Studia Methodologica

ВИКОРИСТАННЯ БЛОГІВ ЯК НАВЧАЛЬНИХ ПРОСТОРІВ У ПІДГОТОВЦІ ВЧИТЕЛІВ МОВНО-ЛІТЕРАТУРНОЇ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ

Олексій ОРЛОВ — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена проблемі використання новітніх технологій у процесі підготовки майбутніх учителів мовно-літературної галузі освіти, спрямованих на розвиток індивідуальних інтересів, професійних і цифрових компетентностей. Процеси диджиталізації, які трансформують усі соціальні та економічні структури сучасного світу, активно формуються в освітньому просторі України та потребують системних змін у змісті освіти, методиках та організації процесу навчання. Цифрові технології впроваджуються в технології адміністрування, в організацію ефективної взаємодії між викладачем та здобувачами освіти, у створення методичної системи використання дидактичних і комунікаційних інструментів (персональні блоги, вебсайти, соціальні мережі, мобільні додатки, групові чати, освітні платформи, хмарні технології тощо) для реалізації ефективної професійної підготовки майбутніх учителів. Аналіз сучасного стану процесу цифровізації в дослідженнях вітчизняних і зарубіжних учених дозволив виробити теоретичну і практичну системну орієнтацією вищих навчальних закладів на розв’язання поточних проблем оснащення та впровадження цифрових технологій у навчальний процес. У статті досліджується потенціал блогів як навчального простору для здобувачів вищої освіти. Використання блог-сайтів у діалогічному англомовному спілкуванні сприяє набуттю культурологічних знань, надає можливість познайомитися з культурою країн, мова яких вивчається. Блоги стимулюють творчість, дають можливість експериментувати з методами навчання, покращують уміння висловлювати свої думки та аргументувати власну позицію, занурюють до автентичного мовного, мовленнєвого та літературного матеріалу. Робота з контентом передбачає використання різноманітних інструментів – від електронної обробки тексту до комп’ютерної графіки та створення короткометражного відео чи анімацій або оформлення гіпертексту. Навчальні платформи є інтегрованими інформаційними системами переважно на основі Інтернет-технологій, що включають адміністративні, дидактичні, комунікаційні інструменти для реалізації онлайн-видів діяльності. У статті представлений досвід використання блог-платформи для інтегрованого навчання студентів-філологів, що опановують спеціальність перекладача.

СТОРІТЕЛІНГ У ФОРМУВАННІ ПУБЛІЧНОГО МОВЛЕННЯ УЧНІВ СТАРШИХ КЛАСІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Елеонора ПАЛИХАТА, Галина БАЧИНСЬКА — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

У зв’язку з пошуками нестандартних методів, прийомів і засобів навчання публічного мовлення звертаємося до сторітелінгу, який є одним із потужних інструментів процесу формування усномовленнєвих умінь і навичок. У статті розглядається проблема практичного застосування сторітелінгу під час формування публічного мовлення. Здійснено аналіз публікацій про використання сторітелінгу під час навчання учнів усного мовлення. Серед найменувань (засіб, підхід, технологія, комунікаційний тренд, всепредметний метод, прийом тощо) науково обґрунтованим і точним є визначення його як методу. Зосереджено увагу на застосуванні методу сторітелінг із дотриманням структури наративу як творчої розповіді за змістом текстів художньої літератури, вербально описаною чи природною ситуацією, картиною, побаченим чи почутим, що сприяє успішному створенню власних історій. Визначено нестандартність використання сторітелінгу, приналежність до усномовленнєвих інформаційно-ігрових вправ, виконанню яких передує пригадування матеріалу про типи мовлення, зосередженню уваги на структурі розповіді (експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка), на основних елементах сюжету оповіді (головні герої, конфлікти, середовище, низка подій тощо). Вказано на спрямування роботи вчителя над виробленням умінь учнів логічно й цікаво подавати інформацію, володіти правильною інтонацією, модуляцією голосу, дотримуватися мовних норм, засобів логіко-емоційної виразності, показників мовленнєвої культури; створювати емоційні наративи характеристики образів персонажів, ефективного використання метафори, порівняння, що вражають мистецтвом розповіді історій. З’ясовано, що формування умінь методом сторітелінг зацікавили старшокласників, які створювали вражаючі публічні тексти-розповіді й успішно їх виголошували їх перед авдиторією.

АЛЮЗІЯ У ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ ЯК ДЖЕРЕЛО ФОРМУВАННЯ ЛІНГВОКРАЇНОЗНАВЧОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ФІЛОЛОГІВ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ Д. ТАРТТ «ЩИГОЛЬ»)

Юлія ШУЛЬЖЕНКО — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена розгляду алюзії як джерела формування лінгвокраїнознавчої компетентності студентів-філологів в умовах штучного мовного середовища. З’ясовується місце лінгвокраїнознавчої компетентності у системі підготовки майбутніх філологів та досліджуються міжпредметні зв’язки, що сприяють формуванню такої компетентності в цілому та розумінню мовних явищ у контексті зокрема. Роман сучасної американської письменниці Д. Тартт «Щиголь» демонструє надзвичайно широку тематичну атрибуцію алюзій. Серед алюзій, що можуть слугувати джерелом лінгвокраїнознавчої компетентності, виділяємо суспільно-історичні, географічні, літературні, музичні, кінематографічні та побутові. Лінгвокраїнознавча компетентність сприятиме розумінню такого культурно насиченого художнього тексту та більш глибокій його рецепції. Матеріал, відібраний на основі тексту роману Д. Тартт «Щиголь», дозволяє проаналізувати вплив культурних контекстів, відображених в алюзіях, на розвиток професійних навичок студентів та формування лінгвокраїнознавчої компетентності. Алюзія розглядається, зокрема, як культурне явище та як джерело інформації лінгвокультурного характеру. Логічним є припущення, що, створюючи алюзію, автор орієнтується на рівень культури масового читача, таким чином, кожна алюзія відображає загальнокультурний компонент, спільний для культур адресанта й адресата. Реальна дійсність, пов’язана з національно-культурним ареалом, є джерелом культурологічної маркованості мовних одиниць, тому здатність експлікувати значення алюзії означає необхідність лінгвокраїнознавчої компетентності для декодування цієї інформації. І навпаки, процес декодування алюзій є джерелом формування лінгвокраїнознавчої компетентності студентів-філологів і робить це можливим не лише на заняттях з лінгвокраїнознавства, а й літератури англомовних та німецькомовних країн.

ОБ’ЄКТИВАЦІЯ КОНЦЕПТУ «ВІДЬМА» У ТВОРЧОСТІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ ТА ЮЛІУША СЛОВАЦЬКОГО

Галина ВИШНЕВСЬКА — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

Дослідження концепту «відьма» в українській та польській етнокультурних традиціях і поетичній драматургії Лесі Українки та Юліуша Словацького відображає цікавий аналіз культурних надбань двох народів крізь призму спільного концепту. Українська та польська культури мають багату спадщину, пов’язану з міфами, легендами та переказами про відьомство. Українська культура відзначається глибокими зв’язками з природою та магічними уявленнями, які часто відображаються у фольклорі та літературі. Польська також має свої власні традиції у цій сфері, які можуть відображати специфічний погляд на відьомство та магію. Леся Українка та Юліуш Словацький – відомі майстри слова, твори котрих багаті символікою, міфологічними мотивами та фольклором. Аналіз напрацювань, де об’єктивується концепт «відьма», дозволяє краще зрозуміти його специфіку в культурі кожної країни, а також динаміку його трансформації та інтерпретації в літературі. Порівняння українських та польських підходів до з’ясування образу відьми може допомогти виявити спільні риси та відмінності в менталітетах народів, розкрити глибинні культурні та історичні зв’язки між ними. У творчості Лесі Українки та Юліуша Словацького відображено християнську та язичницьку демонологію. Концепт «відьма» об’єктивується у значеннях, характерних для української та польської міфології, але він насичений індивідуально-авторськими значеннями, що засвідчує особливість творчої манери письменників.

МАЛА ПРОЗА ГАЛИНИ ПАГУТЯК ЯК МЕТАНОВЕЛІСТИКА

Оксана ГАЛЬЧУК — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті розглядається проблема сприйняття малої прози Галини Пагутяк як певної художньої єдності. Потреба в такому дослідженні зумовлена інтересом до позначеного поетикою магічного реалізму жіночої прози авторки, а отже, актуальністю вивчення особливостей художньої репрезентації жіночої екзистенції і жіночого наративу в сучасному українському прозовому дискурсі. Обравши ці особливості за «оптику» прочитання малої прози Галини Пагутяк, ставимо за мету проаналізувати її маркери як метановелістики, застосувавши такі наукові методи, як психоаналітичний, гендерний, архетипний, міфопоетичний. Досліджено, що художня єдність малої прози як метановелістики визначається системою взаємопов’язаних мотивів, проблемно-тематичною цілісністю і спільною концепцією жіночої екзистенції. Провідними є екзистенційні мотиви вибору, самотності, смерті, пошуків ідентичності. До них додаються релігійно-філософські та містичні мотиви про жіноче буття у двовимірному просторі і тривимірному часові. Домінантним в інтерпретації жіночої екзистенції є мотив інакшості. Жінка в малій прозі Галини Пагутяк – це персонаж, який проходить випробування материнством і шлюбом, втрачає або знаходить власний рай. Вона обирає свою роль, переважно протилежну до стереотипних ролей у патріархальній «чоловічій» моделі. Тематично-змістовий перегук метановелістики письменниці оприявнюється у продовженні чи розширенні певних сюжетних ліній поза межами одного твору; у наявності повторюваних образів-персонажів чи персонажів-двійників, що «мандрують» текстовим простором; у прирощенні змісту новими нюансами завдяки архетипно-міфологічним топосам, які формують інтертекст малої прози письменниці. Зроблено висновок про метановелістику Галини Пагутяк як авторський варіант психоаналітичної прози про буття жінки, яке розгортається в реальному чи / і ірреальному хронотопах у проживанні сценарію пошуку власної ідентичності і відстоюванні себе як Іншої. Перспективним вважаємо дослідження художніх моделей репрезентації жіночої екзистенції і жіночого наративу в новелістиці Галини Пагутяк.

ДІЄСЛОВО В СИСТЕМІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Ірина ДІЛАЙ — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті розглянуто теоретичні основи розробки системної моделі англійського дієслова на підґрунті сучасних принципів системного аналізу та функційної граматики. Визначення системи мови як структурно-функційної єдності відкриває нові перспективи для дослідження мовних одиниць, зокрема дієслів, у контексті їх функціонування. Актуальність теми зумовлена потребою в інтеграції структурних та функційних аспектів у вивченні мови, що забезпечує глибше розуміння потенціалу значення та його реалізації. Представлено сучасне трактування системи у науці. Екстрапольовано загальнонауковий системний підхід до розуміння системи мови. Проаналізовано поняття мовної системи від класичного структуралізму Фердинанда де Соссюра до сучасних концепцій функційної та когнітивної лінгвістики (М.А.К. Геллідей, Р. Ленекер та ін.). Обґрунтовано необхідність врахування таких системних принципів, як взаємозв’язок елементів, багатоплановість, багатовимірність, ієрархічність та динамічність. Розглянуто різні підходи до аналізу дієслова, зокрема через призму когнітивної лінгвістики та теорії конструкцій. Наголошено на важливості інтеграції контекстуальних чинників у системний підхід до мови, що дозволяє створити комплексну модель дієслова з відображенням його функціонування. Модель включає аналіз лексико-семантичних, граматичних, прагматичних та дискурсних характеристик дієслова. Висвітлюється принцип емергентності, що визначає нові властивості системи, які виникають із взаємодії її елементів між собою та з середовищем. Пропонований холістичний підхід до англійського дієслова уможливлює розробку методології моделювання ментального портрету дієслова англійської мови як фіксованого в часі та просторі динамічного конструкту, що відображає потенціал значення англійського дієслова та визначає механізми його реалізації та актуалізації. Оскільки в теоретичну основу моделі закладне сучасне трактування системи мови, яке суголосне з трактуванням системи в теорії інформації, результати заявленого дієслівного моделювання матимуть прикладне значення для систем обробки мовної інформації.

РОЛЬ МАСОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ В МІЖКУЛЬТУРНІЙ КОМУНІКАЦІЇ: ЖАНРОВА ЛІТЕРАТУРА ЯК ДИНАМІЧНИЙ КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН

Ольга ДОВБУШ, Тетяна ГАРАСИМ, Ірина СКОРЕЙКО-СВІРСЬКА — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті досліджується роль масової літератури як основного засобу міжкультурної комунікації, підкреслюється її адаптивність і здатність реагувати на суспільні зміни. З порівняльної точки зору масова література аналізується як явище, сформоване завдяки соціальним та практичним впливам. Використання у такій літературі знайомих сюжетних моделей і повторюваних тем дозволяє подолати культурні відмінності, зробити її доступною й актуальною для широкого кола читачів. Тут підкреслюється взаємодія між текстом і читачем, вказується на те, як культурне середовище аудиторії формує літературу та впливає на її сприйняття та інтерпретацію. У статті досліджується те, як масова література відображає цінності й проблеми певного суспільства, передбачає й формує очікування читача, адже вона є і культурним артефактом, і формою художнього вираження, вловлюючи суть конкретного історичного моменту та одночасно залучаючи ширші соціальні проблеми. Процес перекладу є ключовим інструментом у цьому міжкультурному діалозі, що дозволяє літературі долати мовні кордони та збагачувати обмін між різними культурами. Аналізуючи масову літературу в такому широкому контексті, автори наголошують на її подвійній функції – як розваги та як засобу розуміння різних культур. Це свідчить про те, що масова література завдяки своїй здатності реагувати на зміни в суспільстві та залучати різноманітну аудиторію відіграє важливу роль у сприянні міжкультурній комунікації. Дослідження підкреслює важливість масової літератури як засобу міжкультурного діалогу та відображення спільного людського досвіду в часі та просторі.

ЕСЕЇСТИЧНЕ ПИСЬМО ЯК ХУДОЖНЯ ПРАКТИКА (НА ПРИКЛАДІ ЗБІРКИ ЕСЕЇВ «25 ЕСЕ ПРО ГОЛОВНЕ»)

Ольга КАЗАНОВА — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті осмислено та обґрунтувано явища есеїстичного письма в контексті сучасної гуманітаристики, зокрема літературного процесу від античності до сучасності, на прикладі збірки есеїв «25 есе про головне». Статтю присвячено науковому осмисленню поняттю есею як літературного твору та самостійного жанру, котрий, попри дискусійність у традиційному літературознавстві, претендує на утвердження самодостатності. Стаття репрезентує різні тенденції та напрями літературно-критичного осмислення порушеного питання. Передусім, ідеться про наукові позиції, представлені у працях О. Гук, Н. Іванової, Т. Конєвої, К. Сільман, С. Шебеліста, Т. Шевченко. Серед основних питань, порушених у статті, – роль та місце, походження та поетологічні особливості есеїстики. У статті йдеться, що есеїстичне письмо неодноразово спричиняло переосмислення традиційних уявлень про художню форму та зміст, репрезентуючи закономірне зацікавлення українського письменства, що згодом репрезентувалось у проблематиці, художніх властивостях жанру, прагненнях внести корективи до стильової парадигми. Отже, есеїстика завдяки межовості своєї форми вражає різноплановістю та політематичністю, що спричинило низку ознак, котрі репрезентують аналізований жанр: логічність викладу думок; дбайливе ставлення до художньої форми; вираження нового, субʼєктивного судження про щось (на першому плані субʼєктивність особистості автора); образність, афористичність, використання свіжих метафор, нових поетичних образів; розмовна інтонація та лексика; розмаїте тематичне спрямування (за С. Шебелістом). На матеріалі текстів збірки «25 есе про головне» проаналізовано теоретичні засади есею, ознаки та ключові його риси. Серед текстів збірки було виділено й осмислено есеї Т. Прохаська «Багато в малому», Я. Довгана «Мені тринадцятий виповнювався», С. Жадана «Багато в малому», Л. Белея «Що для мене важливо» з погляду відповідності теоретичним ознакам (за С. Шебелістом), а також здійснено контекстуальний огляд творів Т. Возняка, К. Бабкіної, В. Єшкілєва тощо.

ПАРАДИГМАТИЧНА СТРУКТУРА УСНОАВТОБІОГРАФІЧНИХ ОПОВІДЕЙ ПРО НІМЕЧЧИНУ: ОСОБЛИВОСТІ ПОБУДОВИ СЮЖЕТУ

Ольга КОСОВИЧ, Назарій СЛОБОДЯН, Катерина НЕСТЕРЧУК — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті розглянуто особливості побудови сюжету уснобіографічного наративу. Зазначено, що важливу роль у побудові наративу відіграє часова і просторова організація розповіді. Розкрито такі поняття, як епічний ракурс та епічна дистанція. Епічна дистанція у досліджуваних наративах дуже різниться, адже для деяких респондентів найяскравішим спогадом є розповідь рідних про події часів Другої світової війни, для інших – перші відвідини Німеччини. Вдалося виявити, що здебільшого оповіді з гомодієгетичним наративом (оповідач є безпосереднім свідком подій) – це розповіді про сучасну Німеччину, а гетеродієгетичним (оповідач не є безпосереднім учасником подій) – про події Другої світової війни. Досліджено, що більшість оповідей про далеке минуле є меморатом, а більшість текстів про сучасну Німеччину – хронікатом. Це пов’язано з особливостями формування прозових текстів у рамках національної оповідної традиції. Зазначено, що однією з важливих характеристик усного автобіографічного наративу є темп оповіді, який реалізується за допомогою сцен, пауз, резюме та еліпсиса. В усному автобіографічному наративі сценою є такий тип оповіді, коли минуле переказується найбільш докладно. Завдяки сцені наратор передає слухачам образи, діалоги та емоції. Вона може включати в себе опис довкілля, дій персонажів, діалоги та інші деталі, що захоплюють уяву аудиторії та допомагають їй краще уявити те, що відбувалося. Пауза означає зупинку розповіді для докладного опису предмета, роздумів наратора про певні явища тощо. Таким чином, паузи можуть бути наративними, дескриптивними та медитативними. Наративні паузи можуть використовуватися для створення інтриги, розвитку сюжету, підкреслення важливих моментів або переходу до нового епізоду в розповіді. Вони допомагають керувати темпом оповіді й дозволяють краще сприймати і розуміти історію. Резюме, на противагу сцені, передбачає короткий виклад подій. Респонденти намагаються стисло, резюмуючи, розповісти про події, щоб швидше підійти до важливої сцени в канві оповіді. Останнім типом розповідного темпу є еліпсис, який характеризується створенням ефекту динамічності та посиленням напруження в розповіді.

МЕТАФОРА В СИСТЕМІ ВИКЛАДАННЯ ФІЛОЛОГІЧНИХ ДИСЦИПЛІН (НА МАТЕРІАЛІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ)

Світлана КРИШТАЛЬ — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті метафора розглядається як об’єкт вивчення під час викладання філологічних дисциплін на матеріалі англійської мови. Представлена в статті точка зору полягає в тому, що метафора має розглядатися не тільки як важливий стилістичний прийом і риторична фігура, а, перш за все, як потужний засіб словотворення, мислення, розуміння та моделювання дійсності за допомогою концептів. Розуміння зазначених потенцій метафори допомагає усвідомити її загальну роль як в пізнанні та структуруванні знань про оточуючий світ, так і в словотворчих процесах, які невпинно відбуваються в англійській мові. Системність та універсальність метафоричних перенесень в англійській мові продемонстровано на прикладі дієслівних метафор, що утворені способом метафоричної конверсії. Метафорична конверсія передбачає перехід іменника в дієслово із одночасним розвитком у останнього метафоричного значення. Наприклад, дієслово to squirrel, що утворено від іменника squirrel (білка). Метафоричне дієслово є результатом складних лінгвістичних процесів та мисленнєвих операцій і розвиває два метафоричних значення, що базуються на реальних знаннях про тварину та асоціаціях, пов’язаних із нею: 1) сховати гроші або щось цінне у надійному місці; 2) пересуватися в такій манері, яка свідчить про невгамовність, нетерплячість та цікавість. У статті представлено 7 лексико-тематичних груп іменників, які переходять в метафоричні дієслова в англійській мові. Попри певну словотворчу специфіку слів деяких груп, їх об’єднують загальні механізми, на яких базується метафоричне переосмислення, а також висока продуктивність. Велика кількість іменників із досліджуваних груп, які поки що не розвинули метафоричне значення у формі дієслова, має потужний метафоричний потенціал – їхня конверсія може вважатися питанням часу і залежить суто від потреби англійської мови у конкретних лексичних одиницях. Усі дієслова, сформовані під впливом метафорико-конверсійних процесів, мають ускладнену семантику. Лексичне значення метафоричних дієслів складається із розгалуженої системи сем, які не тільки називають дію, але й детально описують її, передаючи при цьому характеристику дії та емоційне враження від неї. Наприклад, to thunder (від thunder – грім) – говорити гучно, різко, гнівно, особливо обвинувачуючи або засуджуючи щось; to wolf (від wolf – вовк) – їсти швидко, жадібно. У статті робиться висновок, що конверсія, яка супроводжується метафоризацією, ілюструє надзвичайні метафороутворюючі потенції англійської мови та підкреслює унікальний характер метафоричних процесів, що в ній відбуваються. Знання цих процесів сприяє кращому володінню англійською мовою як об’єктом вивчення.

ІРЛАНДИЗМИ В УЗУСІ ТУРИСТИЧНОГО ДИСКУРСУ: ГАСТРОНОМІЯ

Надія КУТАЄВА — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті розглядаються ірландизми, що активно вживаються у туристичному дискурсі, зокрема в контексті гастрономічного туризму. Аналізується вплив ірландської гастрономії на формування культурного іміджу Ірландії, а також її роль у залученні туристів. Особливу увагу приділено тому, як традиційні страви, напої та культурні практики інтегруються в сучасний туристичний досвід. Розглядаються гастрономічні події, які організовуються Ірландською туристичною асоціацією, зокрема фестивалі, дегустації, майстеркласи, конкурси та освітні семінари, та їх значення для популяризації місцевої кулінарної спадщини. У статті також досліджено, як гастрономічні терміни й ірландизми використовуються у соціальних мережах і блогах, сприяючи формуванню спільноти навколо ірландської культури. Крім того, вивчається значення найпопулярніших страв та напоїв із меню ірландських ресторанів, що містять традиційні рецепти, та вплив відомих пабів на туристичний досвід. За допомогою корпусного аналізу досліджуються лексичні одиниці, зокрема терміни, такі як craic, colcannon, boxty, whiskey, coccagee. Використовується корпус GloWbE (The Corpus of Global Web-based English) для визначення частоти вживання ірландизмів у гастрономічному контексті, що дозволяє з’ясувати їх культурне значення та місце в сучасному дискурсі. У статті досліджено назви популярних ірландських ресторанів та пабів у контексті лінгвістики. Виявлено їхнє глибоке культурне значення та зв’язок з історією цілих родин і кланів. Багато пабів має назви, що вказують на їхнє походження та відображають патріотичні чи літературні традиції. Через такі заклади відвідувачі можуть відчути зв’язок із історією країни, адже багато пабів має значення для місцевої громади. Вони є важливими культурними центрами. У стаття також розглянуто, як відомі ірландські бренди, такі як Guinness і Jameson, роблять свій внесок у туристичний потік. Музеї цих брендів, зокрема Guinness Storehouse та Jameson Distillery Bow St у Дубліні, стали справжніми туристичними магнітами, які приваблюють мільйони відвідувачів. Вони не лише презентують продукцію, але й розповідають про традиції, історію виробництва та культурну спадщину Ірландії. Ці музеї дозволяють туристам глибше зрозуміти значення ірландських напоїв у гастрономічній культурі країни, що, безумовно, підвищує інтерес до ірландської гастрономії в цілому. У заключній частині статті наведено висновки щодо того, як гастрономічні ірландизми сприяють формуванню культурної ідентичності та позитивного іміджу Ірландії на міжнародному рівні, підкреслюючи їхній внесок у туристичну індустрію. Дослідження має потенціал для подальших розробок у галузі лінгвістики, культурології та туристики, створюючи можливості для глибшого аналізу впливу гастрономічної культури на розвиток туристичного сектору в Ірландії.

EUROPA-DISKURS ТРЕТЬОГО ТИСЯЧОЛІТТЯ: ЛЕКСИКО-СТИЛІСТИЧНІ АСПЕКТИ (НА ПРИКЛАДІ НІМЕЦЬКОЇ ПРЕСИ ПІСЛЯ ВОЄННОГО ВТОРГНЕННЯ РОСІЇ В УКРАЇНУ 24.02.2022 Р.)

Наталія ЛИСЕЦЬКА — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано медіатексти, що вербалізують EUROPA-Diskurs у новій історичній реальності, яка склалася до й у ході російсько-української війни; відібрано текстові пасажі з німецької преси за 2022–2024 рр., які містять висловлювання провідних європейських політиків щодо огляду воєнних дій в Україні; установлено, що EUROPA-Diskurs характеризується низкою стилістичних засобів, які увиразнюють актуальну ситуацію в європейському просторі. Значну роль відіграють при цьому тропи (метафора, метонімія, персоніфікація, гіпербола та ін.) та стилістичний синтаксис (клімакс, інверсія, анафора, антитеза та ін.). Очевидна воєнна небезпека передається за допомогою стилістичної фігури семантичного нарощення (russische militärische Bewegungen in der Nähe von der Ukraine; mit hundert tausenden von Soldaten; mit schwerem Gerät und schwerer Bewaffnung; und das kombiniert mit einer bedrohlichen Rhetorik aus Russland). 24 лютого 2022 р. персоніфікується з тією силою, що змінила увагу світу та Європу. Перед очима постає образ росії як брутального руйнівника (Russlands Panzer und Raketen bringen keinen Frieden und keine Freiheit, sondern Tod und Zerstörung über Städte, Häuser), який порушує європейський мирний порядок. Проте на тлі таких жахливих подій Європа згуртувалася та стоїть пліч-о-пліч (Angesichts dieser schrecklichen Ereignisse steht Europa Seite an Seite). На основі лексико-стилістичного аналізу виведено змістові та ціннісні зміни концепту EUROPA, що відбулись у свідомості європейців після повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, як-от: російське вторгнення в Україну є початком нової ери й нової Європи; страждання України є моральним викликом для Європи та світу; невиправдана агресія росії ще більше згуртувала Європу; громадяни Європи готові платити ціну за захист ліберальних європейських цінностей; Європа стоїть перед випробуванням на стійкість; Європа демонструє єдність і відкритість у прийнятті біженців з України тощо. Отже, у німецьких масмедіа за 2022–2024 рр. вимальовується образ сильної Європи-переможця у спільній боротьбі з Україною на противагу переможеній, деморалізованій і жалюгідній версії себе колишньої. Європейським цінностям погрожують, їх захищають ціною свого життя в Україні (Dann haben wir plötzlich gemerkt, dass diese grundlegenden europäischen Werte tatsächlich existieren. Und dass sie bedroht sind. Und dass die Europäer sie verteidigen. Mit ihrem Leben. In der Ukraine).

МОВНА БІОГРАФІЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ОПИСУ МОВНОГО ЖИТТЯ ІНФОРМАНТА

Наталя МАТВЕЄВА — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

Статтю присвячено аналізу методу мовної біографії як найбільш детального способу опису мовного життя комуніканта. Обґрунтовано, що в сучасних умовах війни, коли російськомовні українці переходять на державну мову спілкування, удосконалюючи свою мовну свідомість та переосмислюючи національну й мовну ідентичності, саме метод мовної біографії дозволяє фіксувати основні тенденції таких змін: психологічні моменти, причини й мотиви, що призвели до трансформацій у мовному житті інформантів. З’ясовано, що метод мовної біографії, яким часто користуються сучасні соціолінгвісти, – це форма глибинного наративного інтерв’ю, метою якого є опис усього життя людини з акцентом на аспекти, пов’язані з вивченням мови, зміною мовної поведінки, ставленням до мовного коду тощо. Під час проведення нашого дослідження ми записали 27 мовних біографій тривалістю 40–60 хв кожна. Застосування цього методу передбачає створення спеціального питальника, який вміщує важливі для опису мовного життя інформанта запитання. Зазвичай ці питання ми розділяємо на декілька блоків, а саме: загальні дані про респондента; дитинство й навчання в школі; сім’я, друзі, робота, дозвілля; ставлення до мов; мовні труднощі й конфлікти, особливості використання мовних кодів. У статті подано перелік запитань, які ми використовуємо під час проведення мовних інтерв’ю. Інтерв’ю з мовцями представлено у форматі диктофонних записів, які згодом розшифровані. З розшифрованих матеріалів мовних біографій ми маємо можливість не лише дізнатися інформацію про особисті психологічні моменти, що пов’язані з використанням мови / мов, але й простежити особливості розвитку мовної ситуації в країні загалом. Зважаючи на специфіку застосування цього методу, окрім особистих міркувань респондентів стосовно мовних питань, ми отримуємо також багатий емпіричний матеріал, що дозволяє схарактеризувати рівень володіння мовою опитаних. Доведено, що метод мовної біографії не є кількісним, позаяк він не підкріплений жодними статистичними даними, однак він дозволяє простежити основні тенденції зміни мовної поведінки й мовної свідомості респондентів. Зроблено висновок про актуальність методу на сучасному етапі вивчення трансформацій мовної ситуації в державі у період повномасштабної війни.

ПОЕТИЧНА СПАДЩИНА ГЕРАСИМА СМОТРИЦЬКОГО

Юрій МИНЕНКО — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

Походячи з дрібношляхетського роду, Герасим Смотрицький отримав ґрунтовну домашню освіту. Письменник був відомий своєю неабиякою вченістю , володів грецькою, латинською та церковнослов’янською мовами . А 1576 року князь Ваcиль-Костянтин Острозький, задумавши за прикладом протестантського князя Миколи Радзивілла (Чоргого) видати Святе Письмо українською мовою, запрошує Герасима Смотрицького до рикладжОстрога У центрі уваги автора cтаті опинилися три віршовані твори письменника. Геральдичний вірш на герб Острозьких «Зри сія знаменія княжате славного» разом з передмовою вміщено на початку Острозької Біблії 1581 року. Автор символічно трактує елементи герба роду, обираючи лише окремі з них. Другий вірш «До чительника» формально є зверненням до читача, проте за змістом становить ще один панегірик і прославляє рід Острозьких. Автор порівнює князя Острозького з Володимиром-хрестителем і Ярославом Мудрим, Наприкінці ж твору чітко вказує власне ім’я. В епіграмі «Плютархус» Смотрицький наголошує на вищості духовної цноти перед матеріальною розкішшю. Давньогрецький філософ був виразником «ідеї добрих справ». Саме у дидактизмі цього тексту виразно помітна поетика нового стилю. У поезії Герасима Смотрицького маємо поєднання ренесансних (переважно елементи змісту твору) і барокових рис (формальні ознаки). Таким чином, саме Герасима Смотрицького слід вважати першим бароковим українським письменником. В його поезії маємо справжню світоглядну еклектику – християнський аскетизм, «ідею добрих справ», ренесансне звернення до спадщини античності, Але всі ці ідейні складові виражені у бароковій формі геральдичного вірша, звернення до читача, повчальної епіграми.

ПЕРЕВАГИ ВИКОРИСТАННЯ ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ У ВИКЛАДАННІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ УКРАЇНІ, ЯКА ЗНАХОДИТЬСЯ У СТАНІ ВІЙНИ

Еніке НАДЬ-КОЛОЖВАРІ, Янош ДЬОРІ — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

Глобальна важливість вивчення іноземних мов, особливо англійської, підкреслює необхідність мотиваційних інструментів у мовній освіті. Креативні стратегії викладання, як пропонує Bahous [2], можуть покращити ставлення учнів до вивчення мови. Одним з ефективних інструментів є дитяча література (ДЛ), відома тим, що вона сприяє розвитку креативності, емоційного інтелекту та любові до навчання, що робить її цікавим ресурсом для вивчення мови та розуміння культури. У статті досліджується вплив дитячої літератури на викладання англійської мови як іноземної в Україні, де конфлікт підірвав традиційну систему освіти. У ній стверджується, що дитяча література може запропонувати психологічне полегшення, сприяти емпатії, а також дати дітям відчуття безпеки та надії. Автори вивчають погляди батьків на використання дитячої літератури для покращення мовних навичок та емоційного благополуччя їхніх дітей під час воєнного стану. Аналіз літературних видань підкреслює широке визначення дитячої літератури, що охоплює різні жанри та форми. Дослідження показують, що дитяча література підтримує вивчення мови та сприяє розвитку морального мислення, емоційного інтелекту й емпатії [3; 6]. Крім того, дитяча література може бути терапевтичною, допомагаючи дітям переживати складні емоції, що підтверджується практиками бібліотерапії [7; 13]. Дослідження, проведене в Закарпатті (Україна), включало анкетування батьків щодо їхніх читацьких звичок та наявності вдома англомовних книжок з оповіданнями. Результати показують, що, хоч багато батьків цінують читання, численні перешкоди заважають їм читати англомовну літературу зі своїми дітьми. Серед таких перешкод – недостатній рівень володіння мовою та проблеми з доступністю літературних джерел. У дослідженні зроблено висновок, що читання іншомовних книжок з дітьми під час війни має такі переваги, як когнітивний розвиток, емоційна підтримка та покращення мовних навичок. Це заспокоює, дає змогу відволіктися від конфлікту, виховує стійкість і надію. Інтеграція дитячої літератури у викладання англійської мови як іноземної, особливо у складних умовах, сприяє цілісному розвитку школярів.

СКЛАДНОСУРЯДНІ РЕЧЕННЯ В ПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ

Олена ПОХИЛЮК — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

Пропоноване лінгвістичне дослідження дасть корисну інформацію для аналізу синтаксичних явищ у мовній художній дійсності. Предметом нашого аналізу стали складносурядні речення в художньому дискурсі Михайла Каменюка. Матеріалом для дослідження послужила книга поезій автора «Пісні ніжного волоцюги» (2010 р.). Наукова розвідка має на меті виявити й охарактеризувати специфіку функціонування в поетичному дискурсі Михайла Каменюка складносурядних синтаксичних конструкцій, встановити конкретні прийоми організації художньої образності на синтаксичному рівні, дібрати ілюстративний матеріал, який би розкривав мовну манеру письма поета. Окреслена мета дослідження зумовила постановку та розв’язання таких завдань: здійснити ґрунтовний аналіз синтаксичної організації поетичної збірки М. Каменюка «Пісні ніжного волоцюги»; проаналізувати основні семантико-синтаксичні моделі складносурядних синтаксичних конструкцій автора; схарактеризувати частотність уживання та стилістичну роль різних типів складносурядних речень в аналізованій поезії тощо. Основним змістом статті є детальний аналіз синтаксичної організації поезії Михайла Каменюка. Своєрідність мовлення кожного митця унікальна завдяки структурним і стилістичним елементам поетичного мовлення, які відображають його настрій і світогляд. У статті описано формальні показники синтаксичної єдності складносурядних речень, наголошено на супровідних величинах сурядного зв’язку, розглянуто складносурядні речення в поезії автора в аспектах формально-граматичної, семантико-синтаксичної та комунікативної організації. Крім того, проаналізовано складносурядні речення за емоційно-експресивним забарвленням та за відношенням до об’єктивної дійсності. Основну увагу зосереджено на характеристиці смислових типів складносурядних речень, зокрема єднально-часових, зіставних, протиставних, розділових, умовно-наслідкових тощо, а також засобів синтаксичного зв’язку в них. Під час дослідження було застосовано такі методи, як описовий, порівняння, контент-аналіз, структурний, компонентний аналіз, функціонально-стилістичний аналіз.

ЕМОТИВНА ЛЕКСИКА В ЦАРИНІ МИСТЕЦЬКОГО АЛЬБОМУ-КАТАЛОГУ «THEATER-MUSEUM DALІ IN FIGUERES»

Наталя РОМАНОВА — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті розкрито зміст складних понять “Theater-Museum” i “Museumsführer”, коротко висвітлено історію та символіку театру-музею епатажного художника-сюрреаліста ХХ століття Сальвадора Далі, що розташований у маленькому іспанському містечку Фіґерас. Мотиваційна модель театру-музею є трикомпонентною: творча діяльність, географія, простір (локалізація), опосередкована емоційним станом фундатора. Символіку архітектури будівлі витлумачено з позиції архаїчної культури, модифікованої національно. Особливу увагу сфокусовано на систематизації та морфологічно-семантичній класифікації емотивної лексики. З’ясовано, що емотивна лексика є результатом перекладацької діяльності, що реалізує, описує або характеризує певні (естетичні, культурні) реалії, а також виражає емоційне ставлення генія іспанського й світового мистецтва до навколишнього світу і водночас до значущих подій власного життя, трансформованих художньою свідомістю. Емотивна лексика репрезентована повнозначними (дієслово, іменник, прикметник, прислівник) і неповнозначними (емотивна частка) частинами мови, функціонує в емпіричному матеріалі самостійно та в поєднанні з іншими словами, утворюючи вільні й сталі словосполучення, а також речення (еліптичні, складні). З іншого боку, емотивна лексика сигналізує про комбінований емоційний досвід і палітру емоцій укладачів путівника та відвідувачів театру-музею Сальвадора Далі. Виокремлено колективну й індивідуальну емоційну оцінки мистецької тематики з лінійкою «позитив – негатив». Позитивними постають емоції, зокрема подив, інтерес, радість, гордість, любов, негативними – тілесні страждання. Останні невід’ємні від емоцій страху та провини. Встановлено дуальність природи емоцій, орієнтованих на позамовні чинники, в тому числі соціально-психологічний і теологічний. Незважаючи на різну природу та модальність аналізованих емоцій, їхній зміст лишається гомогенним, має позитивне значення. Для емоцій подиву, інтересу, радості характерна інтенсивність прояву емоційного переживання. Виявлено також гендерну упередженість щодо відвідувачок театру-музею.

ОСОБЛИВОСТІ ПОЕТИКИ НОВЕЛІСТИКИ ВОЛОДИМИРА ҐЖИЦЬКОГО

Тетяна СКУРАТКО, Алла ПАНАСЮК — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті досліджено поетику та особливості сюжетно-композиційної структури новелістики Володимира Ґжицького у контексті розвитку української малої прози ХХ століття, окреслено ідейно-тематичну своєрідність новел письменника, досліджено стильові пошуки автора у цьому жанрі, здійснено класифікацію новелістики письменника, охарактеризовано типологічні персонажні групи, вказано на автобіографічний характер малої прози Володимира Ґжицького, розкрито особливості художнього часу і простору новелістики автора як важливого жанрового чинника. Значну увагу зосереджено на розкритті концепції особистості автора та її втілення у художній творчості митця. У роботі досліджено особливості побудови рецептивних моделей творчості Володимира Ґжицького, адже найчастіше головними об’єктами досліджень є літературний текст і особа автора. Вказано на те, що характерною жанровою своєрідністю малої прози Володимира Ґжицького раннього періоду є його трансформований різновид малої епічної форми – новели й оповідання, у яких спостерігається жанрова дифузія. У малих жанрових полотнах Володимира Ґжицького спостерігаються проникливі живописні деталі, лейтмотиви, нюанси у відтворенні переживань, настроїв персонажів. Зауважено, що у творчості митця значне місце відводиться жанру лаконічної, ескізно-етюдної новели, побудованої на емоційній експресії. Дослідження демонструє сучасні тенденції та підходи до сприйняття та аналізу творчості Володимира Ґжицького, адже у період незалежності з’являються нові та незаангажовані спроби інтерпретувати творчість митця. Завдяки звільненню від тиску ідеологічної системи літературознавці відкрито заявляють про особливу стильову манеру письменника, наближення його творчості до зразків європейської модерної літератури ХХ ст. У статті здійснено спробу детального перегляду стратегій сприйняття творчості Володимира Ґжицького професійним читачем. У науковій розвідці простежено закономірності розвитку модерної новели через діалектику спадкоємності та новаторства; вказано на зв’язок прози митця з національними традиціями; окреслено новаторство Володимира Ґжицького в жанрі новели; досліджено філософсько-культурний контекст розвитку української літератури 20–30-х рр. ХХ століття, у межах якого виникла та сформувалася творчість Володимира Ґжицького; розкрито його роль і місце в українському літературному процесі ХХ століття.

ПОЕТИКА ЕКСПРЕСІОНІЗМУ В ЛІРО-ЕПОСІ ПРО ГОЛОДОМОР

Олександр СМИРНОВ — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена вивченню функціювання експресіоністичних формально-змістових складників у естетично-інтенціональних системах поем про Великий голод. Теоретичною основою дослідження виступає концепція літературних стилів як породжених окремими аспектами художності стратегій креації, апріорі закладених у мистецькому слові. Тож засадничим принципом розвідки слугує диференціація експресіоністичних творів і текстів з елементами експресіонізму. При цьому аналіз поетики літературного напрямку в обох випадках провадиться за єдиною методологією з акцентом на дихотомічній природі універсуму з характерними рисами текстури і структури. Передусім вивчено онтологічне підґрунтя художнього світу поем. З’ясовано, що основними рушіями подієвої канви є імпульсивні, мотивовані підсвідомістю пориви, котрі виникають у специфічних умовах дійсності. Роль подібних обставин у текстах відведена реаліям Голодомору, котрі поляризували суспільство на підступних представників владної еліти та знедолених пересічних людей, виснажених неадекватними законами, політичними репресіями, знущаннями, постійним тиском держави і гнітючим відчуженням останніх засобів для існування – харчів, худоби й нерухомого майна. Зазначене призвело до штучно створеного голоду страшних масштабів, коли раціональне мислення виявилося безсилим у плані пошуку способів вижити. Наслідком стало те, що екзистенція особистості перейшла в площину емфатичних станів – ключового складника експресіоністичної естетики. Встановлено, що на рівні епізодів і подій творів цей змістовий рушій виявляє себе в інтенсивних, іноді вибухових учинках і психологічно наснажених внутрішніх монологах персонажів, затиснутих у лещатах соціально-політичних колізій, психологічно вичавлених, змучених недоїданням, доведених до межі життя та смерті або навіть знищених безжальною системою. Для мистецького моделювання таких ситуацій у поемах автори апелюють до традиційного спектру засобів поетики межовості, тяжіючи до автологічного типу художньої образності. Насамкінець, у текстах окреслено складники, які перегукуються з експресіоністичною парадигмою, однак належать до інших літературних напрямків. Як результат, встановлено функційне поле поетики експресіонізму в ліро-епосі про Голодомор.

ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІНГВІСТИЧНОЇ ТА ТЕМАТИЧНОЇ ВАРІАТИВНОСТІ У ТВОРАХ ДЖЕЙМСА НҐУҐІ (НҐУҐІ ВА ТХІОНҐ’О)

Олеся ТАТАРОВСЬКА — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті увагу зосереджено на творчій спадщині Нґуґі Ва Тхіонґ’о. Акцент романів автора насамперед зроблено на колонізації африканських племен і розмиванні їхніх давніх культурних цінностей зі спробами їх повернути. Його біографічний стиль оповіді часто поєднує особистий досвід із ширшим історичним контекстом. Незважаючи на недостатню представленість африканських мов в літературних колах, такі письменники, як Нґуґі, використовують європейські мови для ширшого охоплення цільової авдиторії. Англомовна література Західної Африки розвивалася в так званий період учнівства під впливом таких письменників, як Олауда Екіано. До середини 20 століття Нігерія, особливо для народу йоруба, стала літературним осередком із багатими усними традиціями, які використав Чінуа Ачебе. Роботи Ачебе, такі як “Things Fall Apart”, досліджують амбівалентність щодо західної культури – тему, яку поділяє Нґуґі, коли реконструює історію народу ґікую через розповіді про позбавлення власності місцевого населення на землю. Романи Нґуґі охоплюють різні історичні періоди: “The River Between” (1965) зображує ранні зустрічі місцевого населення з європейськими колонізаторами; “Weep Not Child” (1964) розповідає про вплив білих поселенців і боротьбу за політичну незалежність; “A Grain of Wheat” (1967) зображує труднощі на шляху до здобуття незалежності Кенії; і, нарешті, “Petals of Blood” (1977) висвітлює боротьбу селян ґікую з європейськими колонізаторами після здобуття незалежності. Особистий досвід Нґуґі під час «Надзвичайної ситуації» Мау-Мау глибоко вплинув на його твори, додавши значної соціальної та історичної цінності. Його роботи збалансовують політичні та племінні теми, виходячи за межі літературного жанру, щоб стати важливими хроніками культурної трансформації Кенії. Цікавим є підхід автора до граматичних особливостей біблійної мови, коли Нґуґі використовує заперечення з відкладеною часткою «не», імперативи з архаїчними формами та формальні структури діалогу, що сприяє його унікальному стилю. Техніки та тематична спрямованість Нґуґі роблять його творчий доробок важливим для африканської літератури, поєднуючи особистий досвід з історичним.

ДИСКУРС НАСИЛЬСТВА В ПОЕМІ Т. ШЕВЧЕНКА «ГАЙДАМАКИ»

Олександр ТКАЧУК — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті розглядається дискурс насильства у поемі Т. Шевченка «Гайдамаки». Починаючи від сучасників, твір отримав застережні оцінки, наприклад, М. Драгоманов заперечував прогресивність гайдамацького руху. Натомість у радянській критиці схвалювався соціальний аспект боротьби. Сучасна інтерпретація Г. Грабовича вказує на зв’язок проблематики твору з біблійним контекстом, зокрема ідеєю херему – схваленої Богом розплати та жертвоприношення. Вбивство Гонтою своїх дітей і є такою жертвою, яка проєктує цінності колективу. В оцінці Л. Білецького це ідея жертовності заради звільнення народу від національного, соціального чи релігійного гніту. Архетип жертвопринесення в сучасній психологічній інтерпретації має і позитивне значення, яке пов’язується з необхідністю переосмислення стереотипів поведінки. Майбутнє потребує створення нових моделей розвитку індивідуума, адже прихильність до звичного, традиційного та улюбленого не дозволить адаптуватися до нових викликів. Інколи необхідно пожертвувати тим, що любиш. З огляду на це Гонта апелює до того, що діти гинуть за майбутню Україну, вони є втіленням неприпустимої поведінки з точки зору народу, трагічною помилкою героя. Протилежністю цьому образу виступає Ярема, в якого поєднується особисте та громадське начало. Його помста зумовлена особистісними мотивами, ненависть не є тотальною. Попри закиди, що Шевченко естетизує різанину в «Гайдамаках», у творі немає «образів фрагментованого тіла», які є симптомами агресивності згідно з теорією Ж. Лакана. Натомість домінують фольклорні гіперболізовані образи-евфемізми. Окремо виділяється образ крові, який символізує жертву хтонічній Великій Матері і водночас перегукується з пролитою кров’ю Авеля та помстою за неї. У кульмінаційній сцені з точки зору психоаналітичної теорії Лакана ксьондз – це вибраний інший для Гонти. Цей інший здійснює заклик до суб’єкта, але через відкидання батьківської метафори у несвідомому це викликає насильство з боку Гонти, самовбивчі наміри, що є свідченням метафізичної безвиході шляху помсти. Зроблено висновок, що Шевченко намагався правдиво відтворити гайдамацький рух у всій суперечності.

ЗАСТОСУВАННЯ ЛЕКСИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ В УКРАЇНСЬКОМУ ПЕРЕКЛАДІ МУЛЬТИПЛІКАЦІЙНОГО ФІЛЬМУ «МОНСТРИ НА КАНІКУЛАХ»

Ольга ХОРОШУН — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

Запропонована розвідка присвячена перекладацьким трансформаціям, що застосовуються у ході перекладу сучасного англомовного мультиплікаційного фільму «Монстри на канікулах» українською мовою. Проблема перекладацьких трансформацій, попри свою достатню розробленість, залишається однією з найактуальніших у сучасному перекладознавстві, адже для відтворення іншомовного тексту перекладач вдається до низки перетворень, що повністю або частково змінюють речення. Переклад мультиплікаційних фільмів належить до аудіовізуального перекладу. Особливість такого типу перекладу полягає у синхронізації невербальних і вербальних компонентів, що ускладнює роботу перекладача. Аудіовізуальний переклад об’єднує різні види перекладу – письмовий, синхронний, послідовний тощо, адже робота перекладача над аудіовізуальним перекладом передбачає роботу не лише з текстом (скриптом), а й з коментарями/діалогами, звуковим супроводом та відеорядом. Актуальність нашої статті полягає у необхідності досліджень у сфері перекладознавства та вивчення особливостей лексичних і граматичних трансформацій у аудіовізуальному перекладі. Незважаючи на те, що англійська мова є однією із найбільш уживаних та популярних мов світу і є офіційною мовою у більшості провідних країн світу, а її вивчення є, безумовно, необхідним, все ж таки існує нагальна потреба у перекладі англомовної аудіовізуальної продукції (кінофільмів, мультиплікаційних фільмів, серіалів тощо) українською мовою. Культура, що лежить в основі мови, збагачує її високою емоційною цінністю. Таким чином, потреба у якісному перекладі аудіовізуальної продукції існує для того, щоб український глядач мав змогу долучитися до англомовної культури. Переклад аудіовізуальної продукції дозволяє цілісно та правильно донести до кожного глядача посил, головну думку та сенс, закладений автором.

ХУДОЖНІЙ СВІТ ПОВІСТІ ПЕТРА КРАЛЮКА «ДІОПТРА, АБО ДЗЕРКАЛО, В ЯКОМУ БАЧИМО НЕ ЛИШЕ СЕБЕ, А Й ІНШИХ, ПОДОРОЖУЮЧИ В ЧАСІ ТА ПРОСТОРІ»

Лілія ЧИКУР — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

Статтю присвячено дослідженню художнього світу повісті сучасного українського письменника та філософа Петра Кралюка «Діоптра…». Автор приєднується до тих літературознавців, які вирішують проблему сутності такої категорії, як художній світ. Пропонується підхід, який полягає в концентрації уваги на паратекстуальності як одному з рівнів художнього світу твору. Звідси випливає методика дослідження, зокрема структурно-системний підхід, який передбачає розгляд паратексту як одного з рівнів художньої системи твору. У статті докладно представлено результати дослідження семантики назви повісті, епіграфу, а також назв окремих розділів твору, їхньої сутності та ролі в художній системі всього твору. Такий підхід надав можливість установити зв’язок між паратекстом, з одного боку, та жанром, проблематикою, композицією і системою мотивів у повісті, з іншого. Їхній зв’язок мотивовано тим, що кожен з цих рівнів твору зумовлений авторською концепцією взаємин між мислячою людиною та як світським, так і церковним оточенням. Оскільки з погляду жанру «Діоптру…» Петра Кралюка можна вважати історичною повістю (серед центральних персонажів твору, кожному з котрих присвячено окрему частину, – мислителі давніх часів Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович, Кирило Транквіліон-Ставровецький), особливого значення набуває перегук минулого і сучасності (виявляється, що проблеми, що вирішували герої давнини, стають актуальними і для героя-оповідача як науковця, дослідника книжності минулого, а також його сучасників). Діалог з давниною потрібен герою-оповідачу для того, щоб не тільки краще зрозуміти постать та спадщину Мелетія Смотрицького, але і, що головне, вирішити власні моральні проблеми. Таким чином, відвідування різних частин Волинського краю можна трактувати як шлях до самого себе, до самоідентифікації. Саме акцентуванням уваги реципієнта на концепті «шлях» обґрунтовується поділ повісті на частини і назви кожної з частин. Звідси випливає висновок про повість «Діоптра…» як художню систему, між рівнями якої існує тісний зв’язок, а рівень паратексту як одну зі складових частин художнього світу твору Петра Кралюка.

ОСНОВНІ МОТИВИ ВОЄННОЇ ПОЕЗІЇ (ПАВЛО ВИШЕБАБА, ДМИТРО ЛАЗУТКІН, МАКСИМ КРИВЦОВ)

Вікторія ГУРАЛЬ — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена аналізу сучасної української воєнної поезії. Основну увагу зосереджено на віршах Павла Вишебаби («Тільки не пиши мені про війну», 2022), Дмитра Лазуткіна («Закладка», 2022) та Максима Кривцова («Вірші з бійниці», 2023). Виокремлено важливі акцентні маркери лірики у час війни, зокрема її фокусування на бутті. Значну увагу зосереджено на ролі та завданнях культури у час бойового протистояння. Виділено шлях доступу до читача поезії періоду повномасштабного вторгнення – оперативність поширення в медіа та соціальних мережах. Підкреслено їх роль та завдання у формуванні друкованих видань. У статті розглянуто домінантні мотиви лірики поетів-воїнів, способи та прийоми оприявлення своїх почуттів, роздумів, вражень. Аналізовані поезії засвідчують щирість, максимальну відвертість у висловлюваннях митців. Зосередження уваги на біблійних мотивах, власних рефлексіях, осмисленні втрат стає для авторів шляхом самопізнання, самоідентифікації. Трактування віри у поетичних рядках згаданих авторів набуває значно ширшого значення віри в себе, невідворотності долі, віри в Перемогу та світле майбутнє України. Детальний розгляд поетичних рядків переконує, що у віршах воєнної тематики періоду російсько-української війни проявляється наративність, донедавна більше властива епічним творам. Військові в аналізованих творах є узагальненими образами сучасного покоління, найбільш соціально, політично, патріотично активного. У статті пропонується гіпотеза про виокремлення реабілітаційної функції літератури для подолання посттравматичного синдрому через рецепцію поезії та власну творчість. Імовірно, саме ця функція стане однією з найважливіших для повернення українців до мирного життя.

ІНТЕГРАЦІЯ НОВИХ ЛІНГВОКУЛЬТУРНИХ КОДІВ У МОВНУ КАРТИНУ СВІТУ УКРАЇНЦІВ

Катерина ДЮКАР, Олеся ПОНОМАРЕНКО — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті досліджено проблему закритості/відкритості класів лінгвокультурем. Установлено тенденцію до поповнення мовно-культурного простору новими лінгвокультуремами. Ключовими джерелами лінгвокультурних одиниць, що виникли протягом останніх ста років, визначено народну мову та соціально-культурне тло. Хронологічно у розвідці представлено періоди від давнини до сучасності. Здійснено семантико-тематичну класифікацію одиниць на підставі їхнього значення, маркованості та функційного опціоналу, а також розподіл за хронологічними межами, до яких відсилають лінгвокультуреми, і основними сферами життєдіяльності людини. Виокремлено шість семантико-тематичних груп лінгвокультурем. Найбільш продуктивними класами визнано назви осіб та відомих постатей, назви літературних і пісенних творів та номени локусів (міст і містечок України, що пройшли реактуалізацію). Окремо винесено як лінгвокультурну групу маркери-вербалізатори війни у зв’язку зі стійкістю їхнього відтворення, закріпленістю в мовленні, структурною оформленістю та безеквівалентністю відносно інших мовно-культурних просторів. Установлено автономність семантико-тематичних груп лінгвокультурем, водночас зафіксовано взаємодію між різними класами одиниць. Функційний потенціал нових і новітніх лінгвокультурних одиниць окреслений, насамперед, через культуротвірну (формування культурного тла народу), аксіологічну (внаслідок збереження культурного смислу) та кумулятивну (через накопичувальну властивість) функції. Супровідними функціями визначено етнокультурологічну, образотвірну та текстотвірну. Виокремлено й інші особливості лінгвокультурних одиниць, як-от прецедентність та інтертекстуальність, унаслідок чого відбувається відсилання реципієнта до явищ і подій, котрі корелюють за своєю суттю із означеною лінгвокультуремою; здатність виступати матеріалом для оказіональних інтерпретацій (зі збереженням основної суті, закладеної в одиницю); можливість декодування у трансформованому вигляді; створення стійкого асоціативного тла, різноманітність конотацій (від позитивних до негативних) та їхньої трансформації протягом кількох років; здатність до реактуалізації та закріплення у свідомості мовців через аудіо-, відео-, текстову й графічну інформацію.

ЖАНРОВО-СТИЛЬОВА СВОЄРІДНІСТЬ ЗБІРКИ КОРОТКОЇ ПРОЗИ ІДИ ФІНК «САД ВІДПЛИВАЄ»

Оксана ЛАБАЩУК, Катерина ЗДОР — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті досліджується коротка проза ізраїльської письменниці Іди Фінк зі збірки «Сад відпливає» з погляду її жанрово-стильових особливостей. До уваги береться факт приналежності письменниці до першого покоління літераторів, які в художній формі осмислювали трагедію Голокосту, самі були його свідками та жертвами, носіями травматичного досвіду, що мало великий вплив на тематику, головні мотиви і стиль творів. Здійснено цілісний аналіз структури збірки, внаслідок якого виділено три групи короткої прози за хронологічним принципом зображення трагедії геноциду єврейського народу в час Другої світової війни, а саме: твори про довоєнні події та початок окупації, твори про масові вбивства євреїв або катастрофу, твори про повоєнні події. Обґрунтовано умовність такої класифікації, оскільки кожен окремий твір, віднесений до певної групи, містить у собі цілий комплекс різних мотивів, ідей, фактів, деталей, зміщення чи поєднання різних часових пластів. Показано, що приналежність до тієї чи іншої тематично-часової групи не завжди визначає місце твору в структурі цілої збірки, тобто авторка як укладачка не завжди дотримується хронології Голокосту, перемішуючи спогади про довоєнне мирне життя та твори повоєнної тематики задля поглиблення загальної картини трагедії. Закцентовано на головній особливості письма Іди Фінк, що полягає у створенні власної художньої концепції «відтинків часу», яка є одночасно і засобом змалювання картини катастрофи, і самодостатнім образом трагічного досвіду її народу та власного життя. Серед жанрового різноманіття збірки виділено та проаналізовано автобіографічні та біографічні оповідання, оповідання з ознаками трактату, новели про акції та безсюжетні новели.

МОВНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ЕКСПРЕСІЇ В НОВОРІЧНИХ ПРОМОВАХ ФРАНКОМОВНИХ ПОЛІТИКІВ

Дарина ПАРЧЕВСЬКА, Лілія ШКОЛЯР — Wed, 11 Dec 2024 00:00:00 +0200

Статтю присвячено особливостям реалізації прагматичного впливу в новорічних промовах франкомовних політиків через мовні засоби вираження експресії. Аналіз здійснюється на основі сучасного французького політичного дискурсу, а саме текстів промов президента Франції Емманюеля Макрона, пані посла Франції в Сингапурі Minh-di Tang, короля Бельгії Філіпа І, президента Кот-д’Івуару Алассана Уаттари. Експресія яскраво проявляється в промовах політиків, які є ключовим інструментом для міжнародної комунікації, переконання та формування громадської думки в сучасному світі. Вони впливають на політичні рішення, суспільне ставлення до важливих питань та сприяють розвитку демократії. На новорічне звернення політиків щоразу чекають мільйони жителів країни. Промова напередодні переходу від минулого до майбутнього – потужний політичний і пропагандистський інструмент, який моделює національну ідентичність. Щорічне новорічне звернення належить до ритуального жанру політичного дискурсу, що має свої мовні особливості. Зокрема, автори статті виокремлюють такі лексичні засоби, як іменники та дієслова з позитивною конотацією, займенники 1 та 2 особи множини та вищий ступінь порівняння прикметників і прислівників. На синтаксичному рівні політики використовують паралелізм, парцеляцію, дієслова в наказовому способі, інверсію, еліптичні речення, вставні конструкції та видільні звороти. Серед стилістичних засобів найбільш уживаними видаються епітети, анафора, реприза, протиставлення та риторичні питання.