Studia Methodologica

ДОСВІД ПРОВЕДЕННЯ КОНКУРСУ АКАДЕМІЧНИХ ЕСЕ

Олена ГАЛИЦЬКА — 2024-04-09

У статті описано досвід проведення конкурсу академічних есе серед здобувачів вищої освіти першого (бакалаврського) рівня вищої освіти. У конкурсі студентських академічних есе презентовано результати роботи проблемної групи. Конкурс академічних есе проводився у пам’ять про проф. С.О. Застровську у травні 2023 р. в рамках щорічних Днів науки Волинського національного університету імені Лесі Українки. Організатором конкурсу, ініційованого авторкою цієї статті, виступила кафедра німецької філології факультету іноземних мов. На конкурс на тему «Академічна доброчесть» подано 25 академічних есе. Конкурс проведено у декілька етапів. Спочатку було опубліковано оголошення про конкурс, у якому подано тему та пояснено умови участі. Після цього відбулася реєстрація та подання есе: студенти мали змогу зареєструватися на конкурс та подати свої фінальні есе у визначений термін. Перевірка на плагіат здійснювалася за допомогою програми StrikePlagiarism.com та Unicheck. Журі оцінило есе, подані студентами першого курсу, та відібрало найперспективніших учасників. Відбір відбувався за такими критеріями, як оригінальність ідей, відповідність темі та якість написання. Есе демонстрували чітку аргументацію та мовну точність, а також чітку та лаконічну структуру. Переможців оголошено організаторами та відзначено за досягнення призами і грамотами. Найкращі академічні есе опубліковано в наукових виданнях. Організатори отримали зворотний зв’язок від учасників із метою поліпшення конкурсу на наступні роки та забезпечення його позитивного впливу на просування академічної доброчесті. Слід підкреслити різноманітність тем поданих есе, які сформульовано здобувачами вищої освіти самостійно та відповідно до їхніх інтересів. У своїх есе учасники конкурсу намагалися розкрити такі питання, як що таке академічна доброчесть і яку роль відіграють мотивація та самомотивація в академічній діяльності. Організація й проведення конкурсу сприяли підвищенню ефективності та якості студентської науково-дослідницької роботи, активізації пізнавальної діяльності здобувачів вищої освіти та посиленню мотивації усіх учасників освітнього процесу.

ДОСТУП ДО МИСТЕЦТВА: МОБІЛЬНЕ НАВЧАННЯ, ДОПОВНЕНА РЕАЛЬНІСТЬ У ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОМУ МИСТЕЦТВІ

Наталія ГАТЕЖ — 2024-04-09

У статті висвітлюються питання доступу до мистецтва у роки пандемії через мобільне навчання, застосування імерсивних технологій, інструментів доповненої реальності, зокрема бездротової гарнітури. Стаття включає матеріали дослідження науково-методичних основ мобільного навчання у підготовці фахівців у галузі культури та мистецтва, розкриває проблему з практичного боку підготовки студентів спеціальностей творчого спрямування. Аналізуються питання впливу новітніх технологій, зокрема імерсивних, на якість навчання студентів спеціальності 023 «Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація», на оптимізацію процесу підготовки високопрофесійних конкурентоспроможних випускників на ринку праці. Акцентовано, що важливе місце в мистецтві займає декоративно-прикладне мистецтво, яке пов’язане з виготовленням предметів, які володіють як зовнішньою привабливістю, так і практичним призначенням. Зазначено, що основну роль у здійсненні мобільного навчання відіграють сучасні інформаційні технології, де основними принципами мобільного навчання є інтерактивна взаємодія у процесі роботи, надання студентам можливості самостійного освоєння досліджуваного матеріалу. Наведено приклад участі співробітників і студентів кафедри у Міжнародному проєкті Accelerate: Accessible Immersive Learning for Art and Design («Доступне занурювальне навчання у мистецтві та дизайні») (Великобританія), що сприяло навчанню студентів засобами імерсивних технологій. Узагальнено результати тематичного дослідження «Використання графічних функцій у 3D-моделюванні одягу та фешн-аксесуарів», у ході якого створено три віртуальні кімнати для відвідувачів, котрі матимуть змогу поринути у світ декоративно-прикладного мистецтва, світ краси та гармонії. Узагальнено, що застосування імерсивних технологій в освітньому процесі кафедри сприяє доступності навчання мистецтву для всіх груп студентів незалежно від соціальних, фінансових, психологічних, фізичних, геополітичних чинників. Визначено низку пріоритетних напрямів подальшої роботи кафедри декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва в напрямі застосування технологій занурення у роботі зі студентами під час проведення занять із фахових мистецьких дисциплін.

ФОРМУВАННЯ МЕДІАГРАМОТНОСТІ УЧНІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ У 6-МУ КЛАСІ

Марія ГУДЗ — 2024-04-09

У статті схарактеризовано ключову роль формування медіаграмотності сучасної молоді в освітньому середовищі. Проаналізовано низку наукових досліджень із теорії та практики медіаосвіти українських та закордонних учених. На основі цього розкрито змістове наповнення поняття «медіаграмотність». Акцентовано увагу на уроках української літератури, а саме на можливостях, які з’являються за якісної підготовки та співпраці педагога й учня. Використання міжпредметних зв'язків у навчальному процесі визначено як ефективний шлях формування медіаграмотності школярів. Підкреслено важливе місце підручника на уроці як основного джерела інформації та одного із засобів реалізації міжпредметних зв'язків. Досліджено навчально-методичне забезпечення з української літератури для 6-го класу Нової української школи та продемонстровано наявність рекомендацій до застосування міжпредметних зв’язків, зокрема у модельних навчальних програмах (авторських колективів М. Чумарної, Н. Пастушенко та Т. Яценко, В. Пахаренко, О. Слижук) та наявність відповідної системи медіатекстів, вправ, ілюстративних матеріалів у шкільному підручнику «Українська література для 6 класу» (авторського колективу О. Калинич, С. Дячок за ред. Ю. Ковбасенка). На основі цього виокремлено найпоширеніші навчальні дисципліни, з якими можна проводити паралелі під час вивчення української літератури, а саме: українська мова, зарубіжна література, усі види мистецтва, природознавство, основи здоров’я, географія, трудове навчання, історія, математика та інформатика, релігієзнавство, психологія тощо. Зауважено, що автори О. Калинич та С. Дячок мають на меті сприяти розвитку системного мислення, творчої уяви, здатності до виокремлення та узагальнення, критичного мислення, глибокого світосприймання та формування власної картини світу. Доведено, що аналізований підручник є ефективним засобом у процесі формування медіаграмотності шестикласників під час реалізації міжпредметних зв’язків, які забезпечують поглиблення вивченого, узагальнення та систематизацію матеріалу з усіх предметів учнями.

БЛОГ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ЦИФРОВОЇ ГРАМОТНОСТІ ТА КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ УЧНІВ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Ольга ДОЛГУШЕВА — 2024-04-09

У статті розглядаються лінгводидактичні особливості англомовного блогу як засобу формування цифрової грамотності та мовленнєвої компетентності учнів загальної середньої освіти. Актуальність дослідження зумовлюється потребою ґрунтовнішого вивчення питання ролі блог-технологій у розвитку іншомовних умінь онлайн-взаємодії та вдосконаленні цифрових навичок здобувачів освіти. Метою статті є визначення мовних особливостей блогів та їхнього дидактичного потенціалу в галузі навчання англійської мови. Навчальні програми для закладів загальної середньої освіти зазначають, що опанування іноземної мови здійснюється через набуття низки вмінь, у тому числі в межах інформаційно-цифрової компетентності, зокрема здатності вивчати іноземну мову з використанням спеціальних програмних засобів, соціальних мереж, спілкуватися іноземною мовою з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, створювати цифрові продукти іноземними мовами, взаємодіяти й співпрацювати онлайн. У контексті вимог програм блог як жанр Інтернет-комунікації стає засобом формування мовленнєвої компетентності загалом та онлайн-взаємодії зокрема. Залучення блогів в освітній процес з іноземної мови спрямоване на організацію й адміністрування самого навчального процесу, удосконалення цифрової грамотності, розвиток мовних навичок, формування комунікативних умінь у блогінгу як форми онлайн-взаємодії та підвищення рівня мотивації до вивчення іноземної мови. Із метою забезпечення систематичності та послідовності навчання учнів іншомовній онлайн-взаємодії доцільно дотримуватися таких етапів роботи з використанням блогів, як удосконалення цифрових навичок учнів і засвоєння ними правил мережевого спілкування, навчання комунікативних стратегій створення коментарів до дописів та їх мовно-стилістичного оформлення і навчання створенню власних блогових дописів як писемних текстових повідомлень, що характеризуються цілісністю і зв’язністю, логічністю викладення думок, апеляцією до читацької аудиторії, наявністю невербального (аудіовізуального) супроводу, інтертекстуальністю.

ЗНАЧЕННЯ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА УРОКАХ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА В ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

Романа ДУДИК — 2024-04-09

Сучасний стан використання комп'ютерних технологій на уроках мистецтва в загальноосвітній школі змінюється і продовжує розвиватися. Комп'ютери, програмне забезпечення та Інтернет мають значний потенціал для поліпшення процесу навчання і розширення можливостей для учнів. Професійна підготовка майбутніх учителів музичного мистецтва до використання комп'ютерних технологій у загальноосвітніх школах є важливим завданням, оскільки сучасні технології надають багато нових можливостей для навчання та творчості в музичній освіті. Основним етапом у дослідженні є визначення суттєвих проблем, що виникають під час упровадження комп'ютерних технологій на уроках мистецтва. Дослідження спрямоване на ідентифікацію причин, які можуть обмежувати чи сприяти успішному використанню цих технологій у навчальному процесі. Проблема, що поставлена у центрі наукового дослідження, визначена спробою детально проаналізувати роль комп'ютерних технологій у мистецькому навчанні, розкрити і підкреслити їхній позитивний вплив на навчальний процес, на розвиток творчості та мистецької грамотності учнів. Наукове дослідження полягає у вивченні впливу використання комп'ютерних технологій на розвиток творчості та мистецької самовираженості учнів, на впровадження нових інноваційних форм та методів інформаційних технологій. Дослідження підкреслює важливу роль та значення комп'ютерних технологій у розвитку музичної освіти в загальноосвітній школі. Застосування цих технологій забезпечує не лише підвищення ефективності навчального процесу, а й стимулює творчий потенціал кожного учня. Ефективність використання комп'ютерних технологій залежить від кожного конкретного вчителя, його підходу та ресурсів, які доступні в школі. Специфіка навчального процесу може різнитися залежно від регіону та загального рівня технологічного розвитку.

ЗАСТОСУВАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ ІГРОВОЇ ТЕХНОЛОГІЇ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Руслана МЕЛЬНИКОВА — 2024-04-09

Нині неможливо уявити організацію навчального процесу без залучення сучасних технологій, які перетворюють вивчення мови на творчий і захоплюючий процес. А одним із пріоритетних напрямів реформування освіти є виховання творчої особистості з асоціативно-критичним мисленням. Реалізація творчого підходу до навчання рідної мови неможлива без розробки та впровадження відповідних технологій. Досягнути цього можна, створюючи інтерактивне середовище. Досвід підтверджує, що традиційні форми навчання не завжди викликають інтерес до навчання, а отже, не дають ефективного результату. Використання ігрової технології на уроках української мови та літератури надає навчальному процесові різноманітності, зміцнює набуті знання, розвиває комунікативну компетентність, творчі нахили учнів, підвищує інтерес до навчання, знижує психологічне навантаження. Саме цій проблемі присвячена стаття. Зазначається, що у Державному стандарті базової середньої освіти визначено важливість особистісної орієнтації освіти, що передбачає забезпечення належних умов для різнобічного розвитку кожного учня, врахування його індивідуальних особливостей, пізнавальних потреб, інтересів, прагнень, заохочення самостійності в навчанні, самопізнання і саморозвитку. Для цього навчальний процес має бути побудований з максимальним наближенням до потреб і можливостей зростаючої особистості. Своєрідним дієвим засобом мотивації учнів до навчальної діяльності, спілкування, самореалізації, одержання радості від пізнання є навчальна гра. У статті розглядається історія виникнення ігрової технології, подаються аспекти дослідження її. Зазначається, що особливого значення набуває використання ігрової технології під час навчання гуманітарних дисциплін учнів закладів загальної середньої освіти, оскільки гра добре відома, звична й улюблена форма діяльності для людини будь-якого віку; легше долає труднощі, психологічні бар’єри; мотиваційна за своєю природою; уможливлює розвиток одночасно кількох компетентностей; продукує переважно колективну, групову чи парну форми роботи; має кінцевий результат. Підкреслюється, що у лінгводидактиці є багато класифікацій ігор. Якщо розглядати гру з точки зору цільових орієнтацій, то в цьому випадку можна розділити її на дидактичні, виховуючі, розвиваючі, соціалізовані. За характером педагогічного процесу виділяють навчальні, тренувальні, контролюючі, узагальнюючі; пізнавальні, виховні, розвиваючі; репродуктивні, продуктивні, творчі. За змістом уроку української мови ігри поділяються на ігри з фонетики, лексикології, морфології, синтаксису, орфографії, пунктуації, розвитку зв’язного мовлення. Зазначається, що ігрові технології можна використовувати на кожному етапі уроку залежно від мети навчання для актуалізації опорних знань і вмінь; вивчення нового матеріалу; перевірки знань; закріплення й узагальнення вивченого матеріалу; контролю набутих знань. Відзначається, що залежно від того, скільки триватиме гра, можна виділити такі етапи: підготовчий (на ньому учні знайомляться з правилами гри, поділяються на команди, отримують пакети завдань); основний (на ньому безпосередньо виконуються завдання); підсумковий (на ньому аналізуються й оцінюються результати, виправляються помилки й визначаються переможці). У статті наводяться яскраві приклади застосування ігрових технологій, які були апробовані у 5–8 класах закладів загальної середньої освіти.

ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ (АНГЛІЙСЬКОЇ) НА МЕХАНІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЯХ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Дарина МУДРИК — 2024-04-09

Стаття є дослідженням проблем та перспектив викладання іноземної мови (англійської) на механічних спеціальностях. Виокремлено проблеми викладання, які постають перед викладачами іноземної мови: мотивація студентів до оволодіння англійською мовою; оволодіння спеціальною лексикою, термінологією; формування комунікативної, міжкультурної та соціолінгвістичної компетентностей. У контексті вивчення іноземної мови у студентів, викладачів виникають складнощі, пов'язані з мотивацією, вивченням спеціалізованої лексики та термінології і формуванням комунікативної, міжкультурної та соціолінгвістичної компетентностей. Вирішення цих проблем вимагає упровадження сучасних педагогічних технологій, орієнтованих на підвищення професійної компетентності студентів. Проведений аналіз показує, що вирішення цих проблем можливе завдяки впровадженню сучасних педагогічних технологій, спрямованих на підвищення мотивації студентів, розвиток професійної термінології та формування комунікативних навичок. Зокрема, використання інтерактивних методик, інноваційних підходів та інших активних навчальних методів може привнести позитивні зміни в процес вивчення іноземної мови на механічних спеціальностях. Дослідження підкреслює важливість інтеграції іноземної мови в освітній процес на технічних спеціальностях, сприяючи підготовці майбутніх фахівців для успішного конкурування на міжнародному ринку праці. Урахування цих аспектів є необхідним у контексті підвищення якості технічної освіти та підготовки спеціалістів, які володіють не лише технічними, а й мовними навичками. Окреслено шляхи вирішення цих проблем та перспективи впровадження сучасних педагогічних технологій, які орієнтовані на професійний розвиток майбутніх спеціалістів. Окрім того, стаття акцентує увагу на перспективах використання інноваційних методик викладання англійської мови на механічних спеціальностях, зокрема застосування інтерактивних технологій та підходів, спрямованих на розвиток мовної та професійної компетенцій.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СУЧАСНИХ ОСВІТНІХ ФЕНОМЕНІВ ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ: ГЕЙМІФІКАЦІЯ ТА ЦИФРОВІЗАЦІЯ

Елеонора ПАЛИХАТА — 2024-04-09

Розглянуто актуальну проблему використання сучасних передових технологій гейміфікації та цифровізації у навчанні української мови, пов’язаних із трансформацією освітніх процесів, побудовою педагогічних стратегій відповідно до потреб суспільства. Здійснено аналіз технології лінгводидактичного спрямування гейміфікації у вивченні української мови, здатної сприяти використанню ігрових практик для залучення школярів до розв’язання навчальних потреб, розкривати нові можливості керування освітніми технологіями, розвивати інтелектуальні та творчі здібності школярів. Зосереджено увагу на вимогах реформування освіти і створення персоніфікованого середовища під час засвоєння мовних знань і формування мовленнєвих умінь, що забезпечуються цифровими та ігровими компонентами, які реалізуються на принципах гейміфікації та цифровізації, дають змогу вчителям-філологам розв’язувати освітні завдання за допомогою цифрових ресурсів в умовах НУШ. Описано можливості технології гейміфікації, що забезпечується цифровими компонентами, є для вчителя методом, формою роботи і засобом навчання, виховання та впливу на процес вивчення української мови. З’ясовано, що методика цифрової та гейміфікаційної лінгводидактичної освіти як симбіоз двох технологічних стратегій сприяє створенню освітніх цифрових програм для навчання учнів української мови, використанню сучасних методів навчання. Умотивовано найбільш доступні для вчителів і учнів системи електронного навчання (персональний комп’ютер, ноутбук, планшет, смартфон тощо), що дають змогу здійснювати навчання мови й мовлення в режимі онлайн, відкривають новітній шлях (новітні підходи) до залучення інших освітніх технологічних ресурсів.

НАВЧАННЯ ПРИКЛАДНИХ ЛІНГВІСТІВ ТЕХНІЧНОМУ ПИСЬМУ ЯК СКЛАДОВОЇ ЧАСТИНИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

Наталя ПЛАХОТНЮК — 2024-04-09

У статті розглядається проблема навчання прикладних лінгвістів технічному письму. Зазначено, що технічне письмо являє собою спеціалізований вид комунікації, який передає складну інформацію чітко, лаконічно і зрозуміло. Воно виконує роль зв'язкового засобу між експертами у конкретній галузі та звичайними користувачами інформації, сприяючи поширенню технічної документації у різних сферах. Його основною метою є чітке і зрозуміле пояснення складних технічних концепцій чи процедур для аудиторії, яка може включати фахівців у галузі, розробників, користувачів або інших зацікавлених осіб. У технічному письмі зазвичай використовуються терміни та технічна термінологія, а також структуровані формати, такі як таблиці, графіки і діаграми, для поліпшення розуміння матеріалу. Проаналізовано основні відмінності технічного письма від інших видів письмової комунікації. Охарактеризовано навички, якими повинен володіти технічний письменник для ефективного створення технічної документації. Зазначено стилістичні та граматичні особливості технічної документації: використання простої та зрозумілої лексики, підкріпленої схемами та таблицями для полегшення сприйняття матеріалу; використання точної термінології для уникнення неоднозначностей; надання переваги активному стану (Active Voice); використання стандартизованих абревіатур із відповідним поясненням; структурування документу на логічні розділи та підрозділи; уникання складних та громіздких речень. Охарактеризовано основні види технічної документації, такі як inquiries and responses, adjustment letters, refusal letters, memos, cover letters, brochures, descriptions, manuals, newsletters, reports, specifications, requests for proposals and grant proposals. Наведено приклади написання різних видів технічних документів прикладними лінгвістами. Особливу увагу приділено написанню інструкції з установлення (installation guide).

НАПРЯМИ РОЗВИТКУ МЕДІАГРАМОТНОСТІ УЧНІВ-ЧИТАЧІВ У 7–9-МУ КЛАСАХ НУШ

Олеся СЛИЖУК — 2024-04-09

У статті розкрито основні принципи та напрями розвитку медіаграмотності учнів під час навчання української літератури у циклі базового предметного навчання середньої освіти. З’ясовано, що впровадженню медіаосвіти з метою розвитку медіаграмотності учнів в Україні сприяє діяльність громадських організацій, державних установ та підтримка закордонних партнерів. Здійснено аналіз методичних матеріалів та наукових праць про досвід упровадження медіаграмотності в освітній процес, а також модельну навчальну програму з української літератури для 7–9-го класів Нової української школи, підготовлену в Інституті педагогіки Національної академії педагогічних наук України. Узагальнено концепції зарубіжних та українських науковців щодо сфер розвитку медіаграмотності. Обґрунтовано види навчальної діяльності у процесі вивчення української літератури з елементами, що сприяють розвитку навичок компетентного читача та медіакористувача. З’ясовано, що формування навичок медіакомпетентності учнів відбувається ще у початковій школі, триває на адаптаційному циклі базової середньої освіти. Елементарні навички медіаграмотності, сформовані в адаптаційному циклі базової середньої освіти, є основою для моделювання різних видів навчальних завдань з української літератури для 7–9-го класів, у які інтегровано елементи поглиблення медіакомпетентності. З урахуванням цього кореляції потребують напрями формування медіаграмотності. Доведено, що перспективними напрямами розвитку медіаграмотності учнів-читачів 7–9-го класів у процесі їх літературної освіти є орієнтація в інформаційних джерелах, уміння їх використовувати з дотриманням правил академічної доброчесності; осмислене сприйняття медіатекстів у взаємозв’язках із художніми текстами; розвиток критичного мислення, уміння висловлювати власну думку щодо прочитаного з використанням новітніх медіа; розвиток медіатворчості на основі прочитаних художніх творів; візуальна грамотність та культура сприймання творів через аудіовізуальні медіа; оволодіння основами роботи з онлайн-інструментами.

МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ УЧНІВ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ НА УРОКАХ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

Галина СТЕЦЬ — 2024-04-09

Стаття присвячена одній з актуальних проблем сучасної музичної педагогіки – формуванню пізнавальної активності. Її мета полягає в теоретичному обґрунтуванні методики формування пізнавальної активності молодших школярів на уроках музичного мистецтва, зокрема висвітленні сутності поняття «пізнавальна активність», визначенні показників її сформованості, виокремленні найбільш дієвих її методів та вирішенні шляхів розв’язання такої проблеми. На основі аналізу наукових джерел здійснено узагальнення поняття «пізнавальна активність», яке трактується як вища властивість, головна умова розвитку та самовдосконалення особистості, здатної проявляти творчий підхід у вирішенні поставлених завдань у процесі навчальної музичної діяльності. У статті наголошується на великому потенціалі музичної освіти, яка є одним із важливих чинників глобалізаційних процесів, що характерні для сучасного динамічного суспільства. Акцентується увага на важливості розробок та впровадження інноваційних методик активного навчання, спрямованих на творчий розвиток та формування освіченої, різносторонньо обдарованої та компетентної особистості. На основі аналізу наукової літератури обґрунтовується методика формування пізнавальної активності школярів, яка полягала у визначенні показників її сформованості, що засвідчило динамічність знань – перехід від відтворення отриманої інформації до творчості, поєднання різних характеристик якості знань, а також теоретичної та практичної діяльності. Зазначається також, що методика формування пізнавальної активності учнів молодшого шкільного віку полягає у виокремленні найбільш дієвих методів та шляхів її організації, які сприяють зацікавленню дітей до музичного мистецтва, зокрема заохоченню учнів до самостійного пошуку інформації та розвитку їхньої інтелектуальної діяльності. Доведено, що методика формування пізнавальної активності молодших школярів, окрім застосування музично-дидактичних ігор, передбачає виконання інших типів нестандартних завдань на уроці музичного мистецтва, а також проведення нестандартних уроків, організація яких уможливлює урізноманітнення навчально-виховного процесу, передбачає заохочення учнів до самостійного пошуку інформації, формує цілеспрямованість у розв’язанні різного роду завдань.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРИНЦИПИ ФОЛЬКЛОРИСТИЧНОЇ СТУДІЇ ІВАНА ФРАНКА «ПІСНЯ ПРО ПРАВДУ І НЕПРАВДУ»

Святослав ПИЛИПЧУК — 2024-04-09

У статті проаналізовано комплекс методологічних принципів, які застосував Іван Франко у ґрунтовній фольклористичній праці «Пісня про правду і неправду», що увійшла як інтегральний елемент до корпусу «Студії над українськими народними піснями». Відзначено, що вчений намагався стереометрично дослідити твір. Зокрема, брав до уваги максимально повну варіантну парадигму уснословесного артефакту, з’ясовував визначальні чинники, що стимулювали активний розвиток теми. Засвідчено, як крізь призму аналітичної оцінки варіантів «Пісні про правду і неправду» Іван Франко простежив розширення ідейно-тематичної амплітуди твору та вказав на його значний художньо-виражальний потенціал. Наголошено на тому, що автор студії зосередився на з’ясуванні ґенези пісні (встановив її прямий зв’язок із пам’яткою ХІV–ХV ст. «Слово о правді і неправді») та написанні її «літературної біографії» (простежив розвиток популярної теми «протистояння правди і неправди» у європейській словесній традиції починаючи від «притчі про Геракла на роздорожу» з V ст. до н. е.). До статті вчений аргументовано долучив чимало казок (головно українських) із цим магістральним мотивом. Підкреслено, що під час опрацювання відповідного фольклорно-літературного матеріалу різних народів Франко звернув увагу і на спільне (шаблонові формули, типові ситуації, традиційні світоглядні імперативи), і на відмінне («одомашнення» мандрівного добра, приноровлення до національних стандартів) у рецепції теми. У процесі осмислення багатих словесних скарбів фольклорист скористався здобутками культурно-історичної школи, зокрема «ретрогресивним методом», зорієнтованим на першочергове вивчення «найсвіжіших» творів із поступовим наближенням до найдавніших прототипів. Через застосування цього методу Франкові вдалося довести первісне буддійське походження казкового представлення опозиції «правда – неправда».

ПРОСТІР ВІЙНИ В УКРАЇНСЬКОМУ ІСТОРИЧНОМУ ДЕТЕКТИВІ

Софія ФІЛОНЕНКО — 2024-04-09

У статті розглядається жанр історичного детективу у сучасному українському письменстві, що став одним із найбільш популярних на книжковому ринку і сформував стабільні читацькі спільноти. Історичні детективи створюють Владислав Івченко, Богдан Коломійчук, Андрій Кокотюха, Юрій Винничук, Василь Добрянський, Ірен Роздобудько, Юрій Даценко, Ольга Саліпа, Наталка Сняданко та ін. здебільшого у форматі великих «книгосеріалів», циклів романів, об’єднаних зображуваним періодом, локаціями та серійними героями. Сучасні письменники зображують автентичну атмосферу минулого, проводять паралелі із сучасністю, шукаючи відповіді на істотні питання, пов’язані з консолідацією нації під час нинішньої російсько-української війни, проблемою національної ідентичності. Матеріалом для історичних детективів часто слугують події Першої світової війни та Національно-визвольних змагань 1917–1921 років. Цей історичний період широко представлений і в зарубіжній жанровій літературі. У повісті Богдана Коломійчука «Небо над Віднем», його романі «300 миль на Схід», романах Андрія Кокотюхи «Коханка з Площі Ринок», «Вигнанець і грішниця», романі Василя Добрянського «Скриня для гетьмана» простір війни поділений на фронт і тил, міста перед чи під час ворожої окупації. Європейська карта Першої світової війни слугує яскравим сетінгом для кримінальних сюжетів українських історичних детективів і дає змогу авторам не тільки поглибити соціальні, політичні, національні, психологічні конфлікти, але й порушити важливі питання української ідентичності, соціальної справедливості, політичного майбутнього України. Воєнні ландшафти накладаються на детективні розслідування, моделюючи дії сищиків і коригуючи їхню мотивацію: не тільки добитися викриття злочинців, але й відстояти інтереси української спільноти, вижити у ворожому імперському середовищі, втрутитися в геополітичну боротьбу. Це зумовлює комбінування жанрів детективу, воєнного наративу, шпигунської прози у творах Богдана Коломійчука, Андрія Кокотюхи, Василя Добрянського.

МОВНА СИТУАЦІЯ ПІД ЧАС РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Оксана ПОДВОЙСЬКА — 2024-04-09

У пропонованому дослідженні представлено та проаналізовано результати невеликого опитування, проведеного авторкою у соціальних мережах та каналах навесні 2023 р. з метою виявлення особливостей мовної ситуації в Україні після повномасштабного вторгнення російських окупантів. Мотивом для проведення опитування послугував факт, що більшість українців, у тому числі російськомовних, за рік повномасштабної війни почали свідомо відмовлятися від використання російської мови в усіх сферах життя, причому як в усній та письмовій комунікації, як у професійних, так і в повсякденних ситуаціях. Метою пропонованої розвідки стало підтвердження чи спростування припущення щодо зміни ставлення українців (не лише громадян України) до державної мови та усвідомлення її як національної. У роботі як основний метод дослідження застосовано метод опитування за допомогою анкетування, що проводилося на платформі Google, і посилання на яке поширювалося соціальними мережами Facebook, Instagram та месенджерами з метою охоплення широкої аудиторії респондентів. В анкеті було запропоновано 12 питань, серед яких 11 із множинним вибором і одне питання – з відкритою відповіддю. Аналіз отриманих результатів дає змогу стверджувати про суттєві зміни у ставленні українців до державної мови і про її усвідомлення як національної мови. Якщо у більш ранніх опитуваннях (2017 р.) українська мова визначалася або рівною, або навіть меншою комунікативною потужністю щодо російської мови, то за результатами проведеного опитування 2023 р. було виявлено більшу комунікативну потужність української мови не лише у професійній комунікації, а й у повсякденній, у тому числі і незалежно від області країни. Незважаючи на тривалість військової агресії росії, що почалася відкрито з 2014 р., ставлення українців до української мови кардинально почало змінюватися у 2022 р., із початком повномасштабного вторгнення на територію України. За результатами проведеного дослідження найбільш разючі відмінності порівняно з опитуванням 2017 р. виявилися щодо використання української мови не лише як державної у професійному та офіційному спілкуванні, а також як засобу комунікації у повсякденних ситуаціях, що свідчить про усвідомлення ролі української мови як національної мови, як засіб відмежування від російських загарбників.

МОДИФІКАЦІЯ АРХЕТИПУ МАТЕРІ У МОДЕРНІСТИЧНІЙ ПРОЗІ О. КОБИЛЯНСЬКОЇ, М. КОЦЮБИНСЬКОГО, М. ЯЦКІВА

Оксана КУШНІР — 2024-04-09

У статті досліджено модифікацію архетипу Матері в українській прозі в контексті розвитку модернізму як літературної течії на межі XIX–XX ст. Обґрунтовано, що творчість українських прозаїків О. Кобилянської, М. Коцюбинського, М. Яцківа розвивалася у зв’язку з найновішими загальноєвропейськими естетичними та філософськими інтенціями епохи, засвідчила зміну парадигми світобачення, мистецьких орієнтирів, що вплинули на подальший розвиток усієї національної культури. З’ясовано, що український модернізм, з одного боку, опирався на національну культурну традицію, з іншого – пропагував переосмислення патріархальних цінностей; визначено, що образний світ творців українського модерністичного мистецтва відповідає цим двом тенденціям. У цьому руслі проаналізовано переосмислення архетипу Матері, який є одним із фундаментальних концептів української ментальності. У творах О. Кобилянської, М. Коцюбинського, М. Яцківа під час висвітлення образу матері частково збережена певна спадковість художньої традиції його зображення, але все більше простежується прагнення письменників зануритися у царину людської психіки, віднайти духовне начало індивідуального характеру. Автори інтерпретують архетип Матері бінарно: як постать люблячої, терпеливої і всепрощаючої матері та протилежний йому – злої мачухи чи свекрухи. Простежено, що в художньому світі українських модерністів переважає надмірна гіперболізація символу материнського почуття, утілена в образі страдниці (рідної матері, бабусі, тітки, дядини чи іншої жінки), котра уособлює міфологему жертовного самозречення заради майбутнього щастя дітей, часто унеможливлюючи становлення їхньої особистості. Тому виокремлено спроби авторів минулого порубіжжя століть відтворити згубний вплив власницького материнського інстинкту на долю дітей, обґрунтовано це тенденцією до руйнування патріархальних стереотипів та проголошенням ідеї вільної особистості, яка бунтує проти узаконених традицією родинних норм, має свободу вибору і сама творить свою долю. Зроблено висновок щодо переосмислення українськими прозаїками патріархальних уявлень про сакральне служіння матері, новітню інтерпретацію ними естетичного потенціалу архетипу Матері.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АНТРОПОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ В ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ

Світлана БАРТІШ — 2024-04-09

У статті розглянуто теоретичні засади літературознавчої антропології та її значення для аналізу літературних текстів. Зазначено, що літературознавча антропологія виникає унаслідок намагання зрозуміти людину з антропологічного, літературного, філософського, етнографічного, культурологічного поглядів; методологічні перспективи, які використовує літературознавча антропологія для кращого розуміння літературних текстів, випливають саме з «людинознавства», оскільки визнання людини унікальною істотою, яка здатна створювати власний світ, лежить в основі антропологічної теорії. Виходячи з аналізу праць українських та зарубіжних дослідників, літературознавча антропологія трактується як одна з можливих методологічних перспектив чи один із можливих варіантів інтерпретації художніх тестів. У літературній антропології поєднуються два різні аргументаційні напрями, оскільки, з одного боку, більша увага приділяється знанню про людину, а з іншого – відображенню людини в літературі. Керуючись переконанням, що літературознавство існує для літератури, а не навпаки, йдеться скоріше про пропозиції інтерпретації, ніж про створення і захист теоретичних позицій як самоціль. Зауважено, що література є подвійно значущою з антропологічного погляду: вона зображує людину, розглядає її та естетично впорядковує, оформлює ставлення людини до світу. Щоб осмислити це в літературознавчій антропології, потрібний не так «метод» у строгому розумінні цього слова, як поєднання літературних, науково-історичних, науково-теоретичних, а також рецептивних і герменевтичних підходів. Передбачаючи індивідуально-людський, гуманістичний погляд на тексти художньої словесності, літературознавча антропологія тим самим ставить нову призму їх дослідження. Визнання у художньому тексті першопланової ролі людини є імпульсом не лише для кількісної переоцінки цінностей, а й для переосмислення феномену самої людини. Через антропологічний принцип літературознавча наука намагається пояснити людину і навколишній світ, зрозуміти людину як творця культури та історії, а роль літератури полягає у тому, щоб дати людині «інше» знання про себе, бути коментарем її культурного та історичного розвитку.

КОМУНІКАТИВНІ ПАРАМЕТРИ ФУТБОЛЬНОГО РЕПОРТАЖУ

Наталія ПОПЛАВСЬКА — 2024-04-09

У статті зазначено, що досягнення спортсменів, команд, окремих галузей спорту репрезентують та узагальнюють масмедіа. Спортивній журналістиці притаманні практично всі можливі жанри, серед них і репортаж. Проаналізовано домінантні комунікативні параметри футбольного репортажу: змістовність, логічність, правильність, точність, чистота, різноманітність, експресивність, які сприяють якості реалізації тексту футбольного репортажу, забезпечують переконливість матеріалу, активізують увагу адресата. Матеріалом слугували спортивний портал «Футбол» (https://football.ua) та вебсайт «Суспільне. Спорт» (https://suspilne.media/sport/). У ракурсі змістовності розглянуто репрезентативність заголовків футбольних репортажів, поділ матеріалу на змістові блоки. Увиразнено нерозривний зв’язок змістовності з фактуальністю як текстовою категоріальною одиницею. Оскільки логічність проєктується на структуру тексту, то детальніше висвітлено специфіку основної частини репортажу та його завершення. Наведено перелік типових порушень правильності української мови (тавтологія, кальки, відсутність чергувань прийменників у/в, неправильне закінчення іменників у різних формах, відсутність необхідних розділових знаків та ін.) і чистоти мови (надмір іншомовізмів, зокрема англізмів). Виокремлено мовні засоби, які сприяють дотриманню точності мови (систему футбольних термінів), різноманітності мови (різних мовних засобів для вираження одного і того ж змісту), експресивності мови (форми ступенів порівняння якісних прикметників, образні засоби: епітетні конструкції, порівняння, детермінологізовані терміни з трансформованою семантикою, окличні речення, ампліфікацію, парцеляцію). Підсумовано, що аналіз спортивного порталу «Футбол» та вебсайту «Суспільне. Спорт» засвідчує належний рівень матеріалів футбольних репортажів, які відповідають стандартам професійної журналістики.

УСНИЙ НАРАТИВ: МІЖДИСЦИПЛІНАРНІСТЬ ХАРАКТЕРУ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ПРОБЛЕМА ДЕФІНІЦІЇ

Назарій СЛОБОДЯН — 2024-04-09

У статті розглянуто основні вектори дослідження наративу. Зазначено, що завдяки своїй універсальності усна оповідь стала об’єктом дослідження низки соціально-гуманітарних дисциплін, як то історія, психологія, лінгвістика, фольклористика та ін. Кожна із цих дисциплін виробила чи формує свою методологічну базу дослідження сюжетних текстів, які оприявнюють не лише індивідуальний досвід людини, а й, що є важливим, відтворюють колективний досвід, у якому синтезувалися загальнокультурна та комунікативна інтенції оповідача. Метою статті є аналіз досліджень у сфері сучасних гуманітарних наук, для яких плідним матеріалом щодо вирішення широкого спектру проблемних питань став наратив, а також з’ясування сутності його дефініції. Окреслено універсальність самої розповіді, або ж наративу, та простежено, як це підтверджується студіями відомих вітчизняних та зарубіжних учених, які провадять свої дослідження не тільки у сфері філології, а й є актуальним серед представників інших дисциплін. Зазначено, що міждисциплінарність наратології та об’єкта її дослідження – наративу – підтверджується філософською наукою, за якою наративи розглядаються як механізми організації людського досвіду, вони є локальними в силу історичних шляхів їх сприймання та володіють соціальною інструментальністю і прагматичним потенціалом. Удалося з’ясувати, що в психоаналітичній терапії усні оповіді дають змогу вивчати комунікативно важливі індивідуальні випадки з життя людини для конструювання певних типових моделей психічних структур. Як свідчать результати, важливим у дослідженні наративів стає лінгвістичний потенціал, адже з мовознавчої перспективи вони розглядаються як спосіб репрезентації минулого досвіду та є еквівалентами поодиноких мовних актів. У такий же спосіб знаходить свій вияв усна історія та фольклористика, проте слід наголосити, що об’єкт їхніх пошуків – історії про пережите – інтерпретуються з різних ракурсів: для істориків важливим є з’ясувати за допомогою джерел інформацію про певні події минулого, а фольклористи, працюючи у сфері антропології культури, простежують прояви світогляду та певні пити культур.

ЖАНРОВА СВОЄРІДНІСТЬ МАЛОЇ ПРОЗИ ВОЛОДИМИРА ҐЖИЦЬКОГО

Тетяна СКУРАТКО — 2024-04-09

У розвідці досліджено розповідну структуру малої прози Володимира Ґжицького в контексті розвитку української прози ХХ ст., окреслено ідейно-тематичну й жанрово-стильову своєрідність прозових творів письменника, показано їхні структурні особливості, охарактеризовано типологічні персонажні групи, указано на автобіографічний характер малої прози автора, досліджено сюжетно-композиційну майстерність митця, розкрито особливості художнього часу і простору малої прози автора як важливого жанрового чинника. Значну увагу зосереджено на характеристиці жанрового розмаїття малих епічних форм Володимира Ґжицького, розкриттю концепції особистості автора та її втілення у художній творчості митця. Доведено, що синтез різних родо-жанрових ознак спричиняє виникнення нових жанрових різновидів малої прози у творчості письменника. Творчість В. Ґжицького розглядається в аспекті родо-жанрової динаміки на основі виявлення тенденцій ліризації висловлювання, а також характеру його функціонування у малій прозі письменника. Указано на те, що характерною жанровою своєрідністю прози Володимира Ґжицького раннього періоду є його трансформований різновид малої епічної форми – новели й оповідання, у яких митець поєднав їхні жанрові ознаки, наповнивши нову жанрову модель проникливими живописними деталями, лейтмотивами, нюансами у відтворенні переживань, настроїв персонажів. Зауважено, що у творчості митця значне місце відводиться жанру лаконічної, ескізно-етюдної новели, побудованої на емоційній експресії. При цьому відбувається ліризація розповіді, яку веде гомодієгетичний наратор, інколи ліричний суб’єкт, персонаж-свідок. Саме тому сюжети прозових творів письменника відзначаються динамічною дією, несподіваною розв’язкою, ускладненою композицією. Окреслено новаторство В. Ґжицького у творенні малих прозових жанрів, схарактеризовано єдність стилю автора у творах різних жанрів, розкрито його роль і місце в українському загальнолітературному процесі.

ПОНЯТТЯ «ІСТОРИЧНИЙ ДЕТЕКТИВ» У СУЧАСНОМУ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ

Ольга СОБЧУК — 2024-04-09

Стаття присвячена вивченню поняття історичного детективу у сучасному літературознавстві. У статті тлумачимо, що історичний детектив є літературним жанром, у якому події, персонажі та сюжет розгортаються в історичному контексті. Описано та проаналізовано наукові праці українських та зарубіжних дослідників з питань становлення та розвитку історичного детективу як літературного жанру. На основі цього розкрито, що він поєднує дослідження та вивчення подій минулих епох зі складними детективними сюжетами. Проведено аналіз взаємодії історії та детективної літератури. Розглянуто, як цей жанр впроваджує історичні факти в художній текст та взаємодіє із сучасністю. Встановлено, що історичний детектив виявляється не лише цікавим літературним жанром, а й важливим джерелом для дослідження культурно-історичного та соціального контексту епохи, в якій він розгортається. Звернено увагу на можливості «історизації» детективної літератури. Показано, що детектив є інструментом, який допомагає автору осмислювати стан суспільства через розкриття злочину. Схарактеризовано, що історичний детектив завжди містить елемент пасеїзму та є схильним до ескапізму. Зауважено, що дослідження включають у себе аналіз структурних елементів історичного детективу, таких як сюжет, персонажі (сищик, суспільство), атмосфера, історичні або псевдоісторичні матеріали (щоденники, листи, газетні замітки) та виявлення підходів до визначення цього жанру. Продемонстровано, що в історичних детективах переважно виокремлюється два періоди: радянський та передвоєнний. Зауважено, що історичний детектив не є простим поєднанням «детективу» та «історії», позаяк події описуються чітко й правильно. Схарактеризовано роль розвитку культурного та освітнього потенціалу читачів у процесі читання історичних детективів. Підкреслено доцільність та перспективність знайомства молодого покоління із жанром історичного детективу, що сприятиме активному вивченню минулого та розвитку його історичної свідомості. Окреслено вплив детективу на сприйняття минулого у сучасному суспільстві та визначено нові перспективи дослідження у цьому напрямі.

ЖАНРОВА СВОЄРІДНІСТЬ ТРАКТАТІВ ЗАХАРІЇ КОПИСТЕНСЬКОГО

Ольга ФЕДЬКО — 2024-04-09

У статті охарактеризовано найважливіші структурні і функціональні особливості трактатів Захарії Копистенського «Книга о вѣрѣ єдиной» (1619–1621) та «Палінодія, або Книга про оборону» (1621), встановлено їх проблемно-тематичні пріоритети. Наголошено, що на появу творів вплинули як історично-політичні обставини в Україні, так і властиві для епохи українського Бароко прагнення до емоційності, культивування уміння впливати на почуття реципієнта, що виявляється в парадоксальному сполученні поєднувати непоєднане. Теоретико-методологічну базу дослідження становлять праці вітчизняних літературознавців, культурологів та істориків, які дозволяють оцінити трактати Захарії Копистенського у різних контекстах: К. Борисенко, І. Ісіченка, Ю. Ларіна, О. Матушек, Н. Поплавської, Є. Пшеничного, Р. Радишевського, П. Степенькіної, Л. Ушкалова, І. Франка, В. Циганенко. Виокремлено застосовані у трактатах барокові прийоми текстотворення, простежено їх звʼязок з апологетикою. Доведено, що у трактаті «Книга о вѣрѣ єдиной» висвітлюються питання догматики, таїнств і ритуалів, а також соціальної практики членів християнської церкви. Центральна його ідея – суперечка про первинні догмати. За жанровою специфікою він є унікальним, оскільки в ньому поєднано системний виклад православного віровчення. Засадничою для всього трактату є мотив єдності віри. З’ясовано, що основний зміст трактату «Палінодія, або Книга про оборону» – спростування тверджень католицьких авторів про верховну владу Папи Римського над православною церквою. Оскільки твір спрямовано проти книги «Оборона церковної єдності» Лева Кревзи, віленського уніатського архімандрита, то, відповідно, Захарія Копистенський дотримувався принципу побудови цього твору під час створення «Палінодії», тобто він також складається із чотирьох розділів, яким передує традиційна для тогочасного письменства Передмова. Констатовано, що трактати Захарії Копистенського – це структурно складні тексти (з алюзіями, ремінісценціями), за багатошаровістю яких потрібно відчитати всі наративи.

ЛІНГВОКОГНІТИВНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ХУДОЖНЬОГО ДИСКУРСУ З ПОЗИЦІЙ ФРЕЙМОВОЇ СЕМАНТИКИ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКИХ РЕТРАНСЛЯЦІЙ ТРАГЕДІЙ В. ШЕКСПІРА)

Яна БОЙКО — 2024-04-09

У статті обґрунтовано методику лінгвокогнітивного моделювання художнього дискурсу з позицій фреймової семантики як ефективного способу встановлення ступеню когнітивної близькості текстів оригіналу і перекладу на прикладі різночасових українських ретрансляцій трагедій В. Шекспіра. Лінгвокогнітивне моделювання у перекладознавстві сприяє подальшому розвитку лінгвокогнітивного підходу у теорії і практиці моделювання ментальних структур, забезпечуючи більш глибоке розуміння природи людського мислення та мовлення. Методи когнітивної транслятології у процесі лінгвокогнітивного моделювання художнього дискурсу оригіналу і перекладу спрямовані на дослідження взаємодії мови та когнітивних процесів для отримання високоякісної інформації про те, як мова відображає когнітивні процеси та взаємодіє з формуванням ментальних структур у автора і перекладача. Методологія концептуального аналізу включає зіставний метод та методи ідентифікації концептів, фреймового моделювання і фреймового мапування, використання яких передбачає залучення усього досвіду дослідника-інтерпретатора (почуттєвого, фізичного, історичного, соціального), набутого у процесі освоєння навколишнього світу, що надає можливість досліднику-інтерпретатору розкрити глибинні смисли, закладені автором у першотворі й перекладачем у його ретрансляції. Зіставний метод постає ефективним у ході зіставлення одиниць оригіналу і перекладу у художніх творах та їх українських ретрансляціях. Метод ідентифікації концепту дає змогу визначити концепти, вербалізовані у зіставлюваних фрагментах текстів, і розкрити їхній концептуальний зміст шляхом фреймового моделювання. Метод фреймового мапування встановлює ступінь когнітивної близькості між вербалізованими концептами оригіналу й перекладу шляхом зіставлення слотів фреймів вербалізованих концептів, ідентифікованих у фрагментах тексту першотвору та його українських ретрансляцій.

МОЛИТОВНІ ІНВОКАЦІЇ У СТРУКТУРІ АНТИЧНОЇ ДРАМИ: КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТ

Світлана ВИНАР — 2024-04-09

Творчість Еврипіда, зокрема його драматичний диптих «Іфігенія в Авліді» та «Іфігенія в Тавріді», в основі якого лежить відомий міфологічний сюжет, продовжує перебувати у колі інтересів сучасних дослідників літератури. Питання структури і семантики жанру творів Еврипіда, дослідження їх у комунікативному аспекті дали б змогу з’ясувати феномен сприйняття античної драми наступними епохами. Нагадаємо, що відмінність між Еврипідом і його попередниками полягала в переосмисленні міфу, у власній, відмінній від загальноприйнятої оцінці божественного втручання у життя людини. Мабуть, тому в розглядуваних трагедіях не завжди можна зустріти урочисті хвалебні пісні на честь богів (гімни), витоки яких йдуть від архаїчної молитви і які були досить популярними у будь-якому жанрі античної літератури. Та все ж теологічні найменування, молитовні інвокації прослідковуються у творах Еврипіда часто. Ми намагалися проаналізувати основні функції Еврипідових молитовних зверненень до богів (інвокацій) у комунікативному аспекті. Можна зробити висновок, що молитовні інвокації, які становлять ліричний компонент античної драми (поряд з її драматичним та епічним компонентом), виконують низку характерних для мовленнєвого акту комунікативних функцій, у різних ступенях їх використання. Тексти молитовних пісень (як і ліричної поезії загалом) часто ефектні, умовні своєю підвищеною емоційністю. Домінує у них експресивна функція, яка сприяє створенню загальної емоційної атмосфери для автора, актора і реципієнта. Повідомляючі (референтні) начала виражені у молитовних зверненнях слабше, роль їх виключно інформаційна. Поєднання реферативної функції з експресивною та фатичною, що є необхідною для встановлення комунікативних зв’язків із глядачем (чи читачем), створює сприятливі умови для рецепції античного сюжету. Деяке переосмислення художньо-комунікативного навантаження молитовних інвокацій спостерігаємо у драмах українського порубіжжя (Лесі Українки, Людмили Старицької-Черняхівської). Міфологічні теоніми, звернення до богів у їхніх текстах перетворюється на міфологічний символ, основна їхня функція – максимально міфологізувати сучасні події. Ліричний компонент збагачує драматургічну форму психологічними чинниками, служить для розкриття внутрішнього конфлікту в драмі, сприяє розширенню читацької рецепції.

ЛІНГВАЛЬНІ ПАРАМЕТРИ ФУНКЦІОНУВАННЯ АМЕРИКАНСЬКОЇ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ТА ЇХ РЕАЛІЗАЦІЯ У ХХІ СТОЛІТТІ

Анна МАКСИМОВА — 2024-04-09

У статті визначено, що соціокультурні стереотипи в американській англійській мові зумовлюють характер конотацій мовних значень, створюють складну семантичну ауру мовного знаку. Вони, безсумнівно, пов’язані з внутрішньою формою слова, мотивуванням його значення. Показано, що внутрішня форма слова в американській англійській мові втрачається, якщо семантичний зв’язок перестає усвідомлюватися носіями мови. У когнітивно-семіологічному описі соціокультурні стереотипи співвідносяться з поняттям прототипу. Для когнітивно-семіологічної парадигми лінгвокультурології в американській англійській мові це поняття цінне тим, що допомагає осмислити процеси категоризації та значною мірою залежить не тільки від власне когнітивних механізмів, а й від того культурно-дискурсивного простору, у якому знаходиться людина. Метонімічне мислення в американській англійській мові дає змогу за прототипом упізнавати всю категорію у цілому. Для кожної категорії можна сформулювати набір характерних ознак, що максимально повно втілені саме в прототипі. Для фразеологізмів американської англійської мови можна говорити про такі ознаки, як: 1) діловий, побутовий; 2) функціонує; 3) має механізм функціонування (відповідні методи та інструменти); 4) має людський ресурс; 5) має територію держави; 6) впливає на розвиток США та світу, приносе прибуток; 7) ресурси формуються за рахунок внесків засновників, зовнішніх інвестицій, державного фінансування; 8) забезпечує створення та розподіл ВВП; 9) функціонують у повсякденному та ринковому середовищі. Обґрунтовано, що лінгвокультурологічна проблематика американської фразеології англійської мови звернена до вирішення кількох питань. Перше питання стосується технічного боку, що полягає в уточненні термінологічного апарату дослідження. Другий відноситься до змістовної частини, що стосується сутності термінологічних понять. Культурна специфіка американських фразеологізмів англійської мови передбачає відповідність мовної одиниці елементу менталітету або духовної культури суспільства, його історії, вірувань, традицій і природних умов життя. Національна специфіка фразем етнічно зумовлена вже самою приналежністю до певного етносу. Показано, що системними властивостями етносу є мова і культура.

СПЕЦИФІКА ВЖИВАННЯ СУРЯДНО-ПІДРЯДНИХ СПОЛУЧНИХ ЗАСОБІВ У ПРОСТОМУ РЕЧЕННІ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРІВ В. ШЕВЧУКА)

Наталія МАСЛЮК — 2024-04-09

Статтю присвячено аналізу особливостей уживання синкретичних сурядно-підрядних сполучників у простому ускладненому реченні на матеріалі творів В. Шевчука. Специфіку функціювання сполучних засобів досліджено на матеріалі прикладів, вибраних із художніх текстів «Три листки за вікном», «Дім на горі», «На полі смиренному», «Око прірви», «Привид мертвого дому». Характеристику сурядно-підрядних сполучників зроблено за типологією сполучних засобів К.Г. Городенської. До аналізованого різновиду синкретичних сполучних засобів зараховано протиставно-пояснювальні, протиставно-допустові, розділово-допустові, зіставності – відповідності. З’ясовано специфіку вияву формально-граматичних зв’язків та семантико-синтаксичних відношень у простому реченні із сурядно-підрядними сполучниками. У творах В. Шевчука сполучники сурядності – підрядності демонструють різну продуктивність функціювання: пояснювально-ототожнювальні сполучні засоби частіше вживані в простих ускладнених реченнях, тоді як протиставно-розділові та розділово-допустові – у складних. Сполучники зіставності – відповідності не зафіксовані в обстежуваному матеріалі. У межах предикативної частини складного речення чи простого ускладненого речення пояснювально-ототожнювальні сполучні засоби увиразнюють значення простого дієслівного чи складеного іменного присудка. Типовим виявом уживання цих сполучних засобів є відокремлення другорядних членів речення, зокрема означення (прикладки), обставини. Протиставно-допустові сполучні засоби вжиті для вираження відповідних семантико-синтаксичних відношень між однорідними присудками. У межах предикативної частини складного речення найчастіше сполучник поєднує однорідні присудки. Активність функціювання сурядно-підрядних сполучників у простому реченні підтверджують приклади з художніх творів. З укладеного корпусу ілюстративного матеріалу лише 25% сполучних засобів виражають синкретичні семантико-синтаксичні відношення. Найбільш частотними є пояснювально-ототожнювальні сполучники тобто – 43%, чи – 11%, або – 13%; протиставно-допустові але – 13%, проте – 4,2%; розділово-допустові чи…чи – 9,2%. Інші сполучні засоби не зафіксовані.

ЛІНГВАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ РОМАНУ К.Д. ФЛОРЕСКУ «ЯКОБ ВИРІШУЄ ЛЮБИТИ»

Ірина ВІРСТЮК — 2024-04-09

Статтю присвячено дослідженню лексичних, стилістичних та текстових особливостей роману Каталіна Доріана Флореску «Якоб вирішує любити» та його перекладу, здійсненого Юрієм Богдановичем Прохаськом. Основним методом дослідження є порівняльний, який уможливлює отримання інформації про корелятивність окремих елементів текстів оригіналу та перекладу. Вона зумовлюється як відносинами між мовами, що беруть участь у перекладі, так і екстралінгвістичними чинниками, що впливають на процес перекладу. Також у статті використовуються описовий, контекстуальний та апроксимативно-статистичний методи дослідження. Визначено, що автор роману тяжіє до глибокого психологізму, а ще детально змальовує предмети матеріального світу. Це відбувається на межі культур і національної приналежності, що вплинуло на стиль твору. Переклад же вирізняється добором нестандартних варіантів, якщо брати до уваги норми літературної української мови. У роботі аналізується безеквівалентна лексика та якими способами перекладач упорався з труднощами її відтворення. Наведено приклади застарілої лексики, за допомогою якої передається дух зображеної епохи. Визначено основні принципи, яких потрібно дотримуватися під час відтворення українською мовою часово-просторової лексики. Звернено увагу на значення слів у різних проміжках часу. Наведено приклади перекладу епітетів за допомогою дотепних еквівалентів української мови, близьких вітчизняному читачеві. Метафори передано за допомогою точного перекладу, субституції, компенсації, парафрази. В останній частині розкрито тематику, індивідуальний стиль та колорит текстів оригіналу й перекладу. Зокрема, автор детально описує сільські реалії, тож завдання перекладача – максимально зберегти спосіб викладу письменника, при цьому не спотворити його належне сприйняття читачем. Тому він адаптовує текст до тієї міри, щоб не приховати цей стиль та не викривити іншомовну культуру. Як результат, мова перекладу дуже багата й насичена цікавими, влучними і нечасто вживаними словами, що стало «візитівкою» перекладача.

СПЕЦИФІКА ПЕРЕКЛАДУ ТЕКСТІВ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО СТИЛЮ (НА МАТЕРІАЛІ ТЕКСТУ ІНСТРУКЦІЇ З ЕКСПЛУАТАЦІЇ)

Анна ЛАШКО — 2024-04-09

Статтю присвячено вивченню та аналізу особливостей перекладу текстів науково-технічного характеру. Науковий стиль вирізняється лаконічністю, об’єктивністю та інформативністю. Щоб здійснити адекватний переклад, необхідно враховувати специфіку даного стилю. Перекладачам може завдавати труднощів використання спеціальних термінів та термінологічних сполучень, тому у статті розглядаються мовні та термінологічні аспекти і висвітлюються складнощі, що виникають під час перекладу. Актуальність запропонованого дослідження визначає швидкий розвиток науково-технічної сфери, що зумовлює появу нових технічних приладів, а також інструкцій з експлуатації до них. З’ясовано, що технічна інструкція з експлуатації як різновид фахових текстів – це тематично, стилістично та семантично організована, логічно структурована і завершена єдність, що характеризується широким використанням спеціальної термінологічної лексики і складністю граматико-синтаксичної будови. У статті досліджуються жанрово-стилістичні особливості відтворення науково-технічних текстів на прикладі інструкції з експлуатації до кавової машини Miele CVA 6401. Різниця між іноземними та вітчизняними науково-технічними текстами є у стилістичних особливостях на рівні синтаксису та лексики, які слід адаптувати під час перекладу. Для цього використовуються перекладацькі трансформації. Акцентується увага на необхідності врахування мовленнєвого контексту та вибору відповідних еквівалентів для забезпечення максимальної зрозумілості та точності перекладу. Стаття спрямована на практиків перекладу, дослідників у галузі мовознавства та фахівців, які зацікавлені у покращенні якості перекладів текстів науково-технічного стилю. Завдяки систематичному підходу та практичним рекомендаціям стаття може слугувати цінним джерелом для тих, хто вивчає та застосовує перекладацькі стратегії у цій специфічній сфері.

ЕДИТОЛОГІЯ ПЕРЕКЛАДУ ЯК НАПРЯМ ПЕРЕКЛАДОЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Ірина ОДРЕХІВСЬКА — 2024-04-09

У статті представлено едитологію перекладу як міждисциплінарну галузь перекладознавства, що вивчає багатоаспектний процес підготовки перекладних текстів до публікації, роль редакторів, перекладачів та інших суб’єктів у формуванні якісного кінцевого продукту та особливості їхньої співпраці, вплив редакторських рішень на сприйняття перекладених текстів, ширшу взаємодію дискурсів і літератур та на міжкультурну комунікацію. Оскільки напрям едитології перекладу ставить завдання розробити інтерпретаційний механізм редакторських практик у перекладі, що також включає дотримання і професійних стандартів, і етичних міркувань, і цілісності оригінальної праці, у цій статті запропоновано для застосування трирівневу модель концептуального аналізу редакторської практики в перекладі, яка складається з мікро-, мезо- та макрорівнів. На мікрорівні пропонуємо проводимо функціонально-структурний аналіз, який охоплює лексичний, семантичний, стилістичний та прагматичний аспекти перекладного тексту. Цей рівень аналізу розкриває, як саме текст позиціонується через конкретні приклади використання цільової мови, які мовні тенденції чи редакторські практики відображає. На мезорівні увага зосереджується на міжособистісному вимірі, а саме на редакторській оцінці ставлення перекладача до авторських інтенцій і способу їх актуалізації та конкретизації. Макрорівень торкається аналізу актуалізованого дискурсу, що також охоплює приклади зсувів, маніпуляцій та тенденційного переписування тексту в перекладі. Едитологія перекладу має велике значення для дослідження представлення української літератури в міжнародному контексті, зокрема в англомовному світі. Історія українсько-англійського перекладу свідчить про те, що саме редактори як куратори перекладних видань концептуально організовували матеріал, активно співпрацюючи з перекладачами та відіграючи ключову роль у формуванні образу української літератури та її впровадженні у світові наративи.

ПРАГМАЛІНГВІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТРАТЕГІЇ КЛІКБЕЙТИНГУ У ЗАГОЛОВКАХ НАВЧАЛЬНИХ ВІДЕО З ЮТУБУ

Тетяна ПАСТЕРНАК — 2024-04-09

Статтю присвячено дослідженню явища клікбейтинга з погляду лінгвопрагматики. Аналіз сфокусовано на прагмалінгвістичних особливостях стратегії клікбейтинга у заголовках англомовних навчальних відео з ЮТубу. Зокрема, досліджено формально-структурні, лексичні та синтаксичні особливості. Матеріалом дослідження слугували близько 200 заголовків відео про шляхи та способи вивчення іноземних мов, вибрані шляхом випадкового вибору у мережі ЮТуб. Клікбейтинг визначено як маніпулятивну стратегію у заголовках, яка свідомо вводить в оману користувача ЮТубу і спонукає його до переходу за посиланням із метою отримання власної вигоди, відмінної від заявленої у заголовку. Установлено, що лінгвопрагматичними особливостями стратегії клікбейтингу у заголовках до відео про шляхи та способи вивчення іноземних мов є: фіксована кількість слів у заголовку (від 5 до 12); однокомпонентні та двокомпонентні моделі; використання типових для ефективного навчання дієслів у наказовому способі й інфінітивній формі, якісних прикметників у ступенях порівняння для гіперболізації значення, кількісних числівників для конкретизації, неозначено-особових займенників зі значенням узагальнення. Найуживанішими синтаксичними структурами є номінативні (в тому числі ускладнені дієприкметниковими зворотами) й інфінітивні конструкції.

РОЛЬ МЕДІАПСИХОЛОГІЇ У СУЧАСНОМУ АНГЛОМОВНОМУ МЕДІАДИСКУРСІ

Ольга ІЩЕНКО — 2024-04-09

Медіапсихологія – це дослідження людської поведінки, почуттів та думок, на які впливають засоби масової комунікації. Це галузь психології, яка розглядає особистість у контексті взаємодії із сучасними засобами комунікації, досліджує з психологічного погляду стосунки між людьми та ЗМІ, що постійно розвиваються. Дослідження проведено з метою довести, що медіапсихологія є інструментом мовної репрезентації емоцій у медіадискурсі. Автори прагнуть перевірити, як психологічні принципи застосовуються до вивчення та аналізу мови в сучасному медіаконтексті. У даному дослідженні зроблено спробу розкрити лінгвістичні особливості позиціонування суб’єктів дискурсивної діяльності у предметній ситуації ризику та сформулювати принципи екологічного подання потенційно травматичної інформації на матеріалі англомовного медіадискурсу. Основну увагу зосереджено на проблемах, які впливають на здатність людей протистояти негативному впливу ЗМІ. Теоретичним підґрунтям дослідження став інтегрований підхід: контекстуальний аналіз медіадискурсу, у якому враховуються контексти породження дискурсу та рецепції, та психологічний підхід, який вивчає вплив на свідомість індивідуума, розглядає механізми породження та сприйняття медіадискурсу та акцентує увагу на його індивідуальній природі та персоніфікації. У статті розглядаються різноманітні комунікативні цілі в контексті медіапсихології, зокрема підкреслюється, як медіа впливають на наше розуміння та дії під час криз або травматичних подій. За допомогою мови комунікативні наміри можуть сприяти виконанню різних функцій. Наприклад, інформативна інтенція спрямована на навчання, тоді як експресивна інтенція викликає емоційні реакції. Інтенція переконання має на меті вплинути на поведінку, директивна інтенція спрямовує чи інструктує, а перформативна спонукає до змін. Автори підкреслюють важливість розуміння цих комунікативних намірів для сприяння створенню етичного медіадискурсу. Пропонується подальше поглиблене міждисциплінарне дослідження взаємодій між медіадискурсом і психологією споживачів медіадискурсу задля розширення можливостей краще розуміти та керувати впливом медіа на суспільство.

ЕВФЕМІСТИЧНІ НОМІНАЦІЇ МЕДИЧНОЇ ТЕМАТИКИ ЯК ПРОЯВ КОНТЕКСТУАЛЬНОЇ СИНОНІМІЇ У СУЧАСНОМУ ГАЗЕТНОМУ ДИСКУРСІ

Ірина КАЗИМІР — 2024-04-09

В умовах пандемії прослідковуються прикметні зміни подачі тієї чи тієї інформації ЗМІ в англомовній лінгвокультурі. ЗМІ трансформуються в одне з основних джерел транслювання інформації. Соціально-політичне середовище диктує ЗМІ імплементувати нові мовленнєві засоби для передачі інформації. Запропонована стаття покликана розв’язати проблему евфемістичних номінацій медичної тематики на матеріалі газетного дискурсу в межах когнітивно-дискурсної парадигми. Обґрунтовано доцільність розгляду явища евфемії у руслі когнітивно-дискурсної парадигми з опертям на контекстуальну семантику лексичних одиниць. Розглянуто поняттєво-термінологічний апарат дослідження. Проаналізовано фактологічний матеріал евфемізмів медичної тематики. Виокремлено евфемістичні номінації з контекстуально-синонімічною домінантою, спосіб їх творення та тематичні групи. Виявлено, що евфемізми та дисфемізми є медіаторами категорії контекстуальної синонімії, актуалізуючи емергентно-метафоричні поняття на матеріалі медичної тематики. Виокремлено такі тематичні групи евфемістичних номінацій: ментальний стан людини, хвороба, чоловічі статеві органи, дії людини, професії, їжа та фізіологічний стан людини. В основі евфемістичних номінацій із контекстуально-синонімічною домінантою знаходяться метафора, генералізація, мейозис та антономазія. Кількісно переважаючий метафоричний тип утворення евфемістичних номінацій свідчить про асоціативні зв’язки між когнітивним мисленням та семіотичним відтворенням. Евфемістичні номінації як прояв контекстуальної синонімії слугують експресивізації та конкретизації мовлення у масово-якісних статтях медичної тематики. Контекстуально-синонімічні одиниці, маючи величезний прагматичний потенціал, стають одними з основних мовних засобів передачі денотативної та конотативної інформації.

ПЕРЕКЛАДНА ГАЛУЗЕВА ТЕРМІНОГРАФІЯ УКРАЇНИ (НА МАТЕРІАЛІ ДВОМОВНИХ ВИДАНЬ ХХІ СТОЛІТТЯ)

Іванна ФЕЦКО — 2024-04-09

Українська літературна мова своїми витоками сягає давніх часів і становить культурне надбання нації, виступає вагомим чинником єдності національного мовного простору, виконує роль ланки, що з’єднує покоління між собою. Інтелектуальне надбання людства збирають і зберігають словники, які, відображаючи лексичну систему мови, водночас фіксують передову думку епохи та рівень розвитку літературної мови, традиції її розквіту в історичному процесі. Однією з визначальних умов якісного оволодіння першоосновами будь-якої науки є засвоєння спеціальної термінології. Нині вчені наголошують на важливості термінних словників, оскільки без них неможливий ані розвиток різних галузей знань, ані сучасне міжнародне спілкування в різноманітних наукових галузях. У статті здійснено спробу детального аналізу термінографії в проєкції на сьогодення. Проаналізовано досвід укладання двомовних галузевих словників ХХІ століття, визначено принципи їхньої побудови. Зосереджено основну увагу на науковій цінності праць, що зумовлено потребами сучасної української термінографії. Охарактеризовано словники юридичної термінології та порівняльного правознавства («Французько-український словник юридичних термінів», «Німецько-український словник юридичних термінів», «Французько-український та українсько-французький юридичний словник»), термінології економіки («Новий великий німецько-український економічний словник», «Економічний словник (німецько-український)», «Тлумачний англо-український словник економічних термінів з елементами теорії та проблематики», «Англо-український словник сучасної банківської термінології», «Англо-український словник з бізнесу», «Великий польсько-український, українсько-польський словник термінології сучасного бізнесу»), термінології техніки («Українсько-англійський словник термінів технологічних систем ремонтного виробництва», «Англо-український словник зварювальної термінології», «Нанотехнології. Українсько-англійський словник-довідник концептуальних понять») тощо. Українська термінографія стрімко розвивається: щороку виходить друком велика кількість різногалузевих термінних словників, науковці покращують методологію опрацювання й фіксації термінів у лексикографічних працях, опрацьовують нові галузі знань, проводять щорічні міжнародні наукові конференції.

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ПЕРЕКЛАДУ ТА ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Людмила ПОЛІЩУК — 2024-04-09

У статті розглядаються особливості формування національної ідентичності в умовах глобальної комунікації. Досліджено взаємозв’язок між культурою і її відображенням у процесі перекладу. Відомо, що переклад є важливим засобом міжкультурної комунікації з кількома ключовими аспектами: 1) розширення розуміння: переклад дає змогу розширити розуміння між людьми, які говорять різними мовами; 2) збереження культур: переклад допомагає зберегти та передавати культурні нюанси, традиції та цінності через мови, забезпечуючи унікальність кожної культури; 3) сприяння співпраці: у бізнесі та наукових сферах переклад дає змогу поліпшити співпрацю між різними країнами та культурами, відкриваючи нові можливості для інновацій та обміну досвідом; 4) зменшення мовних бар’єрів: переклад сприяє зниженню мовних бар’єрів, спрощуючи спілкування з тими, хто говорить різними мовами. Досліджено міжкультурні можливості різних мов та вплив культур на переклад. Також у статті досліджується переклад як складне явище, у центрі якого виявляються соціальні, психолінгвістичні, психологічні та культурні аспекти. Сьогодні переклад має статус окремої науки з чітко вираженим предметом, об’єктом дослідження і, відповідно, своєю термінологічною системою і є серйозною науковою дисципліною, яка може пояснити й описати основні положення перекладацької діяльності. За допомогою перекладу здійснюється опосередковане спілкування людей, які належать до різних культурних товариств, де культурним посередником є перекладач. Виконуючи важливі соціальні функції, переклад як вид мовленнєвої діяльності повинен розглядатися у сукупності всіх своїх функцій, соціальної природи та реалізовувати потреби людей у спілкуванні. Переклад розкриває такі аспекти, як відтворення культурних нюансів та точність передачі ідеї. Невірний переклад може спричинити непорозуміння, обмежуючи обмін ідеями та знанням між культурами. Використання мовних елементів, які віддзеркалюють унікальні аспекти культури, сприяє збереженню та поширенню національних цінностей. Правильний переклад термінів і виразів зберігає культурні концепції. Окрім того, розуміння контексту та врахування культурних реалій сприяє успішному обміну.

ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНІ КОНЦЕПТИ У СУЧАСНИХ ТУРИСТИЧНИХ ОНЛАЙН-ЖУРНАЛАХ

Маріана СТРИЖНЬОВА — 2024-04-09

У статті порівняно спільні лінгвокультурні гіперконцепти і співмірні національно-специфічні концепти українського, англійського та французького туристичного дискурсу, які є складниками їхнього смислового поля. Це дослідження проведене із застосуванням елементів описового та концептуального аналізів, а також із урахуванням специфіки певної лінгвокультури й конкретного контексту, комунікативної ситуації та історичного підґрунтя (передісторії). Прийом перекладу був застосований для унаочнення різниці планів вираження та сприйняття у різних лінгвокультурах. Виявлені найчастотніші гіперконцепти – «туризм», «щастя», «краса», «гостинність», «природа» – охоплюють такі концепти: «туризм» – «подорож», «відпочинок», «споживання», «якість туризму», «дорога», «пригода»; «щастя» – «позитивні емоції», «розваги», «вигода»; «краса» – «туристична привабливість». Аналіз відібраного корпусу прикладів засвідчив наявність значної кількості спільних понять для досліджуваних дискурсів, однак їхнє функціонування модифікується національними реаліями. Отже, були виокремлені концепти, які разом із відповідними тематичними гіперконцептами належать до національних гіперконцептів ідентичності: «українськість», «французькість» або «англійськість»: «гостинність» – «розміщення», «харчування», «суспільства», «національна кухня» (зокрема, «гурманство», «вино», «виноробство»); «культура» – «визначні місця», «історичність»; «природа» – «погода», «ліс», «село», «сільська місцевість» та ін. В українській лінгвокультурі переважають концепти «гостинність», «культура», «пригода», «суспільство», «природа», «дорога». У французькій та англійській – «споживання», «вигода», «унікальність», «історичність», «приватність», «село», «сільська місцевість». У кожній з культур є етноспецифічні лакунарні поняття, які виражають особливості певного народу та зазвичай передаються за допомогою транслітерації (переважно назви страв або визначних місць). Таким чином, туристичні онлайн-журнали є джерелом значного обсягу культурної фонової інформації концептів і виконують не тільки пізнавально-розважальну, але й розвиваючу та культурно-просвітницьку функцію.

СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АНТИТЕЗИ В НАПИСАХ НА ОДЯЗІ АНГЛІЙСЬКОЮ ТА УКРАЇНСЬКОЮ МОВАМИ

Наталя СТРЮК — 2024-04-09

Стаття присвячена дослідженню особливостей антитези в написах на одязі англійською та українською мовами. Джерелом добору емпіричного матеріалу було вибрано популярні інтернет-магазини та сайти-аукціони через їхню публічність, доступність та широке охоплення цільової аудиторії: молоді люди, які є представниками сучасної лінгвоспільноти, за допомогою текстових принтів відображають злободенні прагнення та настрої. Емпіричний корпус дослідження складається з 1328 написів на одязі англійською мовою та 808 написів українською, відібраних методом суцільної вибірки, для яких характерним є використання фігур і тропів. У статті розглянуто останні тенденції студіювання антитези у мовознавстві. Акцентовано, що у сучасній філології антитеза потрактовується як один з основних тропів, який базується на антонімії понять чи образів. З’ясовано, що за допомогою написів на одязі презентуються ідеї, прагнення та вподобання власників такого вбрання. Аналіз семантики опозитів у текстових принтах дозволяє визначити актуальні теми, категорії та ідеї, які фігурально переосмислюються, зіставляються чи протиставляються носіями англійської та української лінгвокультур. Визначено, що частота використання антитези є практично однаковою для написів на одязі англійською та українською мовами. У результаті дослідження виділено дві тематичні групи: ТГ Людина та ТГ Явища і процеси об’єктивної дійсності, які відрізняються за продуктивністю в досліджуваних лінгвоспільнотах. У рамах кожної групи виокремлено низку антонімічних пар, які є ізоморфними для текстів на вбранні англійською та українською мовами. Зазначено, що дослідження демонструє наявність опозитів, які є характерними лише для носіїв одягу певної лінгвоспільноти. Виокремлені аломорфні риси антитези у текстових принтах дозволяють зробити певні узагальнення соціального характеру.

БОТАНІЧНИЙ КОД У ХУДОЖНІХ ТЕКСТАХ: СИМВОЛІЗМ І ПЕРЕКЛАД

Наталя ІВАНИЦЬКА — 2024-04-09

Стаття присвячена аналізу використання ботанічного коду як літературного елемента в творах англомовних та українських авторів і дослідженню особливостей вираження поетико-символічних характеристик ботанічного коду в перекладі. Ботанічний код як особлива лінгвокультурна та символьна система використовується в художніх творах для вираження особливого поетичного мислення. З урахуванням складності теми дослідження вимагає інтегрованого підходу, який використовує теорії та методи літературної критики, стилістики, наратології та перекладознавства. Метафори та образна мова не просто являють собою текстове оформлення для благозвучного оформлення розповіді, а глибоко відображають внутрішню організацію художнього дискурсу, зокрема, у випадку актуалізації концептуальних метафор як особливих когнітивних структур. Загалом застосування теорії когнітивної метафори дозволяє відтворити дві стійкі метафори, пов’язані з ботанікою: ЛЮДИНА є КВІТКА; СВІТ ЛЮДЕЙ – це САД. Зокрема, в роботі аналізується символіка англійського саду як такого, а також низка окремих флоронімів – троянди, лілії, гліцинії, аконіту тощо. Проводиться порівняльний аналіз трактувань декількох квітів в українському та англійському культурному та літературному контексті. Згадується історія розвитку флоріографії. Наведено приклади вдалих і невдалих спроб перекладів ботанічних назв, зокрема і транспозиції ботанічних культурних кодів у перекладах художніх творів, адже перед перекладачем стоїть неабиякий виклик – здійснити літературознавчий аналіз ботанічного символу в оригіналі та знайти відповідник, який буде зберігати не лише прагматику тексту, але і його естетичні характеристики, не порушивши при цьому природню логіку навколишнього світу. Доходимо висновку, що художній символ є не тільки лінгвістичним, але й екстралінгвістичним явищем, і його інтерпретація вимагає глибоких знань культурного контексту, соціальної психології, міфології, історії певного народу.

ВИКОРИСТАННЯ СТИЛІСТИЧНИХ ПРИЙОМІВ У ПІСЕННИХ ТЕКСТАХ АМЕРИКАНСЬКОГО РЕПЕРА ЕМІНЕМА

Ігор РЯЗАНОВ — 2024-04-09

У статті проаналізовано використання стилістичних прийомів у пісенних текстах реп-жанру відомого американського репера, музичного продюсера та актора Емінема. Стаття демонструє результати лінгвістичного дослідження частоти використання тропів у пісенних текстах реп-жанру, що уособлюють стиль субкультури хіп-хопу, на прикладі двох студійних альбомів популярного сучасного автора та виконавця реп-пісень, лауреата премії «Греммі» 2015 р. за найкращий реп-альбом Емінема. Гіпотезою для наукового дослідження слугувало припущення, що в авторських пісенних текстах реп-жанру Емінема присутні деякі стилістичні тропи, котрі використовують автори пісенних текстів, як, наприклад: метафора, алегорія, порівняння, гіпербола, іронія, оксиморон, літота, уособлення (персоніфікація) та ін. А отже, метою дослідження було з’ясувати правильність такого припущення та виявити присутність чи відсутність певних тропів у творчості Емінема. У статті наведено рядки текстів пісень двох студійних альбомів автора пісенних текстів реп-жанру Емінема, котрі вперше були презентовані у 2017 («Revival») та 2018 («Kamikaze») рр. Проведене дослідження довело, що такі стилістичні прийоми, як тропи, а саме метафора, порівняння, гіпербола, іронія, оксиморон, літота, уособлення та ін., широко використовуються авторами пісенних текстів реп-жанру, що яскраво видно з аналізу текстів пісень сучасних студійних альбомів популярного репера Емінема. Слід зауважити, що дослідження проводилося виключно на прикладі творчості одного виконавця та автора пісенних текстів реп-жанру, а отже, можна логічно припустити, що використання стилістичних тропів є характерним саме для творчості зазначеного репера. Тому лінгвістичне дослідження наявності таких стилістичних прийомів, як тропи у пісенних текстах реп-жанру, загалом потребує подальшого вивчення на прикладі пісенних текстів реп-пісень інших популярних реперів. Проте після проведеного дослідження можливо констатувати, що використання тропів принаймні можливе у пісенних текстах реп-жанру.