання oбoв’язку та вiдпoвiдальнoстi у навчаннi.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ІЗ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

2024-06-03T12:38:51+03:00

У статті зосереджено увагу на сутності методологічних підходів до дослідження проблеми формування професійної підготовки майбутніх фахівців із фізичної реабілітації до використання здоров’язберігаючих технологій у подальшій професійній діяльності. Серед методологічних підходів до дослідження проблеми професійної підготовки майбутніх фахівців із фізичної реабілітації автор виокремлює системний, аксіологічний, особистісний, діяльнісний і компетентнісний підходи. У рамках нашого дослідження загальнонаукову основу формування професійної підготовки майбутніх фахівців із фізичної реабілітації до використання здоров’язберігаючих технологій за фахом становлять системний та аксіологічний підходи, які дали змогу визначити мету, завдання та спрямованість процесу професійної підготовки, розкрити його сутність і структуру. На основі системного підходу в нашому дослідженні ми виділили структурні компоненти професійної підготовки майбутніх фахівців із фізичної реабілітації, зокрема: мотиваційно-ціннісний, когнітивно-змістовий, особистісно-діяльнісний, а також встановили структурно-функціональні зв’язки між ними. Особистісний підхід спрямовує педагогічний вплив на розвиток професійно важливих якостей особистості і становить теоретико-методологічну основу нашого дослідження. Діяльнісний підхід спрямований на професійну підготовку майбутніх фахівців із фізичної реабілітації на формування відповідних умінь і навичок майбутнього фахівця, зокрема організаційно-методичних, пізнавальних, комунікативних і рухових якостей. Компетентнісний підхід став базовою основою для визначення відповідних компетентностей, потрібних для професійної самореалізації майбутніх фахівців із фізичної реабілітації. Зазначимо, що комплексне використання методологічних підходів дає змогу розглядати професійну підготовку спеціаліста як педагогічну систему, що сприяє формуванню в майбутнього фахівця групи професійних якостей, мотивів і цінностей.

ВІРТУАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ STELL ARIUM ЯК ЗАСІБ РЕАЛІЗАЦІЇ МІЖДИСЦИПЛІНАРНИХ ЗВ’ЯЗКІВ

2024-06-03T12:45:53+03:00

У статті досліджено проблеми реалізації міждисциплінарних зв’язків в освітньому процесі. Проблеми підвищення якості освіти, розвитку самостійності та творчої активності здобувачів вищої освіти й підготовки їх до самостійного здобуття знань і творчої діяльності не можна повністю розв’язати без установлення цілісної картини світу на основі міждисциплінарних зв’язків у навчальному процесі. Визначено, що міждисциплінарні зв’язки – це система відношень між знаннями, уміннями та навичками, що формуються внаслідок послідовного відображення об’єктивних зв’язків із реальністю в засобах, методах і змісті навчальних дисциплін, а міждисциплінарність – науково-педагогічна новація, що породжує здатність побачити, розпізнати, сприйняти те, що є недоступним у межах окремо взятої дисципліни з її специфічним, вузькоорієнтованим об’єктом, предметом і методами дослідження. Значні можливості для реалізації міждисциплінарних зв’язків притаманні астрономії. Як навчальна дисципліна астрономія має значний світоглядний потенціал, що реалізується через зв’язки з іншими дисциплінами (фізикою, математикою, інформаційними технологіями тощо), які розкриваються в освітньому процесі під час розв’язування прикладних завдань із різних предметних сфер. Здійснено методичний підхід реалізації міждисциплінарності в процесі розв’язання інтегрованого практичного завдання «Перевірка історичних фактів і подій за допомогою віртуального середовища Stellarium». Розв’язування завдань інтегрованого змісту забезпечує формування єдиної природничо-наукової картини світу, активізує пошуково-дослідницьку діяльність здобувачів освіти, сприяє активному оволодінню сучасними технологіями, становленню інтересів професійного плану тощо.

МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ В ГАЛУЗІ АВТОМОБІЛЬНОГО ТРАНСПОРТУ

2024-06-03T14:03:08+03:00

Статтю присвячено розробленню моделі формування екологічної культури студентів педагогічних закладів вищої освіти – майбутніх викладачів професійного навчання в галузі автомобільного транспорту. Потреба в екологічній освіті пов’язана з необхідністю забезпечення сприятливого середовища для життя та діяльності людини. Новий світогляд, який формує екологічна освіта, потребує зміни мислення, трансформації глибинних основ нашого духовного життя. Саме ефективна екологічна освіта, з одного боку, як процес і результат засвоєння систематизованих знань, набуття умінь, навичок і досвіду, а з іншого – як процес формування духовного образу, її ціннісних, світоглядно-моральних установок, має сприяти підвищенню екологічної культури людини. Для розв’язання поставленої задачі використано: теоретичний метод дослідження (аналіз філософської, психологічної, педагогічної вітчизняної і зарубіжної наукової та навчально-методичної літератури, дисертаційних досліджень, а також нормативних документів і матеріалів з інформатизації та цифровізації освіти, спеціальної літератури й електронних інформаційних ресурсів з психолого-педагогічних та організаційних аспектів цифровізації освіти); обсерваційний (пряме й опосередковане спостереження, самоспостереження); праксиметричний (аналіз продуктів діяльності, вивчення й узагальнення педагогічного досвіду, аналіз дидактичної та методичної документації). Проаналізовано філософські та психолого-педагогічні підходи вітчизняних і зарубіжних учених до розкриття сутності, функцій і структури екологічної культури особистості. З’ясовано, що вчені здебільшого пов’язують перспективи формування екологічної культури із цивілізаційним підходом, ідеєю сталого розвитку та формуванням у молодого покоління коеволюційних цінностей. Виявлено певні психолого-педагогічні закономірності та специфічні особливості формування системи коеволюційних цінностей студентів. Здійснено детальний опис критеріїв (глибина, узагальненість, усвідомленість набутих екологічних знань, ціннісне ставлення до природи та її захисту: домінантність, модальність, інтенсивність, екологічна відповідальність, екологічно виправдана активність, вподобана діяльність), показників (когнітивний компонент, аксіологічний компонент, нормативний компонент, творчо-діяльнісний компонент, поведінковий компонент) і рівнів сформованості (низький (репродуктивний), середній (продуктивний), високий (креативний)) екологічної культури майбутніх викладачів закладів професійної (професійно-технічної) освіти в галузі автомобільного транспорту. Надано стислу характеристику філософсько-методологічного, теоретичного й педагогічного базисів дослідження проблеми. Розроблено модель формування екологічної культури студентів у педагогічному закладі вищої освіти в контексті: культурно-цивілізаційних ідей екологічної безпеки довкілля та фундаментальних учень про біосферу і ноосферу; психолого-педагогічних досліджень, що стосуються формування екологічної культури особистості в системі неперервної освіти; теорії та методології науково-педагогічних досліджень.

ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНОГО ПІДХОДУ PLACE -BASED EDUCATION В УКРАЇНСЬКУ ОСВІТНЮ СИСТЕМУ: ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

2024-06-03T12:12:21+03:00

Актуальність статті зумовлена важливістю осмислення досвіду педагогічного підходу Place-based Education, який має значний потенціал для зміцнення зв’язків між школами й територіальними громадами, посилення громадянського та національно-патріотичного виховання, вивчення історії, традицій і культурної специфіки рідного краю, формування екологічної свідомості та відповідального ставлення до навколишнього середовища, налагодження соціальних зв’язків, зокрема міжгенераційних. У статті розглядаються історія становлення та розвитку педагогічного підходу, його наукове осмислення й формування терміносистеми, зокрема визначення в науковому дискурсі назви напряму. Мета статті полягає в аналізі англійської термінології та українських відповідників для пошуку тотожного українського варіанта назви педагогічного підходу Place-based Education. Мета пов’язана з важливістю термінологічно грамотного називання цього феномену в українському науковому дискурсі. Реалізація мети досягається завдяки загальнотеоретичним і спеціальним методам, наприклад описовому, компаративному та методу семантичного аналізу. З метою визначення найбільш вдалого українського терміна для позначення педагогічного підходу Place-based Education було проаналізовано досвід громадсько-орієнтованої освіти та громадсько-активних шкіл як близьких за спрямованістю і засадничими принципами. До основних результатів дослідження належать узагальнення історії визначення назви підходу Place-based Education в англомовному науковому дискурсі та пропозиції щодо українського терміна.

РЕАЛІЗАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЙ ДИСТАНЦІЙНОГО ТА ЗМІШАНОГО НАВЧАНН Я МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИКИ ЗАСОБАМИ ХМАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

2024-06-03T11:51:49+03:00

У статті проаналізовано нормативно-правові та організаційні передумови реалізації дистанційного та змішаного навчання в закладах вищої освіти в умовах воєнного часу. Обґрунтовано перспективність використання засобів хмарних технологій як інструменту підтримки дистанційного та змішаного навчання та узагальнено практичний досвід їх використання в освітньому процесі кафедри фізики та методики її навчання Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Охарактеризовано функціональні можливості сучасних хмарних технологій як сервісів підтримки дистанційного та змішаного навчання фізики, що забезпечують ефективну організацію аудиторного та онлайн-навчання, самостійної роботи здобувачів вищої освіти, формування в них практичних умінь і навичок, важливих для подальшої професійної діяльності. Проаналізовано основні типи комп’ютерного дидактичного забезпечення освітнього процесу з фізики та напрями його використання для розв’язання конкретних навчально-методичних завдань. Акцентовано увагу на важливості використання цифрових лабораторій як складника технології дистанційного та змішаного навчання майбутніх учителів і викладачів фізики, висвітлено особливості організації навчання з використанням цифрової лабораторії, що функціонує в університеті при кафедрі фізики та методики її навчання. Зроблено висновки щодо перспектив подальшого розвитку дистанційного та змішаного навчання з використанням хмарних технологій, необхідності вдосконалення цифрової компетентності здобувачів вищої освіти та викладачів як умови ефективного використання в освітньому процесі сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, розроблення новітнього дидактичного забезпечення навчання фізики, інтегрованого з хмарними інструментами та сервісами.

САМОРОЗВИТОК І САМОВДОСКОНАЛЕННЯ ВЧИТЕЛЯ МАТЕМАТИКИ В УМОВАХ СЬОГОДЕННЯ

2024-06-03T12:00:47+03:00

На сьогодні роль і статус вчителя математики як організатора навчального процесу визначаються сукупністю факторів його адаптації до науково-освітнього простору. Саморозвиток вчителя математики – психолого-педагогічна категорія, що передбачає стратегічні форми його діяльності, спрямовані на взаємодію з учнями, педагогічним складом, батьками тощо. Стратегія науково-нормативної та науково-педагогічної діяльності вчителя математики водночас є симбіозом математичних знань і контактного налагодження зі здобувачами освіти, заснованих на знаннях у галузі психолого-педагогічних і когнітивно-поведінкових реакцій учнів. Тож саморозвиток і самовдосконалення вчителя математики мають на меті сприяння організації навчально-виховної діяльності шляхом урахування індивідуальності здобувачів математичної освіти під час опанування базових (обов’язкових) науково-програмних категорій певної дисципліни. Враховуючи концептуальну роль саморозвитку вчителя як домінанти його педагогічно-майстерницької парадигми, ключовим для вчителя математики є опанування методик, методів і механізмів особистісно-професійного та кваліфікаційного самовдосконалення. До них, зокрема, належать: 1) поєднання самоосвіти та доктринального освітнього розвитку; 2) опрацювання філософських освітніх категорій; 3) виокремлення персональної специфіки педагогічної дії. Для цілей цього дослідження видається необхідним опрацювати вищеозначені симулякри в науково-математичній проєкції взаємодії.

ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ОСВІТНЮ ГАЛУЗЬ

2024-06-03T12:19:57+03:00

Аналіз історії та педагогіки інновацій надає можливість розширити та збагатити наші сучасні наукові уявлення про роль і значення інновацій у розвитку суспільства. Основні характеристики, принципи, тенденції та перспективи для розвитку вітчизняної педагогіки стають надзвичайно актуальним завданням у цьому контексті. Метою статті є оцінка й аналіз інноваційних історико-педагогічних концепцій, які є актуальними в сучасних умовах модернізації вітчизняної освітньо-виховної системи та мають основні характеристики, принципи, тенденції та перспективи вітчизняної педагогіки у впровадженні інноваційних технологій в освітній процес. Провідним методом дослідження є теоретичний аналіз та узагальнення наукових джерел, систематизація наукової інформації щодо проблеми розвитку інноваційних технологій та їх впровадження в освітній процес. Аналіз інновацій в освіті сприяє виявленню ключових тенденцій, розвитку новаторських підходів, покращенню якості навчання та забезпеченню адаптації освітніх систем до сучасних вимог. Педагогічні інновації властиві науковим доробкам ряду видатних українських педагогів, таких як Г. С. Сковорода, К. Д. Ушинський, М. І. Пирогов, Б. Д. Грінченко, С. Ф. Русова, А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський. За результатами аналізу наукових джерел встановлено, що елементи інноваційної педагогіки вже історично знаходять відображення в теорії та практиці вітчизняних педагогів. Визначено, які підходи, концепції та тех- нології є актуальними для сучасної освіти. Описано ключові характеристики, принципи, тенденції та перспективи, які впливають на розвиток сучасної педагогіки в галузі впровадження інноваційних технологій. Доведено, що інноваційна педагогіка є продуктом не лише сучасних досліджень, але й накопичення педагогічного доробку протягом багатьох століть.

ПОНЯТІЙНО-КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ ЗАСТОСУВАННЯ ГЕЙМІФІКАЦІЇ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ

2024-06-03T12:25:01+03:00

У статті представлено результати систематизації і узагальнення сучасного понятійно-категоріального апарату застосування гейміфікації в освітньому процесі на підставі здійсненого теоретичного аналізу наукових, методичних, практичних праць. Під застосуванням гейміфікації в освітньому процесі запропоновано розуміти створення загального ігрового середовища для реалізації навчального процесу, результатом якого на підставі підвищення мотивації до змісту навчальної діяльності є ефективність досягнення навчальних цілей. На підставі аналізу публікацій українських дослідників розкрито загальні й окремі питання гейміфікації в освіті, відокремлено розуміння поняття гейміфікації в широкому і вузькому значеннях, названо актуальні напрями гейміфікації освіти: розвиток та впровадження освітніх ігор і застосування ігрових технік і механік з освітньою метою, доведено, що «ігрофікація» і «гейміфікація» є взаємозамінним словесним вираженням поняття, що має дефініції однакового змісту. Відмінність гейміфікації від гри визначено за результатами аналізу праць зарубіжних вчених, де ці поняття розмежовуються: через вибудовування антиномій «гра – забава», «ціле – частини»; через простір ігрових понять по вертикальній осі «мета – розвага», горизонтальній осі «відсутність геймплея – наявність геймплея». До понятійно-категоріального апарату застосування гейміфікації в освітньому процесі узагальнено такі поняття: ігрові компоненти, ігрова механіка, ігрова динаміка, неігровий контекст навчального змісту – тематика навчання, цілі навчання, кількість і структура модулів, результати навчання, ігрова естетика / дизайн, оцінювання, типологія учасників гейміфікованого навчального процесу.