Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: педагогіка

ВЗАЄМОПОВ’ЯЗАНЕ НАВЧАННЯ ЧИТАННЯ ТА ГОВОРІННЯ У ПРОЦЕСІ ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ (НА ДИДАКТИЧНОМУ МАТЕРІАЛІ ПОСІБНИКА «УКРАЇНСЬКА МОВА ЯК ІНОЗЕМНА. РІВЕНЬ В1»)

2025-05-22T10:39:23+03:00

У статті висвітлено питання взаємопов’язаного навчання української мови як іноземної, що реалізується через комунікативно-діяльнісний підхід. Авторкою статті зазначено важливість взаємодії всіх видів мовленнєвої діяльності, що сприяє формуванню комунікативної компетенції інокомунікантів; подано аналіз наукової та дидактичної літератури із проблеми дослідження; акцентовано увагу на актуальності вивчення педагогічних аспектів щодо взаємопов’язаних видів мовленнєвої діяльності, зокрема читання та говоріння. У статті зроблено спробу описати методичну стратегію роботи над відпрацюванням умінь сприймати та розуміти текст і відтворювати в мовленні здобуті навички. У процесі дослідження використано загальнонаукові та лінгводидактичні методи дослідження, що сприяють розв’язанню поставлених завдань. З урахуванням єдності читання та говоріння у статті описано і представлено три фази видів мовленнєвої діяльності, що впливають на процеси встановлення логічних зв’язків, визначення смислових частин повідомлення, використання лексем, граматичних форм, конструкцій, що сприяють правильній побудові фраз і речень, умінню оперувати своїми знаннями, реалізувати їх в усному мовленні. У статті подано розгалужену систему типів текстів, що відповідає рівню В1, та представлено систему вправ, що відповідає реальним комунікативним потребам студентів. Перспективними напрямами подальших розвідок є: дослідження вмінь, необхідних у процесі формування взаємопов’язаних видів мовленнєвої діяльності на різних рівнях володіння мовою (від базового до просунутого); розроблення методики підбору матеріалів для навчання читання та говоріння; створення і апробація тренажерів для вдосконалення вмінь читання та говоріння.

ПРО ЗМІСТ ПОНЯТТЯ «ФІЗКУЛЬТУРНА ОСВІТА» У СИСТЕМИ ШКІЛЬНОГО ТА ПОЗАШКІЛЬНОГО НАВЧАННЯ ПІДЛІТКІВ

2025-05-22T10:46:07+03:00

Актуальність. Незважаючи на будь-які кризові ситуації, навчання, виховання та розвиток дітей має не тільки не зупинятися, але й адаптуватися до умов, які склались. Фізичне виховання та фізичний розвиток є фундаментом для гармонійного становлення особистості. Для зазначеної гармонізації в сучасній науці «фізичне» представлено з боку культури – фізична культура, з боку виховання – фізичне виховання, відповідно повинно бути розглянуто з погляду освіти – фізкультурна освіта. Мета статті – визначення змісту понять «фізкультурна освіта» та «фізкультурна освіта підлітків» крізь призму базової термінології фізичної культури та спорту. Методи дослідження: пошуково-евристичний і бібліографічний методи, узагальнення фактичного матеріалу. Автором проаналізовані: Державний стандарт базової середньої освіти, Закон України «Про позашкільну освіту», Закон України «Про освіту», Закон України «Про фізичну культуру і спорт», Конституція Всесвітньої організації охорони здоров’я, наукові праці фундаторів української науки з фізичної культури та спорту – Б.М. Шияна, Т.Ю. Круцевич. Висвітлені складники здорового способу життя, фізичної культури та фізичного розвитку, а також представлена вікова періодизація, яка містить такі періоди: новонароджений, немовля, ранній дитячий вік, переддошкільний період, дошкільний період, молодший шкільний вік, підлітковий вік і вік старшокласників. Викладено матеріал, який сприяє розумінню особливостей підліткового періоду та ролі шкільної та позашкільної освіти у процесі розвитку підлітка, фізичного зокрема. Визначенні у статті поняття «фізкультурна освіта» та «фізкультурна освіта підлітків» можуть бути використані в системі шкільного та позашкільного навчання. Робота складається з п’яти рисунків і однієї таблиці. Серед перспективних напрямів подальших досліджень особливу увагу необхідно приділити ретроспективному аналізу фізкультурної освіти на різних етапах становлення, розвитку фізкультурної освіти підлітків в умовах реформування базової освіти, а також аналізу сучасного стану фізкультурної освіти дітей підліткового віку у шкільних і позашкільних навчальних закладах інших країн.

ПІДХОДИ ДО ОНОВЛЕННЯ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ГРАФІЧНИХ ДИЗАЙНЕРІВ ДО ПРОЄКТУВАННЯ ОБ’ЄКТІВ ДИЗАЙНУ ЗАСОБАМИ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

2025-05-22T10:51:26+03:00

У статті, на підставі аналізу досліджень методологічних підходів до підготовки майбутніх фахівців як філософських засад, сукупності ідей, що визначають загальну наукову світоглядну позицію в дослідженні, окреслено застосування множини підходів філософсько-світоглядного, загальнонаукового та конкретно-наукового рівнів методології. Запропоновано розмежування методологічних підходів за сферою застосування (методологічні підходи до оновлення підготовки графічних дизайнерів і методологічні підходи до навчання майбутніх графічних дизайнерів). Окреслено застосування цивілізаційного, глобалізаційного, транснаціонального, культурологічного, аксіологічного, гносеологічного та комунікативного підходів як таких, що сприяють урахуванню впливів суспільних процесів, глобальних, міжнародних і транскордонних чинників у розгляді проблем технічного розвитку, освіти, свободи особистості, різноманіття культур, адаптивності до різних контекстів і міжкультурних ситуацій, стратегічних і технологічних аспектів комунікації у сфері графічного дизайну. Значну увагу приділено системному, інтегративному, комплексному, синергетичному та фреймовому підходам, які закладають основу подання концептуальної інформації через її зіставлення, узагальнення, структурування та систематизацію. Підкреслено значущість компетентнісного, діяльнісного, практико-орієнтованого, особистісно орієнтованого, диференційованого, рефлексивного та креативного підходів у підготовці майбутніх графічних дизайнерів до опанування засобів цифрових технологій для професійно спрямованої проєктної діяльності. Зважаючи на соціальний і технологічний розвиток суспільства, зазначено зростання визнання stakeholder-based approach як для підвищення якості вищої освіти, так і для оновлення змісту підготовки.

ПОЄДНАННЯ ВІРТУАЛЬНОГО ТА НАТУРНОГО ЕКСПЕРИМЕНТІВ ЯК ОСНОВА ДЛЯ ПІДТВЕРДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ СЕРЕДОВИЩ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ

2025-05-22T11:01:21+03:00

Актуальності набуває питання віртуалізації процесу навчання фізики, яке обговорюється науковцями з точки зору розвитку віртуально орієнтованого навчального середовища. У дослідженнях науковців розглядаються різні аспекти проблеми. Загалом показано, що впровадження комп’ютерних технологій у практику навчання фізики є одним з напрямів підвищення ефективності навчального процесу. В той же час можемо констатувати, що не всі методичні питання, пов’язані з комп'ютеризацією навчання (і не лише фізики), розроблені досить детально, що ускладнює впровадження ІКТ у педагогічну практику, зокрема у систему навчального фізичного експерименту. Можливості використання комп’ютерних моделей ще досліджені не повністю, тому перспективи подальших наукових розробок вбачаємо у поєднанні віртуального і натурного експериментів, яке стане основою для підтвердження ефективності використання віртуальних лабораторій в освітньому процесі під час занять із комп’ютерного моделювання у фізиці. У статті описано використання двох видів програмного забезпечення методом отримання комп’ютерної моделі фізичного явища: це віртуальна фізична лабораторія та розробка комп’ютерної моделі на мові програмування. При розробці віртуальних лабораторій дотримуємося твердих принципів: відповідність навчальній програмі, інтерактивність, доступність, автоматизація аналізу. Дослідження зосереджено на порівнянні результатів навчання студентів, що використовують віртуальні лабораторії, та традиційних методів навчання. Аналіз показує, що інтеграція віртуальних експериментів дозволяє підвищити якість освіти, сприяє розвитку критичного мислення та навичок вирішення проблем. Отримані результати підтверджують, що віртуальні лабораторії можуть бути ефективним інструментом для поліпшення освітнього процесу в різних дисциплінах. Дослідження підтверджує гіпотезу, що впровадження віртуальних лабораторій у викладання фізики сприяє формуванню компетентностей майбутніх спеціалістів та відповідає викликам сучасної освіти.

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

2025-05-22T11:09:52+03:00

Стаття присвячена дослідженню процесу формування професійної культури лікаря як важливого аспекту підготовки висококваліфікованих медичних фахівців. Здійснено комплексний аналіз теоретичних і практичних аспектів формування професійної культури майбутніх лікарів в освітньому середовищі медичного університету. Досліджено сутність поняття професійної культури лікаря, її структурні компоненти та роль у становленні висококваліфікованого медичного фахівця. Проаналізовано вітчизняний і зарубіжний досвід формування професійної культури в системі медичної освіти. У роботі систематизовано й охарактеризовано основні етапи формування професійної культури: доуніверситетський, університетський, післядипломний і професійний. Визначено ключові чинники впливу на процес формування професійної культури, серед яких: освітнє середовище, якість навчальних програм, професійна мотивація, особистісні характеристики та соціально-культурні чинники. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному аналізі та систематизації сучасних підходів до формування професійної культури лікаря в освітньому середовищі медичного університету. Практичне значення отриманих результатів полягає у визначенні ефективних педагогічних підходів до формування професійної культури лікаря на різних етапах навчання. Зроблено висновок, що професійна культура є динамічним утворенням, яке потребує постійного розвитку й адаптації до викликів сучасної медицини. Визначено перспективи подальших досліджень у напрямі вдосконалення методів формування професійної культури в системі медичної освіти.

ФОРМУВАННЯ ІНТЕРЕСУ ДО ЧИТАННЯ В ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2025-05-22T11:14:13+03:00

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю пошуку ефективних методичних підходів до залучення дітей до читання в умовах сучасного освітнього простору. Формування стійкого інтересу до читання є важливим чинником у підготовці дітей до шкільного навчання, оскільки воно сприяє розвитку мовленнєвих навичок, розширенню словникового запасу та формуванню творчого мислення. У сучасному світі, де цифрові технології значно впливають на дозвілля дітей, традиційне читання поступово втрачає свою популярність, що може негативно позначитися на розвитку мовлення, уяви й емоційної сфери. У статті проведено аналіз сучасних досліджень і публікацій із проблеми дошкільного читання, зокрема праць, що висвітлюють жанрову специфіку дитячої літератури, психологічні та педагогічні аспекти її сприйняття, а також методи розвитку читацької активності. Зокрема, досліджено питання використання інтерактивних та інноваційних методик, що сприяють зацікавленості дітей літературними творами. Також розглянуто наукові підходи до проблеми залучення дітей дошкільного віку до читання художньої літератури, аналізуються чинники, що впливають на формування читацького інтересу, а також окреслюються ефективні методи стимулювання читацької активності. Мета дослідження – визначити й обґрунтувати педагогічні умови, методи та прийоми, що сприяють розвитку інтересу до читання в дітей старшого дошкільного віку. У статті розглянуто, як організація літературної діяльності в умовах дошкільного навчального закладу може стимулювати інтерес до читання і сприяти розвитку вміння сприймати й осмислювати художні твори. Результати дослідження. У статті проаналізовано твори українських письменників, рекомендовані програмою «Українське дошкілля», що сприяють розвитку читацьких інтересів у дошкільників. Розглянуто методичні підходи, що включають інтерактивні форми роботи з художніми творами, використання ігрових методів, театралізацію і активну участь батьків у процесі заохочення до читання. Результати дослідження засвідчили, що використання художнього слова, емоційно забарвленого читання, театралізації та інтерактивних технологій сприяє підвищенню інтересу дітей до читання, формуванню в них стійкої мотивації до самостійного ознайомлення з літературними творами. Установлено, що важливими умовами розвитку інтересу до читання є емоційне залучення дитини у процес слухання і обговорення творів, створення сприятливого мовленнєвого середовища, активна взаємодія дорослого та дитини у процесі читання.

ІННОВАЦІЙНІ МОДЕЛІ НАВЧАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ ТА В КОРПОРАТИВНОМУ СЕРЕДОВИЩІ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

2025-05-22T11:20:11+03:00

У статті розглядаються інноваційні моделі навчання, які використовуються для ефективного здійснення освітнього процесу й навчальної комунікації, з використанням актуальних педагогічних концепцій, підходів і парадигм. Окреслено, що основними напрямами імплементації Освіти 4.0 у навчальний процес закладу вищої освіти є особистісно орієнтоване навчання, різноманітні можливості для дистанційного навчання на основі сучасних інструментів соціального програмного забезпечення, велика кількість цифрових освітніх засобів, технологій і навчальних онлайн-платформ, спрощене керування релевантними даними, аналітичні освітні технології, проєктне навчання. У дослідженні проведений аналіз інноваційних моделей навчання, які використовуються як в освітньому процесі здобувачів вищої школи, так і в корпоративному навчанні, ґрунтуються на парадигмі цифровізації освіти та креативних технологіях у сучасному освітньому середовищі. Виокремлено, що актуальними формами навчання є спільне навчання, організаційне навчання, неформальне навчання тощо. У контексті ситуативного навчання поширеною формою навчання є спільноти практиків. Для освіти дорослих і в організаційному навчанні популярною формою є неформальне навчання, яке тісно пов’язане з концепцією відкритої освіти, а також термін уживається у значенні імпліцитного (неявного) навчання. Охарактеризовано інноваційні моделі освітнього дизайну, як-от: моделі ADDIE, Backward Design, ARCS, «70–20–10», модель значущого навчання. Актуальність і важливість дослідження полягає в тому, що застосування моделей навчання на основі сучасних інформаційних технологій і вебрішень для різних видів освітньої діяльності, яка не обмежується університетським освітнім середовищем, сприяє підвищенню навчальної мотивації, ефективності результатів навчання, розвитку навичок спільного навчання та відкритості до обміну та набуття знань.