Studia Methodologica

САМЧУКОЗНАВСТВО В ТЕРНОПІЛЬСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ ПЕДАГОГІЧНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА: ЗДОБУТКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Світлана БОРОДІЦА — 2025-12-02

У статті розглянуто самчукознавчу парадигму літературознавчих досліджень науковців Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, переконливо засвідчуючи їхній дослідницький потенціал. Її безперечна перевага – теоретико-методологічний плюралізм (герменевтика, рецептивна естетика, інтертекстуальність, імагологія, неоміфологія, культурна антропологія, наратологія та ін.), що розширив науковий діапазон сучасного самчукознавства. Сьогодні можна говорити про Тернопільський національний педагогічний університет як про самчукознавчий науковий центр, який очолив свого часу світлої пам’яті професор Роман Гром’як, а належно продовжив його тривання професор Микола Ткачук. Саме їхніми вольовими зусиллями 21 лютого 1993 р. була організована і проведена в університеті перша в Україні урочиста академія «Улас Самчук – видатний український письменник ХХ ст.». Її матеріали укладено в однойменний оглядово-аналітичний збірник, де вміщено низку наукових студій – від розгляду проблем формування творчої особистості митця (М. Ткачук, О. Веретюк, М. Козачок і Я. Козачок, П. Сорока, Я. Буяк, М. Герц) до аналізу мови його творів (В. Мельничайко та ін.). Саме вони визначили основні аспекти новітнього самчукознавства ‒ жанрологічний та наративний, ‒ засвідчивши проблемно-синтетичний вектор дослідження прозової спадщини письменника. Наукові конференції, приурочені, як правило, ювілейним датам (2000, 2005, 1015, 2020, 2025), набули міжнародного статусу, доводячи значущість та актуальність творчості У. Самчука в сучасному світі. Доведено: науковий поступ у дослідженні «мистецького генія У. Самчука» (М. Ткачук), належне поцінування усіх сфер його діяльності є безсумнівною заслугою науковців Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка як самчукознавчого наукового центру.

МІЖ МИНУЛИМ І МАЙБУТНІМ: ПУБЛІЦИСТИКА УЛАСА САМЧУКА ЯК ФОРМА МОРАЛЬНОГО ДОРОГОВКАЗУ

Галина ВИШНЕВСЬКА — 2025-12-02

Публіцистика Уласа Самчука – це не лише літературний чи журналістський дискурс, а глибокий морально-філософський простір, у якому автор намагається відшукати для українського народу опорні точки духовності та самоусвідомлення. Його тексти постають своєрідним дороговказом у часи історичних зламів, де минуле й майбутнє взаємодіють, творячи простір національної відповідальності та історичної пам’яті. Самчук осмислює долю України крізь призму морального вибору, ролі інтелігенції та здатності народу до самоорганізації й самоутвердження. У статті зосереджено увагу на аналізі етичних, філософських і світоглядних засад його публіцистики. Наголошено, що Самчук не обмежувався фіксацією суспільно-політичних подій ХХ століття, а прагнув їх інтерпретувати, окреслюючи національну місію українців та їхнє місце в європейському цивілізаційному просторі. Особливо цінним є його бачення відповідальності української еліти перед власним народом, необхідності культурної єдності, духовної стійкості та плекання історичної тяглості. Проаналізовано ключові публіцистичні твори письменника, визначено їх ідейне наповнення та історичну вагу для формування національної ідентичності. Висвітлено, як Самчук вибудовує концепт народу як суб’єкта історії, наголошуючи на важливості пам’яті, правди й морального вибору. Його тексти допомагають сучасному читачеві глибше зрозуміти витоки українського досвіду, осмислено оцінити минуле й відповідально моделювати майбутнє, не втрачаючи духовних орієнтирів та національних цінностей.

ЦИТАТА ЯК ОБ’ЄКТ ПАРАТЕКСТОВИХ ЗМІН У ГРАФІЧНОМУ І НЕГРАФІЧНОМУ ВИДАННЯХ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРУ ON TYRANNY ТІМОТІ СНАЙДЕРА)

Юрій ВІТЯК — 2025-12-02

Статтю присвячено дослідженню функціонування цитат у перітекстовому просторі графічних та неграфічних видань твору «On Tyranny» Тімоті Снайдера з погляду параперекладу як багатовекторної практики, що не обмежується лінгвоорієнтованим підходом. Виокремлено цитату-відгук як продуктивний підвид рефлексії про твір, що циркулює як динамічний об’єкт поліграфічних маніпуляцій і зазнає змін відповідно до видання, перевидання та культурно-мовного контексту. Проартикульовано проблему термінологічної неодностайності стосовно характеристики книг із виразним ілюстративним складником, зокрема доцільності вживання терміносполук «графічний роман», «графічний випуск», «графічна адапатація» тощо. Пунктирно висвітлено поняття тестимоніалу. У фокусі студії перебуває розгляд цитат, що розміщені на внутрішній та зовнішній ділянках суперобкладинки, обкладинці з клапанами та звичайній обкладинці. Проведено компаративний аналіз поданих цитат із їх первинним формулюванням, що міститься в полі епітексту. На основі охарактеризованих матеріалів визначено поліфункційність цитат, що виконують інформаційну, маркетингову, експресивно-оцінну та оцінно-легітимну роль. Установлено корелятивний зв’язок між директивними складниками відгуку К. Бернса та структурою розділів твору, що засвідчує послідовний і системний характер паратекстової організації видання. На тлі цитат-відгуків, що превалюють у виданнях, розглянуто алографічну цитату Л. Колаковського, що виконує роль епіграфа, тим самим індикуючи необхідність систематики різноманіття елементів відповідного жанру. Завдяки науковій розвідці поглиблено теоретичне розуміння параперекладу як комплексного явища, що сигналізує про необхідність урахування паратекстових репрезентацій у перекладацькій практиці, що виступає фреймінгом твору і впливає на формування цілісної лінгвокультурної рецепції у цільового читацтва.

ПАРАТЕКСТУАЛЬНІ ТА ПАРАГРАФЕМНІ ЕЛЕМЕНТИ У РОМАНІ «ДРУГЕ ТІЛО» М. ПАВИЧА

Зоряна ГУК — 2025-12-02

Сербський письменник М. Павич в останньому великому романі «Друге тіло» продуктивно використовує паратекстуальні елементи й оригінальні параграфемні компоненти як ілюстративний матеріал. Покликаючись на окреслений французьким теоретиком Ж. Женеттом термін «паратекст», у статті встановлено, що паратекстуальність в аналізованому творі реалізовується через заголовок, підзаголовок, присвяту дружині (письменниці Я. Михайлович), епіграф та епілог. Наголошено на важливій ролі авторського підзаголовку побожний роман, що стає дороговказом для читачів, яким запропонована інтелектуальна інтерпретація біблійного сюжету про існування другого тіла Христа після воскресіння. Проаналізовано специфіку післямови, у якій викладено авторські міркування про роль читача та його домінантну роль в інтерпретації тексту. Виокремлено параграмфемні елементи, які виконують функцію унаочнення (насамперед іконічні компоненти: символи, малюнки та графіки). Особливу увагу приділено іконічним компонентам на релігійну тематику. Установлено, що непарні розділи роману позначені білим іконічним компонентом – голубом – символом Святого Духа, а парні розпочинаються чорним іконічним компонентом – зображенням демона. М. Павич був обізнаний з ідеями королівського мистецтва й «ілюстрував» масонську атрибутику у своїй прозовій творчості. У побожному романі зроблено акцент на правилі божественної пропорційності, що асоціюється з ідеєю структурної гармонії, та іконічних компонентах із геометричною формою хреста (символічне зображення хреста, яке водночас є графіком золотого перетину вічності й часу, і зображення хреста з накладеним малюнком Святого Духа у вигляді голуба). У статті охарактеризовано іконічний компонент – зображення хреста-якоря як цехового знаку сербських крамарів міста Сентендре. З’ясовано, що якірний хрест можна віднести до масонської символіки. Зроблено висновок, що паратекстуальні та параграфемні елементи – це система «сигналів», «підказок», які допомагають читачеві орієнтуватися у текстуальному просторі й глибше зрозуміти прихований його зміст.

НЕСФОРМОВАНІСТЬ/НЕЗБІЖНІСТЬ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ СТРУКТУР ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ ОНТОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ КОМУНІКАНТІВ ЯК КОГНІНИВНА ПРИЧИНА КОМУНІКАТИВНИХ НЕВДАЧ (НА МАТЕРІАЛІ АМЕРИКАНСЬКОГО КІНОДИСКУРСУ)

Ольга ДУБЦОВА — 2025-12-02

У статі досліджуються комунікативні невдачі, спричинені несформованістю/незбіжністю концептуальних структур загальнолюдських онтологічних знань комунікантів у межах інтерсуб’єктивної парадигми. Комунікативна невдача розглядається як нездатність суб’єктів інтеракції вивести інференцію або виведення хибної інференції у межах інтерсуб’єктного акту. Інтерсуб’єктний акт тлумачиться як взаємодія, у межах якої вербальні/невербальні дії комунікантів розглядаються як перцептивні стимули, що запускають паралельні свідомі/несвідомі інференційні процеси, які включають когніцію, волевиявлення й афект в ініціацію мотивованої комунікативної дії. Інференційний аналіз, застосований у дослідженні, надає інструментарій для відтворення інференційних процесів комунікантів та уможливлює урахування когнітивних, перцептивних, афективних та волевиявних аспектів взаємодії, зумовлюючих їхні цілеспрямовані мотивовані вербальні/невербальні комунікативні дії. Аналізовані комунікативні невдачі було відібрано з американського кінодискурсу, представленого жанром ситуаційної комедії, який моделює живе спілкування. Ми стверджуємо, що комунікативні невдачі, спричинені несформованістю концептуальних структур загальнолюдських онтологічних знань комунікантів, виникають унаслідок неусвідомлення адресатом природних та/або соціальних причинно-наслідкових зв’язків. Це пояснюється відсутністю базових знань та відповідного досвіду, які забезпечують сформованість відповідних концептуальних структур у свідомості комунікантів та відповідають за інференційний процес. Ми доводимо, що комунікативні невдачі, спричинені розбіжностями у концептуальних структурах загальнолюдських онтологічних знань комунікантів, пов’язані з такими царинами досвіду, як знання соціальних причинно-наслідкових відношень і аксіологічних орієнтирів, та є наслідком розбіжності центральності структур загальнолюдських онтологічних енциклопедичних знань комунікантів, які активуються у свідомості адресанта й адресата в інтерсуб’єктному акті у процесі інтерпретації вербальної та/або невербальної дії адресанта.

МУЛЬТИМЕДІЙНА КОНКРЕТНА ПОЕЗІЯ ЯК РІЗНОВИД ВІРТУАЛЬНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Юрій ЗАВАДСЬКИЙ — 2025-12-02

Літературні тексти, створені у віртуальному середовищі, мають тісний зв'язок із творами нового покоління конкретної поезії. Можливості кольорового оформлення фрагментів тексту, супроводу їх аудіо та активації їхнього коду роблять мультимедійні тексти найбільш адекватним способом реалізації творчої ідеї письменника, який працює з вищезазначеним жанром. Основні питання, які ми ставимо у цьому дослідженні, такі: диференціальні особливості поетичної форми, яку ми ставимо у центр нашої уваги в контексті віртуальної літератури; особливості існуючих зразків конкретної поезії, створених і призначених для сприйняття у віртуальному середовищі, та які поетичні особливості цього класу поетичних текстів. На перетині результатів сприйняття читачем графічного боку цього тексту та їх порівняння з результатами читання одиниць, що становлять текст, виникає семантичний ландшафт тексту. Пошук найбільш адекватного терміна для позначення масиву текстів, що створюються та сприймаються за участю сучасних комп'ютерних технологій, є важливим моментом у теоретичному та літературному розумінні літератури віртуального середовища, тому матеріалом для нашого аналізу є твори, що представляють основні класи віртуальної літератури. Це дослідження було проведено в контексті ширшої проблеми, яку ми прагнемо описати якомога повніше, а саме, це практика перенесення літературного тексту з одного носія на інший разом з усіма конкретними наслідками, що можуть виникнути. Ця проблема потребує обговорення у разі публікації гіпертекстових та мультимедійних літературних текстів. Ці твори є прикладами літературних форм, які суттєво змінюють традиційні уявлення про структуру літературного тексту, межі літературних жанрів, залучаючи засоби вираження з інших видів мистецтва: живопису, кіно, анімації, музики.

НЕКАНОНІЧНИЙ КАНОН: «КРИМІНАЛЬНІ СОНЕТИ» ЮРІЯ АНДРУХОВИЧА

Сергій КРИВЕНКО — 2025-12-02

У статті досліджено жанрові особливості циклу «Кримінальні сонети» Ю. Андруховича з огляду на зміни канону сонета під впливом соціально-ідеологічних та інших чинників. Наголошено на дискусійності питання про соціальну природу впливів на формування канону, що не завжди відбувається поза межами інтересів певної групи, суспільства чи ідеології та має відповідати естетичним критеріям, бути відкритим для виключеного, неканонічного. Із крахом Радянського Союзу нова генерація поетів «Бу-Ба-Бу» відмовилася від спадку офіційної ідеології, мистецьких канонів і стереотипів, норм і цінностей, які вже не відповідали потребам національного життя та, скориставшись досвідом сатирично-пародійної, народно-карнавальної культури минулого, створили для себе найбільш прийнятний спосіб мистецького вислову. Він передбачав переосмислення попередньої літературної традиції, перегляд неактуальних поглядів на загальновизнане. Така переоцінка традиційного літературного канону, зокрема жанрового, була для Ю. Андруховича важливим елементом концепції вірша, надавала йому нової динаміки, що конвертувалася в незвичні способи художнього осмислення дійсності. Жанрова своєрідність поетичного циклу «Кримінальні сонети» переконливо засвідчує таке переосмислення у вигляді своєрідного альтернативного канону. Він передбачав вільне поводження з усталеною ієрархією (перевертання поетичних закономірностей із високих у низькі), поетизацію карикатурного, низького, потворного, пародіювання застарілих норм, надання сонетам іронічної, саркастичної тональності, використання злодійського жаргону. Висвітлено розходження «Кримінальних сонетів» із традиційними уявленнями про оптимальний узус і рецепцію зразкової жанрової моделі – канону. Вони ілюструють пародійні інтенції, епатажний підхід до проблематики «Тюремних сонетів» І. Франка та «Ґратованих сонетів» І. Світличного, тексти яких були для Ю. Андруховича, вочевидь, джерелом вербальних, тематичних алюзій. Проаналізовані тексти «Кримінальних сонетів» слугують прикладом того, як некласичний зміст поетичних творів може стати частиною культурного надбання завдяки своїй інноваційності.

РЕДАКТОРСЬКО-ВИДАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ УЛАСА САМЧУКА В ГІМНАЗІЙНИХ ЧАСОПИСАХ КРЕМЕНЕЧЧИНИ ДВАДЦЯТИХ РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

Оксана КУШНІР — 2025-12-02

У статті досліджено діяльність Уласа Самчука як редактора і видавця рукописних гімназійних часописів у контексті культурно-просвітницького середовища Кременеччини 1920-х років. Зосереджено увагу на участі майбутнього українського письменника в підготовці та виданні літературних часописів, що видавалися учнями Кременецької української гімназії ім. І. Стешенка. На підставі аналізу рукописних джерел, спогадів, наукової літератури окреслено умови виникнення, тематичні пріоритети, авторський склад та ідейне спрямування молодіжних видань «Перші кроки» (1921–1922), «Юнацтво» (1922), «Хвиля» (1923) та «Проліски» (1924). Визначено, що участь молодого У. Самчука у діяльності літературно-мистецького гуртка «Юнацтво», редагування однойменного альманаху, організація періодичного видання «Хвиля», а також ймовірна причетність до створення часопису «Проліски» вказують на його активне залучення у тогочасний літературний процес, організаторські здібності та усвідомлення ним важливості друкованого слова в утвердженні національної ідентичності краян. Вказано, що залучення до культурного середовища гімназійної молоді сформувало у Самчука-гімназиста навички редакторської діяльності, вміння працювати з текстами, організовувати видавничий процес, формувати ідейно-патріотичний вектор публікацій. Наголошено, що редакторсько-видавнича діяльність кременецького періоду вплинула на формування У. Самчука як національного культурного діяча, оскільки участь в організації та творенні культурного простору Кременеччини дала йому змогу здобути досвід, що відіграв важливу роль у його подальшій творчій біографії. Зазначено, що гімназійні часописи були не лише майданчиком самовираження української молоді, а й важливим засобом національно-патріотичного виховання та протидії асиміляційним процесам у складних умовах тогочасної освітньої політики. Представлено сторінку культурно-освітнього простору Волині 1920-х років крізь призму редакторсько-видавничої діяльності У. Самчука.

СОЦІОКУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ СПРИЙНЯТТЯ СУРЖИКУ

Наталя МАТВЕЄВА — 2025-12-02

Статтю присвячено аналізу суржику як лінгвістичного феномену та особливостям його сприйняття мовцями. З’ясовано, що суржик найчастіше асоціюють із просторіччям, іншомовними запозиченнями, діалектами, жаргонізмами, макаронічним мовленням та змішаною мовою. Наведено різні визначення цього явища, запропоновані авторитетними українськими лінгвістами. Узято за основу визначення суржику як змішаної форми українсько-російського (російсько-українського) мовлення. Проаналізовано історичні передумови виникнення суржику. Обґрунтовано традиційне негативне ставлення до суржику в мовознавстві, на підтвердження чого наведено цитати відомих лінгвістів. Окрему увагу приділено маніпуляційному аспекту використання суржику та аргументам, що пояснюють неграмотність суржикового мовлення. Емпіричною основою дослідження стали мовні біографії студентів, які змінили місце проживання внаслідок повномасштабної війни Росії проти України. Часто респонденти переїхали з регіонів, у яких домінував суржик. На підставі відповідей студентів охарактеризовано їхнє ставлення до цього явища. Засвідчено, що більшість респондентів ставиться до суржику позитивно або нейтрально, іноді ототожнює його з діалектом. Деякі студенти під суржиком розуміють не форму загальнонаціональної мови, а ще одну мову, яку дехто навіть уважає рідною. Підкреслимо, що є також такі респонденти, які зазначають, що на сучасному етапі суржик є значно кращим варіантом спілкування, ніж уживання російської мови. На основі матеріалів мовних біографій з’ясовано, що більшість опитаних не бачить загрози для державної мови внаслідок активного побутування суржику. Передбачаємо, що суржик, по-перше, є перехідним етапом від російськомовності до українськомовності, а тому мовці, удосконаливши свої знання української мови, у перспективі використовуватимуть її, оминаючи фазу суржику. По-друге, наголошуємо на необхідності підвищення мовної освіченості молоді як важливого інструмента збереження й розвитку української мови.

НАЦІОНАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ ШЕВЧЕНКОВОЇ ТВОРЧОСТІ У ПУБЛІЧНИХ ВИСТУПАХ УКРАЇНСЬКИХ ДІЯЧІВ НА ШПАЛЬТАХ ГАЛИЦЬКОЇ ПЕРІОДИКИ ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Ольга МЕЛЕНЧУК — 2025-12-02

У статті акцентовано увагу на особливостях жанру промови та її впливові на масове сприйняття ідей, декларованих в усній формі. Дослідження актуалізує зміст промов, виголошених із нагоди Шевченківських роковин, у національно-політичному аспекті. Методологічну основу становлять загальнонаукові методи: історизму, проблемно-хронологічний, аналіз синхронно-діахронічних зв’язків, а також міждисциплінарний підхід. Публічні виступи початку ХХ ст. мали виразне патріотичне спрямування: у них проголошувалися ідеї формування української національної ідентичності, утвердження власних позицій у тогочасному політикумі задля збереження етнічної цілісності, прав і свобод українського суспільства. У період боротьби українців за власну державність, становлення національної самоідентифікації у європейському контексті геніальна постать Т. Шевченка та його творчість стали важливими індикаторами національного життя української громадськості. У публікаціях відомих громадсько-політичних та культурних діячів, зокрема С. Барана, І. Копача, К. Левицького, Г. Цеглинського, Л. Цегельського та ін., крізь призму життєвої долі і творчості Т. Шевченка порушуються питання формування національно-політичного руху на західноукраїнських землях на початку ХХ ст. Опубліковані матеріали на шпальтах українських часописів («Руслан», «Діло») на початку ХХ ст. відомих громадсько-політичних та культурних діячів засвідчують вагомий вплив Шевченкової творчості на процес національного самоусвідомлення українців у період боротьби за власну державність. Відповідно, феномен культу Т. Шевченка розглядається як надійна ідейна платформа для стратегії розвитку української політичної еліти та народу, а його творчість – як потужний інструмент ідеологічного впливу на суспільну й індивідуальну свідомість. Для інтелігенції початку ХХ ст. Т. Шевченко був символом свободи, провідником до ідеї незалежної Української держави. У своїх виступах промовці наголошували на зацікавленнях поета історичною тематикою, його захопленні ідеями Кирило-Мефодіївського товариства, глибокій релігійності, любові до народу, рідної мови та України загалом.

ЮРІЙ ЛИПА У СИЛОВОМУ ПОЛІ УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ 1920–1930-Х РОКІВ: ШТРИХИ ДО ЛІТЕРАТУРНОЇ СИЛЬВЕТИ

Ірина РОЗДОЛЬСЬКА — 2025-12-02

У статті обґрунтовано місце Юрія Липи у літературному силовому полі Українських січових стрільців міжвоєнного періоду на підставі аналізу зібраного мемуарного, художнього та літературно-критичного матеріалу, актуалізації стрілецьких подробиць життєпису Юрія Липи в одеський період. Митець постає органічним учасником великої мілітарної спільноти ветеранів УГА, з’єдиненим спільними цінностями (почуття соборності, ідея чину, визвольна ідея, трагічний оптимізм), що також віддзеркалено в оцінках стрілецької критики. Творчість Ю. Липи на сторінках січово-стрілецьких видань, своєю чергою, укріплювала стрілецьку літературну структуру ідейно і художньо. Текстовий рівень присутності Ю. Липи у виданнях ветеранів Легіону УСС та УГА («Літопис Червоної Калини», «Калєндар-альманах Червоної Калини» / «Історичний калєндар-альманах Червоної Калини», «Митуса») означують мемуари Ю. Липи «Галичани над морем (Одеса 1917–1918), поетична проза «Той», поезія «З задуманих дзеркал», оповідання «Вартовий», новела «Моренко». Також спогади дають змогу виокремити і подробиці особистісної контактології Юрія Липи з галицькими стрільцями в одеський період життєтворчості, зокрема з Трифоном Янівим та Іваном Цяпкою-Скоропадом, світоглядної взаємодії, яка виростала також із досвіду читання мілітарної літератури (О. Назарук, В. Пачовський). Безпосереднє спілкування з галицькими військовиками, проходження юнацького мілітарного вишколу під їхнім проводом суттєво вплинули на світоглядну та життєву траєкторію Ю. Липи. Митець висловлює захоплення стрілецьким військовим характером, відтворює його у власному герої («Моренко», «Гринів»), доповнює життєписи згаданих стрільців невідомими подробицями, художньо ж – розвиває типологію мотиву бравого стрільця-молодця у героїчно-трагічному ключі та гедоністичному. У рецепції стрілецької критики (М. Матіїв-Мельник) потрактований генераційно близьким побратимом, який поділяє стрілецькі визвольні цінності і чия творчість становить важливу ланку соборного літопису визвольних змагань.

САМОБУТНІСТЬ ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНОГО МИСЛЕННЯ ЯСУНАРІ КАВАБАТИ У ПОВІСТІ «СПЛЯЧІ КРАСУНІ»

Оксана ТАЛАБІРЧУК — 2025-12-02

У статті проаналізовано поетику повісті «Сплячі красуні» японського письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури Ясунарі Кавабати, особливість якої становить переплетіння традиційної японської естетики та модерністського світогляду. Провідною у творі виступає екзистенційна проблематика, яка розкривається через тему самотності літніх чоловіків, що повʼязана з їхніми табуйованими переживаннями через поступове згасання статевого життя й настання старості. Символічний простір «будинку сплячих красунь» Ясунарі Кавабати зітканий із контрастних образів старих чоловіків та зовсім юних дівчат, через які автор розкриває теми старості, плинності часу, згасання життєвих сил, туги за втраченим/минулим життям та задоволеннями. Глибоко філософське й естетичне осмислення вічної антитези молодості та старості подано крізь призму сприйняття головного персонажа твору старого Еґуці, внутрішній світ переживань якого зображено відверто й психологічно тонко. Психологічний дискомфорт, хвилювання, спогади та хід думок головного персонажа передано письменником у творі настільки майстерно, що текст тримає у напрузі читача до останньої сторінки. Відзначено, що екзистенційна проблематика, повʼязана з темами самотності та старіння й викликувані ними емоційні переживання, належить до вічних проблем людства і знаходить вираження у творчості митців різних націй, тож простежено подібність у зображенні та відтворенні екзистенційних переживань старого Еґуці та персонажів прози сучасного українського письменника Словаччини Івана Яцканина. Своєрідністю твору є й глибокий психологізм, що увиразнюється такими засобами японської естетики юген, як загадковість, таємничість, натяк та споглядання. Саме споглядання краси та естетики молодого жіночого тіла надає твору еротичного підтексту. Простежено, що еротизм повісті не має відтінку вульгарності, оскільки його основне завдання не збудження сексуального потягу, а радше викликання спогадів та переживання колишніх, прихованих чи вже забутих відчуттів із молодості. Доведено, що повість «Сплячі красуні» – глибокий художній твір, у якому поєднані екзистенційні переживання, психологічні стани та тонка еротика, що разом утворюють естетичний художньо-філософський простір, сповнений чуттєвого та водночас трагічного образу згасаючого життя.

МОТИВ ПОДОРОЖІ ГЕРОЯ ЯК СТРУКТУРОТВОРЧИЙ ПРИНЦИП У МЕМУАРНО-АВТОБІОГРАФІЧНІЙ ПРОЗІ УЛАСА САМЧУКА («НА БІЛОМУ КОНІ» ТА «НА КОНІ ВОРОНОМУ»)

Олександр ТКАЧУК — 2025-12-02

У статті досліджено особливості мотиву подорожі як структуро- та смислотворчого чинника у художньо-документальній прозі Уласа Самчука, зокрема у книгах спогадів «На білому коні» та «На коні вороному». Визначено, що ці твори становлять мемуарно-подорожню дилогію, у якій автобіографічний досвід письменника інтегровано в художню форму за законами наративної композиції. Мотив дороги у текстах Самчука реалізує міфологічну модель шляху героя від звичайного світу до випробувань, відповідно до універсальної структури подорожі, окресленої Дж. Кемпбеллом. Герой відчуває заклик (нестачу), що виявляється в самоідентифікації свого покоління як вигнанців, перехід кордону між світами, випробування, зустрічі з помічниками та ворогами. Просторовий рух оповіді супроводжується екзистенційними роздумами, автобіографічними ретроспекціями та спостереженнями, які формують рефлексивну наративну позицію автора. Подорож у спогадах Самчука виконує функцію композиційного принципу, який забезпечує цілісність наративу, поєднуючи окремі епізоди в завершену часову конфігурацію типу «початок – середина – кінець». Авторська рефлексія виявляє ознаки дільтеївського поняття Besinnung, осмислення життєвого шляху з позиції дистанційованого наратора, для якого минуле постає тематизованою цілісністю. Аналіз показує, що мотив дороги в мемуарній прозі Самчука не лише фіксує історичну подію (подорож до Києва та по Україні), а й виконує метафоричну функцію самопізнання, національної ідентифікації та осмислення культурного та онтологічного простору «Схід і Захід». Україна постає як Схід – це втрачена домівка, місце травми та випробування через колоніальне панування. Захід постає як простір свободи, що дозволяє активну діяльність духовного начала людини. Таким чином, подорож у художньо-документальній дилогії Самчука постає універсальною моделлю життєвого й творчого шляху, що поєднує автобіографічну пам’ять, міфологічну структуру та історико-культурну рефлексію.

СПЕЦИФІКА ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИХ ВІДНОШЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ І СОЦІОЛОГІЇ

Олена ТОДОР — 2025-12-02

У статті розглянуто явища омонімії та паронімії у галузі соціальної роботи та соціології. Звернено увагу на використання міжгалузевих лексичних одиниць у цих сферах знань. Особливу увагу приділено різнокореневим та однокореневим паронімам-запозиченням, добору синонімів, антонімів, встановленню словотвірних зв’язків, пошуку тематичних груп. Процеси українського термінотворення потребують постійної уваги, професійної оцінки, творчого підходу до точності вираження. Для соціології та соціальної роботи як одних із найважливіших сфер людської діяльності та фундаментальних наук необхідно розробляти та систематизувати сучасну термінологію. Термінологія соціології та соціальної роботи характеризується використанням міжгалузевих термінів. Так, у соціології та соціальній роботі використовуються терміни природничих і гуманітарних наук, зокрема медицини, екології, юриспруденції, політології, філософії, психології, етики, права. Серед питань професійної мовної культури нашу увагу привертає вияв паронімічних і омонімічних відношень у термінології соціології та соціальної роботи. Щоб запобігти неправильному вживанню термінів-паронімів, необхідно враховувати значення питомих і запозичених словотвірних елементів (коренів, префіксів, суфіксів). Пароніми в термінології та загальній лексиці мають спільні риси. Зазвичай вчені виділяють зовнішню паронімію, коли одна назва паронімічного ряду належить до терміносистеми, а друга є загальновживаним словом або терміном іншої галузі. Наявність омонімів у мові є природним явищем, що зумовлюється деякими факторами, наприклад, відсутністю номінацій нових понять. Деякі вчені вважають омоніми небезпечним чинником, який може призвести до великої кількості багатозначних одиниць, що знижує ефективність мови як засобу спілкування. Інші вчені підкреслюють певну цінність цього явища, яку вбачають у збагаченні словникового запасу, у створенні цікавих зіткнень слів у мовленні. Вони вважають, що поява нових омонімів за рахунок розщеплення полісемії розширює систему мови, збагачує її новими експресивними значеннями. Омонімія в термінології соціології та соціальної роботи в основних своїх виявах суттєво не відрізняється від подібних явищ у лексико-семантичній системі сучасної української літературної мови, але має певні особливості. Відомо, що основною одиницею омонімії є не окремий омонім, а група омонімів, тому в науковій літературі слова однакового плану вираження, але різного змісту, розбирають у межах омонімічних груп.

ПІДВИЩЕННЯ МОВНОЇ ДОСТУПНОСТІ В МУЛЬТИМОДАЛЬНИХ ІСТОРИЧНИХ МУЗЕЯХ: СТРАТЕГІЇ ПЕРЕКЛАДУ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТАБЛИЧОК

Чжисю Цзя — 2025-12-02

Музеї виступають відкритими та інклюзивними просторами для поширення знань і міжкультурної комунікації. Як простір контакту та зона перекладу музейна репрезентація взаємодіє з перекладом через тексти, експонати, ілюстрації, просторове оформлення, освітлення й аудіовізуальні ресурси. Ці чинники, що впливають на процес створення смислів у музеї, мають міждисциплінарний, мультимодальний, багатомовний і мультифункціональний характер. Ураховуючи самодостатній, статичний та ізольований характер письмових текстів у музеях, тексти в музеях повинні бути чіткими та мати стислу форму, при цьому важливими аспектами є вибіркове розширення, необхідна адаптація та покращена доступність. Звертаючись до конкретних китайсько-англійських описових табличок у відомому історичному музеї, першому великому сучасному національному музеї у провінції Шеньсі, у цій статті, насамперед, розкрито, як мультимодальні елементи та перекладені тексти поєднуються для підвищення мовної доступності для іноземних відвідувачів. За допомогою відвідин двічі та ретельного аналізу оригінальних текстів і перекладених версій наше дослідження переважно розглядає процес перекладу та трансформації інформації на музейних табличках і виявляє, як тексти на табличках із написами до артефактів досягають кращої доступності за допомогою різних методів. Результати дослідження свідчать, що серед найбільш поширених стратегій забезпечення доступності англомовних перекладів китайських написів до музейних артефактів у вибраному для дослідження музеї є: пропуски, зокрема опускання культурно-специфічних елементів, додаткової або описової інформації, а також інтертекстуальних посилань на інші елементи музейного простору. Інші методи включають доповнення, а саме додавання контекстуальних історичних відомостей та переклад із використанням гіперонімів із метою полегшення розуміння.

ODZWIERCIEDLENIE INDYWIDUALNYCH POZYTYWNYCH CECH KOBIET W POLSKICH I UKRAIŃSKICH PAREMIACH

Iryna SZKICKA — 2025-12-02

W artykule przeprowadzono analizę porównawczą sposobów i środków werbalizacji indywidualnych pozytywnych cech przedstawicielek płci żeńskiej na materiale polskich i ukraińskich przysłów i powiedzeń. Ustalono ilościowe proporcje między paremiami, które charakteryzują indywidualne pozytywne i negatywne cechy charakteru kobiet. Poprzez pryzmat jednostek paremiologicznych ukazano poglądy na idealną przedstawicielkę płci żeńskiej w tradycyjnej kulturze polskiej i ukraińskiej. Z rezultatów badań frazeologiczno-paremiologicznego materiału porównywanych języków wynika, że indywidualne pozytywne charakterystyki kobiet obejmują: pracowitość i gospodarność; cnotliwość i wierność; pokorę, skromność, oszczędność; troskliwość i empatię; przyjazność, dobry charakter, gościnność; umiejętność kochania; mądrość; opiekę nad dziećmi i przywiązanie do domu; mocne zdrowie; małomówność; religijność, szczodrość. Pracowitość i gospodarność, podkreślające rolę kobiety jako strażniczki domowego ogniska, zostały określone jako dominujące indywidualne pozytywne cechy kobiety w kulturze polskiej i ukraińskiej. Do kolejnej pod względem liczebności reprezentowanej grupy tematycznej paremii, pozytywnie pozycjonujących kobiety, zaliczono polskie i ukraińskie przysłowia i powiedzenia oznaczające kobiecą cnotliwość i wierność. Kobieca troskliwość, emocjonalność i zdolność do empatii również zostały ukazane jako znaczące cechy kobiece, co znalazło odzwierciedlenie w materiale frazeologiczno-paremiologicznym obu porównywanych języków. Paremie, pozytywnie charakteryzujące zdolności umysłowe poszczególnych przedstawicielek płci żeńskiej, świadczą o uznaniu intelektualnych kompetencji kobiet w tradycyjnym społeczeństwie polskim i ukraińskim. Ustalono, iż polskie przysłowia i powiedzenia w większym stopniu akcentują cnotliwość, wierność, uległość i skromność kobiet, odzwierciedlając bardziej konserwatywne wartości, natomiast w ukraińskich paremiach podkreślane są troskliwość, empatia, gościnność i szczodrość przedstawicielek płci żeńskiej, co pozwala mówić o otwartym i emocjonalnym obrazie kobiety w kulturze ukraińskiej.

РОЛЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЕННЯ ТА ПЕРЕКЛАДУ ВІЙСЬКОВОЇ ЛЕКСИКИ

Юлія ЯСЕНЧУК — 2025-12-02

У статті розглянуто роль, особливості творення та перекладу військової лексики й неологізмів у сучасному мовному просторі. Акцент зроблено на динамічних процесах формування військової термінології, що зумовлені як технічним прогресом, так і змінами у соціально-політичному контексті, зокрема подіями, пов’язаними з воєнними конфліктами останніх років. Проаналізовано основні джерела появи нових військових термінів і неологізмів: інноваційні технології у сфері озброєння, медійний дискурс, соціальні мережі, а також вплив розмовного мовлення та Інтернет-комунікації на формування експресивних лексичних одиниць. Окреслено провідні словотвірні моделі, зокрема запозичення, калькування, абревіації, семантичні зрушення, що сприяють збагаченню лексичної системи мови та відображають актуальні суспільні процеси. Окрему увагу приділено проблемі перекладу новітніх військових одиниць, зокрема труднощам відтворення національно маркованих і експресивно забарвлених неологізмів («рашизм», «бавовна», «орки») засобами англійської мови. Проаналізовано типові стратегії перекладу таких одиниць: транскрибування, калькування, описовий переклад, адаптацію та визначено критерії їх вибору залежно від комунікативного контексту, функціонального навантаження і прагматичної мети тексту. Зазначено, що переклад військової лексики потребує не лише лінгвістичної компетентності, а й знання культурних, політичних і дискурсивних особливостей мовного середовища. Зроблено висновок, що військова лексика виконує не лише номінативну, а й соціокультурну, ідентифікаційну та ідеологічну функцію, відображаючи колективний досвід народу в умовах війни. Подальші дослідження у цій сфері мають бути спрямовані на укладання багатомовних термінологічних глосаріїв, розроблення методичних рекомендацій для перекладачів і вдосконалення перекладацьких стратегій, що забезпечать адекватність та точність відтворення військової термінології у міжмовній комунікації.

РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ УРБАНІСТИЧНОГО ПРОСТОРУ В РОМАНІ «МАНГЕТТЕН» ДЖОНА ДОС ПАССОСА: АНТРОПОЛОГІЧНА Й ЕКОКРИТИЧНА ПЕРСПЕКТИВИ

Людмила АНІСІМОВА — 2025-12-02

Статтю присвячено дослідженню репрезентації урбаністичного простору в романі «Мангеттен» («Manhattan Transfer») визначного американського письменника-модерніста Дж. Дос Пассоса (18961970). Роман був опублікований у 1925 р. й визнаний одним із ключових художніх творів початку ХХ ст., проте в літературознавстві вкрай мало праць, присвячених його вивченню, і переважно в контексті наратології та інтермедіальності. Об’єктом нашого дослідження став роман у перекладі українською Марії Лисиченко, опублікований під назвою «Менгеттен» на початку 1933 р. в орфографії відомого українського правопису 1928 р., позбавленого штучно нав’язаних «зросійщених» мовних норм. Метою розвідки є переосмислення порушеної у творі проблематики з перспективи сучасної екокритики та літературної антропології. Місцем дії найвідоміших романів Дос Пассоса є великі американські міста, насамперед Нью-Йорк і Чикаго, проте автора можна класифікувати як антиурбаніста через зображення недоліків мегаполісів на початку ХХ ст. (побічні ефекти індустріалізації, наслідки стрімкого розвитку прогресу, збільшення розриву між рівнем життя бідних і багатих, криза культури, перенаселення, жахливі умови праці, втрата сенсу життя та ціннісних орієнтирів тощо). Основним для модерністської літератури був конфлікт між вірою у прогрес та страх перед дегуманізацією, тож утілення цієї дихотомії було теж проаналізовано. Також стрімкий розвиток міст спричинив утвердження радикального індивідуалізму, що підсилювалося конфліктом із новим феноменом – «людиною маси». На прикладі досліджуваного роману встановлено, як урбанізований простір мегаполісу дуже швидко поглинає та усереднює усіх, хто з такими зусиллями і величезними надіями на краще життя потрапив до Нью-Йорка. Окрему увагу приділено вивченню символіки та функції кольорів, звуків, запахів, аналізу описів урбаністичних ландшафтів та нечисленних природних об’єктів.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ МІЛІТАРНОГО СЛЕНГУ В АМЕРИКАНСЬКИХ ЗМІ

Ірина БОРБЕНЧУК — 2025-12-02

Статтю присвячено вивченню мілітарного сленгу, що вживається у масмедіа США, та особливостям його перекладу в офіційних новинах українською мовою. Визначено, що сленг як засіб неформального спілкування має свою етимологію, наукове визначення та виконує номінативну, експресивну, соціально-ідентифікаційну, інтерактивну функції. Військовий сленг відзначається специфікою вживання, а його переклад вимагає ураховувати культурні, соціальні, прагматичні особливості мови оригіналу та мови реципієнта. З’ясовано, що військовий сленг як обов’язковий компонент комунікації збройних сил транслюється через різні типи платформ (новини, репортажі, інтерв’ю, офіційні звіти оборонних відомств, соціальні мережі тощо), адаптуючись до потреб медіариторики та сприйняття військових подій широкою аудиторією. Доведено, що англомовний мілітарний сленг відзначається метафоричністю, культурною своєрідністю, іронічним спрямуванням, емоційним навантаженням. Це позначається на виборі перекладацьких тактик, що відповідатимуть вимогам збереження значення, прагматичного ефекту та культурної релевантності. На застосування комплексу перекладацьких стратегій впливають і характер повідомлення, цільова аудиторія, комунікативний контекст, а також динамічність розвитку сленгу в обох мовах – англійській та українській. Під час перекладу англомовного сленгу активно використовуються запозичення й транслітерація (для абревіатур, технічних термінів, усталеного військового жаргону, що не має точного відповідника українською), калькування (для відтворення метафор), перифраз (для пояснення значення сленгу у розгорнутій формі), модуляція й адаптація (для творчого переосмислення та відтворення емоційно-ідеологічного тону), пропуск і вилучення (як крайня міра передачі лаконічності чи культурного сприйняття). Підсумовано, що військовий сленг, поєднуючи офіційність та неформальність, вимагає виваженого підходу під час перекладу англомовних військових текстів українською, оскільки є важливим інструментом формування суспільної думки та інформаційного спротиву.

ФУНКЦІОНУВАННЯ БІБЛІЙНИХ ІМЕН У ЕТНІЧНИХ СПІЛЬНОТАХ СХІДНОГО ПОДІЛЛЯ У КІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Марина ВОЙНОВА — 2025-12-02

У статті розглянуто функціонування імен біблійного походження в кінці ХІХ – на початку ХХ століття у антропоніміконі мешканців Східного Поділля – представників різних віросповідань та етнічних груп: українців-православних, поляків-католиків, німців-лютеранів та євреїв. З цією метою опрацьовано записи про народження з метричних книг чотирьох населених пунктів на Вінниччині та Черкащині: Умані, Монастирища, Цибулева та Немирова. Проаналізовано особливості запозичення біблієонімів та їх функціонування у досліджуваних іменних системах. Констатовано, що спільний для християн всіх конфесій та євреїв антропонімічний прошарок становлять старозавітні імена давньоєврейського походження; водночас для християн притаманне використання імен як Нового, так і Старого Завіту, натомість для євреїв – здебільшого Старого. Виявлено, що незалежно від віросповідання жіночий іменний репертуар є значно біднішим від чоловічого, що зумовлене меншою кількістю жіночих імен в Біблії. У іменному репертуарі православних і римо-католиків зафіксовано випадки вживання русифікованих форм імен. Виявлено порівняно часте використання жіночого біблієантропоніма «Марія» у складі дво4 та кількакомпонентних чоловічих імен. Встановлено, що євреї для реєстрації новонароджених часто використовували здрібнілі або спотворені під мовним впливом сусідніх народів біблійні імена. Описано особливості записів імен новонароджених німцями-лютеранами. Проаналізовано особливості функціонування біблієонімів як складових дво- та кількакомпонентних імен у іменному репертуарі римо-католиків, лютеранів та євреїв. У всіх чотирьох іменних репертуарах виокремлено та проаналізовано чоловічі та жіночі теофорні імена. Виконано порівняльне зіставлення біблієантропонімів відповідно до вживання їх різними спільнотами Східного Поділля, включно з інваріантами. Досліджено побутування біблійних імен у чотирьох етнічних спільнотах Східного Поділля, зокрема, кількість таких імен у опрацьованих метричних книгах, частоту їх використання. Проаналізовано мотиви вибору імен представниками різних віросповідань.

АРХЕТИПНІ ПЕРСОНАЖІ В СУЧАСНІЙ ДЕТЕКТИВНІЙ ПРОЗІ: РОМАН РОБЕРТА ҐАЛБРЕЙТА «КУВАЛА ЗОЗУЛЯ»

Ольга ДОВБУШ — 2025-12-02

У статті досліджується роль архетипів у сучасному детективному романі на прикладі твору Роберта Ґалбрейта The Cuckoo’s Calling («Кувала зозуля»). Архетипи розглядаються як універсальні моделі персонажів, ситуацій і символів, що формували оповідь у різних культурах та історичних періодах. Попри те, що їх існування давно визнане у психології та літературознавстві, трансформацію архетипів у межах окремих жанрів досліджено ще недостатньо. У статті уточнюються теоретичні відмінності між архетипами, типовими персонажами, кліше, стереотипами й тропами, аби уникнути плутанини та забезпечити чіткішу основу для літературного аналізу. Аналіз показує, що детективна проза спирається на повторювані образи: кмітливого детектива, його напарника, підступного злочинця й невинну жертву, а також на символічні архетипи. У романі Ґалбрейта традиційні риси жанру поєднуються з новими творчими підходами. Корморан Страйк переосмислює архетип детектива, поєднуючи професійну компетентність з особистою уразливістю, тоді як Робін Еллакотт змінює уявлення про помічника, постаючи як активна партнерка, що розвивається. Образ жертви в особі Лули Лендрі функціонує водночас на індивідуальному та символічному рівнях, розкриваючи системний тиск у світі модної індустрії й підкреслюючи зв’язок між особистою трагедією та ширшим соціальним контекстом. Вивчення цих трансформацій засвідчує, що архетипи забезпечують стабільність і впізнаваність, водночас залишаючись відкритими до змін. Їх використання в детективному жанрі не лише підтримує інтерес читача, а й гарантує здатність жанру відображати сучасні проблеми, поєднуючи традиції з новаторством.

ГОЛОВНІ ЖАНРОВО-СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЯПОНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХХ–ХХІ СТ.

Костянтин КОМІСАРОВ — 2025-12-02

У статті поставлено проблему наукового осмислення та систематизації жанрово-стилістичних особливостей японської літератури ХХ–ХХІ ст. Зазначено, що, незважаючи на наявність окремих досліджень на матеріалі японської літератури ХХ–ХХІ ст., жанри та стилі японської літератури цього періоду залишаються описаними фрагментарно. Автори статті виявили, що на початку ХХ ст. у Японії під впливом західного модернізму відбувався розрив із традиційними формами, та розвинулися такі напрями в літературі, як натуралізм, символізм, модернізм та авангард. Після Другої світової війни японські письменники осмислювали теми травм, провини та національної ідентичності, відкидаючи великі наративи та зосереджуючись на індивідуальному досвіді та фрагментарних реаліях. В епоху постмодернізму японська література зазнала впливу глобалізації та технологічного розвитку. Ми дійшли висновку, що жанри та стилі японської літератури ХХ–ХХІ ст. були сформовані на основі суперечностей між традиціями, сучасністю та західним впливом. У цей період виникли такі явища, як «Я-роман», література про атомне бомбардування, соціальний реалізм, екзистенціалістська та пролетарська література, а також магічний реалізм та письмо у стилі манґи. Японська література ХХ–ХХІ ст. має унікальні жанрові форми, які не завжди корелюють із західними класифікаціями (наприклад, «Я-роман»). З’ясовано, що унікальним явищем японської літератури ХХ–ХХІ ст. є постмодерністський роман у стилі магічного реалізму, відомими репрезентантами якого є твори Муракамі Харукі. Тексти таких романів характеризуються метафізичними мотивами та виділенням двох «світів» – свідомого та несвідомого. Отже, у ХХ–ХХІ ст. японська література поєднує традиційні форми, популярні жанри, а також модерні та постмодерні стилістичні й тематичні експерименти, які відображають зміни у суспільстві та культурі Японії.

ЛЕКСИКО-ФРАЗЕОЛОГІЧНІ, СТИЛІСТИЧНІ ТА ГРАМАТИЧНІ ЗАСОБИ ТВОРЕННЯ КОМІЧНОГО В НАУКОВО-ПОПУЛЯРНІЙ КНИЖЦІ ОЛЕКСІЯ КОВАЛЕНКА «ФРУКТИ ПРОТИ ОВОЧІВ»

Юлія КОСТЮК — 2025-12-02

У статті проаналізовано мовні засоби творення комічного в українській літературі нонфікшн на прикладі науково-популярної книжки Олексія Коваленка «Фрукти проти овочів». Попри стрімкий розвиток цього сегмента українського книговидання тексти нонфікшн рідко стають об’єктом лінгвостилістичних розвідок, проте становлять особливий інтерес завдяки синтезу рис різних функціональних стилів. Установлено, що книжка «Фрукти проти овочів» Олексія Коваленка виконує, насамперед, пізнавальну функцію, ознайомлюючи читача з ботанічними поняттями й фактами, але при цьому автор знаходить баланс між інформативністю й розважальністю завдяки великій палітрі мовних засобів творення комічного. Виявлено, що автор широко використовує лексико-фразеологічні (неологізми, терміни, сленгізми, іншомовна лексика, фразеологізми), стилістичні (метафори, порівняння, епітети) та граматичні (звертання, питальні речення, вставлені конструкції) засоби творення комічного. Серед лексико-фразеологічних засобів домінують неологізми іншомовного походження і сленгового характеру, які додають неформальності стилю викладу. Гумористичний ефект збільшується завдяки стилістичному прийому констеляції – змішуванню стилістично маркованих одиниць різних планів, насамперед протиставленню книжних одиниць і сленгу, а також детермінологізації термінів інших галузей. Фразеологізми у книжці вжито в контексті, де ключові слова фразеологічних одиниць стають елементом мовної гри. Використання тропів в аналізованому творі перетворює рослини на справжніх дійових осіб. Метафори й епітети гумористично описують процеси поширення, розвитку і значення рослин в житті суспільства. Порівняння в Олексія Коваленка мають досить іронічний і побутово-соціальний характер. Синтаксичні засоби творення комічного підтримують діалогічність та іронічний тон оповіді, залучаючи читача до взаємодії. Вставлені конструкції вступають у відношення стилістичного контрасту з основним висловлюванням, наприклад через зіткнення молодіжного сленгу із науковою термінологією. Закцентовано, що використання мовних засобів творення комічного не лише підсилює виразність і образність тексту, а й сприяє популяризації наукових знань. Перспектива подальших досліджень полягає в аналізі інших зразків української науково-популярної літератури.

МЕТОДИ ВИДІЛЕННЯ КОНЦЕПТІВ У ЛІТЕРАТУРНИХ ТВОРАХ

Наталія КУНАНЕЦЬ — 2025-12-02

Стаття досліджує як традиційні, так і сучасні підходи до виокремлення концептів у літературних текстах, приділяючи особливу увагу лексичному аналізу, семантичному розбору, онтологічному моделюванню та автоматизованим технікам на основі великих мовних моделей. Традиційні ручні методи цінуються за їхню здатність охоплювати нюансові літературні значення, такі як символізм, метафора та інтертекстуальні відсилання, з урахуванням культурного й стильового контексту. Однак їхня залежність від інтенсивної людської інтерпретації робить їх складними для застосування до великих корпусів текстів і порівняльних досліджень. Сучасні автоматизовані підходи, особливо ті, що використовують архітектури трансформерів, як-от BERT, забезпечують значні переваги у швидкості обробки та масштабованості. Завдяки механізмам самоуваги ці моделі ефективно виявляють довготривалі контекстуальні зв’язки та приховані патерни в текстах, даючи змогу швидко визначати й класифікувати ключові концепти у великих наборах даних. Водночас наголошено, що такі системи досі мають обмеження під час роботи з образною насиченістю та семантичною неоднозначністю, притаманними літературному дискурсу. Практична частина дослідження включає експериментальний аналіз концепту толерантності у публікаціях провідних англомовних медіа, зокрема The New York Times, BBC News та The Guardian. Автоматизовані методи виокремлення продемонстрували значний потенціал у виявленні загальних тенденцій і патернів використання концептів. Проте результати підкреслюють необхідність експертної інтерпретації для уточнення отриманих даних, особливо у разі тонких семантичних зсувів або міждисциплінарних культурних відсилань. У підсумку стаття пропонує інтегративну методологічну рамку, яка поєднує автоматизовану обробку з людською експертизою. Автоматичні інструменти рекомендується використовувати на початковому етапі для структурування та класифікації великих обсягів текстових даних, тоді як експертні дослідники відповідають за інтерпретаційну глибину та валідацію. Подальші напрями досліджень включають удосконалення адаптації LLM до літературних текстів, створення спеціалізованих навчальних корпусів та інтеграцію онтологічних моделей із метою підвищення точності та надійності концептуального аналізу в літературознавстві.

ВЕРБАЛІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНИХ КОНТРАСТІВ У РОМАНІ «ПІВНІЧ І ПІВДЕНЬ» ЕЛІЗАБЕТ ГАСКЕЛЛ

Анна МАРІЧКА — 2025-12-02

У статті здійснено лінгвостилістичний аналіз роману Елізабет Гаскелл «Північ і Південь» у контексті соціальних контрастів вікторіанської епохи. Теоретичну основу дослідження становлять концепції Л. Булаховського, О. Селіванової, Т. Єщенко та І. Кочан щодо природи індивідуального стилю й методики аналізу художнього тексту. Окреслено, що мова в художньому творі виконує не лише естетичну, а й соціолінгвістичну функцію, відображаючи класові, культурні та ідеологічні розмежування суспільства. На матеріалі роману «Північ і Південь» простежено, як лексичні, синтаксичні та інтонаційні засоби служать маркерами соціальної приналежності персонажів: південні герої (Маргарет Хейл, її родина) характеризуються інтелектуалізованою, морально забарвленою лексикою, складними синтаксичними структурами та рефлексивною інтонацією; натомість північні персонажі (Торнтон, робітники) послуговуються діловою, економічною, діалектною лексикою, уривчастими репліками та емоційними вигуками. У тексті визначено роль метафорики, кольорової символіки та жанрово-інтонаційних змін у формуванні просторових і соціальних контрастів. Виявлено, що Елізабет Гаскелл використовує мову як засіб соціального аналізу, де кожен мовний регістр виконує функцію маркера класової, професійної й моральної ідентичності. Особливу увагу приділено поєднанню поетичної стилістики Півдня з реалістичною, динамічною мовою Півночі, що символізує поступове подолання класових меж і досягнення соціальної гармонії. Важливо, що мовна система роману є цілісною моделлю вікторіанського суспільства, у якій художнє слово поєднує естетичну, соціологічну та ідеологічну функції, а лінгвостилістичний аналіз дає змогу виявити глибинні механізми взаємодії мови, культури та соціуму в художньому дискурсі.

БАРОКОВЕ ЗОБРАЖЕННЯ ОБРАЗУ КНЯЗЯ ОЛЕКСАНДРА У «ЛЯМЕНТІ ДОМУ КНЯЖАТ ОСТРОЗЬКИХ» ДЕМ’ЯНА НАЛИВАЙКА

Юрій МИНЕНКО — 2025-12-02

Статтю присвячено комплексному аналізу барокових елементів у творі Дем’яна Наливайка «Лямент дому княжат Острозьких», що є одним із найвиразніших текстів літературного осередку Острога кінця XVI – початку XVII ст. У дослідженні окреслено постать самого автора – визначного діяча поряд із Герасимом Смотрицьким, а також простежено витоки його життєпису та діяльності. Зокрема, розглянуто походження братів Наливайків, роль Дем’яна як настоятеля церкви св. Миколая в Острозі, його участь у Берестейському соборі та зв’язок із політичними виступами Северина Наливайка. Окрему увагу приділено полемічному контексту, у якому закріпився термін «наливайки» як синонім православних, а також періоду 1602–1605 рр., коли Дем’ян очолював друкарню в Дерманському монастирі. Імовірним приводом до написання «Ляменту» був похорон князя Олександра Острозького 2 лютого 1604 р. Твір постає багатоголосим дискурсом, де основним наратором є сам небіжчик, тоді як у вступі звучить голос персоніфікованої України. Саме тут уперше в українській літературі виразно окреслено образ Матері-України, що оплакує власних дітей. Подальші мовні партії спрямовані до дружини покійного, до дітей та друзів; у них звучать заклики до вірної служби Речі Посполитій і водночас до збереження православної віри, що уможливить відновлення слави роду й імені («ідея вічного повернення»). Також удалося визначити, що у творі домінує барокова концепція марнотності світу й невідворотності смерті, осмисленої як природний порядок буття. Одним із наскрізних символів постає образ свічки, що втілює крихкість і швидкоплинність людського життя. Кульмінаційна мовна партія позначена драматичною експресією та містифікацією: від імені князя Януша виголошено слова про смерть дружини, хоча історично він залишився неодруженим і бездітним. Цей прийом розкриває притаманну добі барокову динаміку й спрямованість на емоційне враження реципієнта.

МОВНА ОБ’ЄКТИВАЦІЯ ПОНЯТІЙНОГО СКЛАДНИКА КОНЦЕПТУ FRIEDEN У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

Тетяна СЕМЕНЮК — 2025-12-02

У статті розглядається понятійний складник концепту FRIEDEN у межах когнітивної лінгвістики. Актуальність теми зумовлюється тим, що концепт FRIEDEN має величезне значення для німецькомовної культури, оскільки він відображає досвід історичних катастроф, суспільних трансформацій і пошуків гармонійного співіснування. Мир у німецькій лінгвокультурі постає не лише як юридично закріплений стан, а й як символ духовної злагоди, внутрішньої безпеки та культурної стабільності. Саме тому вивчення його семантичної структури у словникових джерелах є необхідним кроком для подальшого комплексного аналізу. У дослідженні використано дефініційний метод, що дав змогу зіставити дані сучасних німецьких тлумачних словників (Duden, DWDS, Verben, PONS). Результати аналізу показали, що ядро концепту формують значення, пов’язані з офіційно зафіксованим миром і договірними угодами, які мають політико-правовий характер. Водночас у словниках виразно окреслюються семи, що належать до стану гармонійного співіснування, суспільної згоди й узгодженості інтересів. До периферії потрапляють значення, які хоч і менш поширені, проте демонструють додаткові смислові нашарування: відсутність війни та насильства, а також духовний вимір миру, пов’язаний із релігійним досвідом і відчуттям захищеності у вищій силі. Отримані результати підтвердили багатовимірність концепту FRIEDEN, який поєднує юридичні, політичні, соціальні й релігійно-ціннісні аспекти. Це дає змогу розглядати його не лише як мовну одиницю, що позначає відсутність конфлікту, а й як культурний маркер, який відображає глибинні уявлення німецького суспільства про справедливість, стабільність та безпеку. Перспективним напрямом подальших досліджень є вивчення образного й аксіологічного складників концепту FRIEDEN у німецькомовному публіцистичному дискурсі, де він набуває нових смислових акцентів у зв’язку з актуальними політичними подіями.

ПОЛІКОДОВІСТЬ ІНТЕРНЕТ-МЕМУ: ЛІНГВОКОГНІТИВНІ ТА СОЦІОЛІНГВІСТИЧНІ АСПЕКТИ (НА МАТЕРІАЛІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ)

Валентина УЩИНА — 2025-12-02

У статті розглядаються полікодові особливості Інтернет-мемів як одного з найпоширеніших жанрів сучасної цифрової комунікації, а також аналізуються лінгвокогнітивні та соціолінгвістичні аспекти їх функціонування в англомовному середовищі. У другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. у сфері мовознавства дедалі більше почала приділятися увага дослідженню складних семіотичних утворень, у яких взаємодіють різні канали комунікації. Це зумовлено зростанням інтересу до міждисциплінарних підходів, що дають змогу розглядати текст не лише як мовний об’єкт, а й як багатовимірну систему, де поєднуються вербальні й невербальні коди. Сучасні науковці наголошують, що традиційне уявлення про текст як виключно вербальний феномен є доволі вузьким і не відповідає реаліям цифрової епохи. Цей підхід уже не здатний пояснити специфіку новітніх форм комунікації, які постають у глобалізованому інформаційному просторі та активно поширюються завдяки Інтернет-технологіям і соціальним медіа. Тексти дедалі частіше набувають полікодової природи, тобто поєднують різнорідні коди: мовний, візуальний, акустичний, графічний тощо. Такі мультимодальні утворення створюють особливі умови для сприйняття та інтерпретації, адже сенс виникає у взаємодії різних каналів, а не у межах одного мовного рівня. Це зумовлено тим, що інформаційне суспільство тяжіє до економії часу та ресурсів у передачі даних, а отже, прагне інтеграції кількох способів подання смислу в одному повідомленні. У цьому контексті Інтернет-меми становлять показовий об’єкт для аналізу, оскільки вони є типовим зразком полікодового тексту, що поєднує вербальні елементи з візуальними та соціокультурними маркерами. Їхня популярність свідчить про зміну моделей комунікації – від лінійного викладу інформації до інтегрованих форм, де важливу роль відіграє культурна інтертекстуальність. Вивчення полікодовості Інтернет-мемів дає змогу не лише глибше зрозуміти сучасні процеси мовної та соціальної динаміки, а й окреслити перспективи подальших досліджень у сфері когнітивної лінгвістики, семіотики та соціолінгвістики.

ІНТЕГРАЦІЯ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОЦЕС МОВНО-ЛІТЕРАТУРНОЇ ОСВІТИ УЧНІВ СТАРШИХ КЛАСІВ

Світлана БОНДАР — 2025-12-02

У статті розглянуто особливості впровадження цифрових технологій у процес викладання української мови для учнів старших класів. Обґрунтовано актуальність теми у зв’язку з потребою модернізації освітнього процесу, подоланням освітніх утрат та формуванням комунікативної компетентності учнів старших класів. Акцентовано увагу на значенні цифровізації освіти, що передбачає використання інноваційних платформ і застосунків для забезпечення гнучкості навчання в онлайн– та офлайн-форматах. Охарактеризовано переваги інтеграції цифрових засобів, серед яких – підвищення мотивації, розвиток цифрової грамотності, удосконалення мовленнєвих навичок та можливість індивідуалізації освітнього процесу. Проаналізовано сучасні освітні інструменти, які можна застосовувати під час вивчення української мови у військових закладах освіти, а також спеціалізовані україномовні застосунки. Виокремлено методичні прийоми, що сприяють інтеграції цифрового середовища в освітній процес: проєктна діяльність, інтерактивні моделі, гейміфікація, використання мультимедійних матеріалів. Окреслено ключові виклики цифрового навчання: нерівномірний рівень цифрової грамотності учнів старших класів, проблеми з тайм-менеджментом та обмеженість живого спілкування. Запропоновано шляхи подолання зазначених труднощів, зокрема проведення інструктажів, структурованість навчальних блоків, створення безпечного середовища для спроб і помилок. У результаті дослідження визначено, що цифрові технології відкривають нові перспективи для ефективності мовно-літературної освіти учнів старших класів, зокрема у ліцеях військового профілю. Технологізація сприяє підвищенню ефективності навчального процесу, вимагає від учителів поступової інтеграції платформ на уроках, що зумовлює урахування особливостей навчального середовища.

ДОСВІД ВПРОВАДЖЕННЯ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ З МЕТОЮ РОЗВИТКУ ПАМ’ЯТІ В ДІТЕЙ ІЗ РАС: ВІД ВІЗУАЛІЗАЦІЇ ПРОСТОРУ ДО НАРАТИВУ

Олена ГАЄВСЬКА — 2025-12-02

У статті висвітлюються рішення проблематики в контексті формування парадигми пам’яті у дітей з розладами аутистичного спектра за допомогою цифрових технологій та поетапного навчання від візуалізації простору до створення наративу. Актуальність дослідження зумовлена потребою у впровадженні нових інструментів, які поєднують когнітивні, комунікативні та поведінкові стратегії в освітньому процесі дітей із РАС. Метою дослідження був аналіз досвіду впровадження цифрових інструментів: інтелектуальних карт, матрикс-тренінгів та інтерактивних вправ, для формування парадигми пам’яті дітей із РАС. При цьому використовувалися цифрові інструменти, які уможливлювали створення рисунків для процесу навчання дітей. Вони генерувалися за допомогою штучного інтелекту, матриць на платформі Canva, різноманітних інтелектуальних карт та інтерактивних вправ. У результаті теоретичного аналізу наукової літератури та практичної реалізації послідовного навчання дітей із РАС за допомогою схеми «рисунок – матриця – інтелектуальна карта – інтерактивна вправа» та цифрових технологій було зроблено висновок, що такий підхід є ефективним при врахуванні індивідуальних особливостей дітей, задіюванні автобіографічної пам’яті, з доречним підбором цифрових інструментів, поєднанням вчителем у процесі викладання теоретичного аналізу та практичного досвіду впровадження зазначених технологій у освітню діяльність для формування у дітей із РАС парадигми пам’яті, генералізації в них навичок і мовленнєвої активності, підвищенню «гнучкості» у співкуванні, комунікативної активності та здатності до узагальнення. Отримані результати підтверджують ефективність інтеграції цифрових засобів у педагогічну практику за умови індивідуалізації підходів і залучення міждисциплінарного досвіду педагогів, психологів і фахівців з інформаційних технологій.

АНАЛІЗ ВИЗНАЧЕННЯ РІВНЯ СФОРМОВАНОСТІ НЕВЕРБАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ТРЕНЕРІВ КОМАНДНИХ ВИДІВ СПОРТУ ЯК СКЛАДОВОЇ МОВНОГО ЧИННИКА ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ

Катерина ГНАТЕНКО — 2025-12-02

Статтю присвячено дослідженню процесу формування невербальної компетентності як складової мовної компетентності та важливого елементу професійної культури майбутніх тренерів командних видів спорту у закладах вищої освіти. Наголошено на актуальності глобалізованого підходу до впровадження вузькоспеціалізованих навичок і вмінь у процесі професійної підготовки фахівців спортивної галузі. Уточнено зміст та обізнанність студентами-майбутніми тренерами базових понять: «невербальна компетенція», «невербальна поведінка», «невербальні засоби», «невербальна компетентність тренера». Здійснено аналіз сучасного наукового доробку з означеної проблематики, на підставі якого обґрунтовано доцільність комплексного підходу до формування мовної компетенції як цілісного утворення. У межах емпіричного етапу дослідження проведено анкетування студентів Харківської академії фізичної культури з метою визначення оціночного рівня сформованості невербальної компетентності. На основі узагальнення теоретичних положень і результатів опитування визначено критерії та індикатори оцінювання рівня сформованості відповідних умінь. Встановлено відповідність отриманих показників до низького або високого рівня сформованості невербальної компетентності, а також проаналізовано їхній вплив на ефективність професійної діяльності тренера командних видів спорту. Особливу увагу приділено ролі невербальної компетентності у міжкультурній професійній взаємодії, зокрема в контексті спілкування тренера не лише з командою, а й іноземною мовою з представниками міжнародного спортивного середовища (колегами, суддями, спортсменами з інших команд тощо). Підкреслено значення володіння невербальними засобами комунікації для формування авторитету тренера в команді. Аналіз результатів анкетування виявив недостатній рівень сформованості невербальної компетентності у студентів першого курсу галузі «Тренерська діяльність» та їхню обмежену обізнаність щодо основ невербальної взаємодії, що може мати негативні наслідки для формування професійної культури майбутнього тренера. У підсумку сформульовано необхідність перегляду та оновлення методів формування невербальної компетентності в освітньому процесі вищої школи.

ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА ЯК РЕСУРС ФОРМУВАННЯ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ-СЛОВЕСНИКІВ В УМОВАХ ВІЙНИ В УКРАЇНІ

Наталія ГРИЦАК — 2025-12-02

У статті зосереджена увага на проблемі формування емоційного інтелекту майбутніх учителів-словесників в умовах повномасштабної війни в Україні. Авторами розроблено структуру емоційного інтелекту майбутніх учителів-словесників, що складається з когнітивного, емоційно-перцептивного, рефлексивного, ціннісно-смислового, практично-діяльнісного компонентів. Зазначено, що когнітивний складник розробленої структури охоплює знання про сутність і функції емоцій, а також їх прояву у поведінці людей. Для майбутніх учителів він виявляється в умінні розуміти емоції учнів та інтерпретувати невербальні сигнали у процесі педагогічної взаємодії. Описано, що емоційно-перцептивний складник визначає здатність майбутнього вчителя сприймати розпізнавати та інтерпретувати емоційні стани учнів у процесі комунікації. Рефлексивний компонент передбачає усвідомлення майбутнім учителем власних емоційних реакцій, їх критичний аналіз і здатність до самокорекції поведінки відповідно до педагогічної ситуації. Значну увагу зосереджено на ціннісно-смисловому і практично-діяльнісному компонентах, які розкривають емоційний інтелект майбутнього учителя як ресурс стресостійкості, саморегуляції та емоційної стабільності в умовах війни. Доведено, що запропонована структура емоційного інтелекту складається зі взаємопов’язаних компонентів, що становлять цілісну, внутрішньо пов’язану та динамічну систему, яка розкриває механізми і специфіку формування емоційного інтелекту саме майбутніх учителів української та зарубіжної літератур. Проведено анкетування 30 здобувачів вищої освіти бакалаврського рівня факультету філології і журналістики Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Опитування мало на меті підтвердити, що системне читання художніх творів є важливим інструментом формування емоційного інтелекту студентів-філологів та сприяє розвитку особистісної стійкості в умовах повномасштабного вторгнення.

СУЧАСНІ КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ ТЕКСТІВ ХУДОЖНЬОГО ПЕРЕКЛАДУ ТА ВИБІР СТРАТЕГІЇ РЕДАГУВАННЯ

Ніна ДАНИЛЮК — 2025-12-02

У статті звернено увагу на проблему формування сучасних критеріїв оцінювання текстів перекладу, усталення термінології. Уточнено розуміння терміна «текст перекладу» як сукупності мовних одиниць і засобів їх поєднання, як аналога оригіналу, його інваріанта, створеного за допомогою одиниць іншої мови з урахуванням суспільно-культурної та мовної реальності, що стає посередником міжкультурної комунікації, результатом семантичного перекодування, психоментального осмислення світу, носієм національної та загальнолюдської культури. Описано три підходи до оцінювання тексту перекладу, поширені в сучасному перекладознавстві: мовоцентричний, текстоцентричний, комунікативно-функціональний. Проаналізовано погляди українських і зарубіжних учених на поняття адекватності та еквівалентності як показників якості перекладеного тексту. Розглянуто засоби досягнення максимальної еквівалентності перекладеного тексту на рівнях структурно-семантичної, текстової та комунікативно-функціональної еквівалентності. Визначено критерії оцінювання якості текстів художнього перекладу на різних мовних рівнях (фонетичному, лексико-семантичному, морфолого-словотвірному, синтаксичному, фразеологічному, текстовому). Зауважено, що сучасні системи машинного перекладу не можуть забезпечити належну якість перекладу художніх текстів, однак можуть бути використані для підготовки підрядника. Для відносно об’єктивної оцінки якості потрібно виробити чіткі критерії еквівалентності тексту перекладу, створити багатомовні бази текстів оригіналів і текстів їх перекладів, а також електронні бази міжмовних відповідників. Наголошено, що редагування сприяє покращенню якості та комунікативної ефективності тексту перекладу. Стратегії редагування залежать від вирішення конкретних проблем подолання труднощів перекладу. Перспектива дослідження полягає у виробленні критеріїв оцінювання художніх перекладів усіх жанрово-стильових різновидів.

КОРЕЛЯЦІЯ ТАКСОНОМІЇ БЛУМА ТА СТРУКТУРНИХ МОДЕЛЕЙ ЗАНЯТЬ /LESSON FRAMEWORKS У КОНТЕКСТІ ПІДГОТОВКИ БАКАЛАВРІВ ФІЛОЛОГІЇ (ПЕРЕКЛАД)

Юлія ШУЛЬЖЕНКО — 2025-12-02

Дослідження присвячене аналізу кореляції між таксономією Блума та структурними моделями занять (lesson frameworks) (традиційними PPP, TTT, ESA порівняно з інноваційною моделлю ESCAPE) та оцінці ефективності останньої для розвитку фахових компетентностей майбутніх філологів-бакалаврів. Таксономія Блума розглядається як концептуальна модель, яка описує ієрархію когнітивних процесів, тоді як структурні моделі занять (lesson frameworks) виступають інструментарієм для організації навчання та розвитку мисленнєвих навичок здобувачів освіти. Методика дослідження базується на порівняльному та аналітичному підходах для виявлення точок дотичності між таксономією Блума та структурними моделями занять із використанням елементів педагогічного моделювання для адаптації моделі ESCAPE до умов вищої освіти, а також узагальнення практичного досвіду застосування цих підходів у викладанні філологічних та перекладознавчих дисциплін. Актуальність дослідження полягає у необхідності поєднання теоретичних моделей когнітивного розвитку з практичними методичними інструментами у підготовці майбутніх перекладачів-бакалаврів, оскільки сучасна компетентнісно орієнтована освіта вимагає формування не лише знань про мову та культуру, а й критичного мислення, аналітичних навичок та здатності до творчого вирішення професійних завдань. У статті аналізується, як когнітивні рівні таксономії Блума можуть бути систематично відображені на етапах традиційних (PPP, ESA) та комунікативних/завданнях (TTT, TBL) структур занять. Модель ESCAPE розглядається як сучасний підхід до навчання мов, що акцентує увагу на комунікації, використанні технологій та розвитку критичного мислення. Інтеграція таксономії Блума в модель ESCAPE покращує баланс між формально- та змістово-орієнтованими завданнями у підготовці перекладачів-філологів на рівні бакалаврату, сприяючи розвитку когнітивних навичок вищого рівня, зокрема аналізу, оцінювання та творчості у перекладацьких завданнях. Використання інтегрованого підходу забезпечує більш послідовний, цікавий та ефективний навчальний процес порівняно з окремим застосуванням структур занять або таксономії Блума.