Studia Methodologica

ЗДОБУТО В ПЕРЕКЛАДІ: ТРАНСФОРМАЦІЇ ПІСЕНЬ ІНШОЮ МОВОЮ

Девід ЛІВІНГСТОН — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

Ми всі чули термін «труднощі перекладу», який стосується того, як неможливо охопити всю суть оригіналу під час перекладу тексту. Але як бути тоді, коли текст (вірш чи пісня в даному випадку) насправді покращується в перекладі, перекладена версія продовжує жити багатим власним життям, навіть перевершуючи за впливом оригінал. У статті розглядаються різні підходи до перекладу пісень: від тих, які намагаються якомога точніше зберегти оригінал під час перекладу вихідного тексту, до тих, які більше зацікавлені у виявленні ритму та каденції, які зводяться до адаптації першоджерела. Використані приклади будуть англійською або перекладені англійською мовою й охоплюватимуть різні жанри та часові періоди. Проаналізовані пісні не є вичерпними. Кілька прикладів чеською мовою включено через власний багаторічний досвід роботи автора із цією культурою та країною. Розглядаються також приклади, пов’язані з українською мовою. Інші включені мови (мандаринська, грецька, ірландська та зулу) пов’язані з окремими піснями, вибраними для аналізу. Окрім того, у статті обговорюються пов’язані з перекладом явища, зокрема адаптація чи переписування пісень однією мовою (у даному випадку англійською), або те, яким чином деякі пісні мають чудовий відгук в іншій культурі, хоча тексти залишилися вихідною мовою.

РЕАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТУАЛЬНОЇ МЕТАФОРИ В ПРОСТОРІ ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ

Мар’яна БАНЕВИЧ — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

Роль мови у формуванні політичних ідеологій незаперечна. Концептуальні метафори, які пов’язують абстрактні політичні ідеї з конкретним досвідом, відіграють ключову роль у політичному дискурсі. У статті досліджується провідна роль концептуальної метафори у формуванні політичної комунікації та суспільного сприйняття. Спираючись на когнітивну лінгвістику та політичну теорію, дослідження вивчає, як метафори функціонують як когнітивні інструменти, що структурують абстрактні політичні концепції через знайомий, відчутний досвід. Ключові рамки, такі як «політика як війна», «нація як сім’я» та «економіка як здоров’я», аналізуються, щоб продемонструвати їхній вплив на формування політики, емоційний резонанс і риторичні стратегії. Дослідження об’єднує останні наукові внески включно з роботами Дж. Лакоффа, П. Чілтона та А. Музольфа, щоб запропонувати вичерпний огляд метафоричних застосувань у політичному дискурсі. Міжкультурні порівняння виявляють як універсальні, так і культурно-специфічні метафори, підкреслюючи їх адаптивність у різних політичних системах. Тематичні дослідження, такі як президентські дебати у США, кампанії Brexit і риторика щодо зміни клімату, ілюструють практичні наслідки використання метафор у різних політичних контекстах. Стаття підкреслює пізнавальну та переконливу силу метафор у мобілізації громадської думки та легітимізації політичних планів. Стаття також визначає нестачу інформації в наявних дослідженнях, зокрема в автоматизованому аналізі метафор і лонгітюдних дослідженнях, пропонуючи напрями для майбутніх досліджень. Поєднуючи лінгвістичні та політичні перспективи, дослідження дає цінну інформацію про стратегічну реалізацію концептуальних метафор у сучасному політичному дискурсі. Окрім того, у цій статті досліджується, як концептуальні метафори впроваджуються в політичну комунікацію, аналізуючи їхній вплив на громадську думку та формування політики. Дослідження спирається на мовні та політичні теорії, щоб правильно трактувати розуміння динамічної взаємодії між мовою та політикою.

ВЗАЄМОДІЯ ТЕКСТУ І ПАРАТЕКСТУ У ПЕРЕКЛАДІ (НА МАТЕРІАЛІ ЗІБРАННЯ ТВОРІВ «СИЛЬМАРИЛІОН» ДЖ.Р.Р. ТОЛКІНА)

Юрій ВІТЯК — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено співдії тексту і паратекстових репрезентацій англійсько-мовного видання «The Silmarillion» Дж.Р.Р. Толкіна та його українськомовного перекладу. У науковій розвідці побіжно розглянуто питання термінології пара-текстового спрямування: розрізнено поняття «перітекст» та «епітекст»; потлумачено терміносполуку «паратекстова форма» і проартикульовано її відмінність із так званими «невидимими формами» у перспективі К. Джексона. У матеріалах чільне місце відведено темпоральному характеру паратексту, зокрема увагу приділено нашаруванню позатекстових форм, яке прослідковується із перевиданнями охарактеризованої добірки творів. Перекладознавча студія репрезентує відмінності між «Вступним словом» до видання 1977 року та «Передмовою до другого видання» 1999 року, що створені упорядником Крістофером Толкіном. Засвідчено зв’язок паратекстових матеріалів, що поліграфічно перебувають у препозиції щодо тексту, із тими, що розміщені в постпозиції. Серед іншого, розглянуто роль епістолярію як інформаційного джерела, що сприяє поглибленню знань про книгу та наміри автора створення книги, які мають компенсаційний характер, а тому націлені на своєрідне заповнення фольклорних прогалин у літературній традиції Англії. Услід за письменником виділено лінгвістичні особливості зібрання творів. Під час аналізу листа Дж. Р.Р. Толкіна до тогочасного редактора видавництва «Коллінз» М. Волдмена 1951 року наголошено на мінливому статусі листа як такого, що може належати до епітексту чи перітексту. Виняткове місце у статті відведено післятекстовим маніфестаціям паратексту, а саме приміткам щодо вимови приголосних та голосних (які є непересічною формою у виданнях) і покажчикам власних назв. Під час аналізу додатків, відтворених у перекладі, виявлено сліди втручань, що додатково не прокоментовано. Такі інтервенції потрактовано як адаптаційно зумовлені. На рівні з тим завважено відмінності в представленні низки діакритичних знаків, що виступають декоративними та стильовими виразниками, у виданні мови-джерела та цільовій мові. Здійснено короткий аналіз гліфів із лінгво-історичної позиції.

МАРКЕРИ ПОДВІЙНОГО КОНДИЦІОНУВАННЯ В РОМАНІ ЕЛІЗАБЕТ ЛАНҐҐЕССЕР «НЕЗНИЩЕННА ПЕЧАТЬ»

Світлана ПРИТОЛЮК — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядається роман Елізабет Ланґґессер «Незнищенна печать» у контексті німецького магічного реалізму. Основними рисами цього напряму є двоплановість оповідного дискурсу й амбівалентність, зумовлені поєднанням реального й ірреального модусів презентації дійсності. Концептуальною основою дослідження послужила семіотична модель «подвійного кондиціонування» А. Кошорке, згідно з якою в художньому світі твору парадоксально накладаються дві антиномічні знакові системи, кожна з яких здатна розвиватися автономно. Змістова цілісність твору в такому разі постає лише в осциляції, коли виникає певний гетерогенний простір, де окремі елементи сюжету можуть водночас проявлятися в обох вимірах. У дослідженні встановлено специфіку двоплановості в романі «Незнищенна печать», визначено маркери трансцендентного дискурсу в контексті реалістичного. Наголошується, що у творі домінує міметичний спосіб зображення, однак викладена в реалістичному модусі історія життя персонажа експлікує масштабний трансцендентальний дискурс: на фізичному рівні розгорнута історія життя Лазаря Бельфонтена, на метафізичному – історія спасіння / духовного воскресіння та вічне протистояння Бога та його антагоніста. Ключовим концептом у творі виступає вода, яка відіграє роль життєдайної сили, руйнівної нестримної стихії, є символом ініціації, важливим атрибутом ритуалу хрещення і знаком духовного переродження. Одним із маркерів подвійного кондиціонування виступає срібляста куля в саду головного героя, яка є об’єктом предметного світу і водночас містичним артефактом, здатним подолати межі часу і простору. Метафоричне завершення першої частини роману виразно демонструє ідею «подвійного кондиціонування»: оскільки різні знакові режими не мають єдиного мета-коду, тексти не вдається розшифрувати тим, хто перебуває лише в одній системі координат, отже, збагнути семантику трансцендентального здатний лише той, чия свідомість може осцилювати між двома вимірами.

ДИТИНА ЯК НАРАТОР У ХУДОЖНЬОМУ ЩОДЕННИКУ: СТИЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТ

Олена ШОНЬ — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена аналізу «Щоденника Неллі Кастіс» американської письменниці М.А. Борн як прикладу художнього щоденника, заснованого на історичних джерелах. Досліджується жанр художнього щоденника з огляду на стиль оповіді, коли наратором є дитина. Цей жанр, який походить із документальних щоденників, поєднує художній вимисел і оповідь від першої особи, пропонує читачам погляд на події із суб’єктивної перспективи оповідача. Визначено, що характеристикою щоденників, як реальних, так і вигаданих, є фраґментарний, нелінійний стиль, акцент на емоціях, спогадах і самоаналізі. У статті простежується роль дитини-оповідача в художньому щоденнику, заснованому на історичних документах, а також те, як розуміння світу дитиною формує оповідь. Автор аналізує використання стилістичних засобів у художньому щоденнику, який описує життя прийомної онуки Джорджа Вашингтона. Написаний від імені Неллі в юному віці, щоденник відображає простоту й емоційну безпосередність дитячого погляду. Оповідь Н.А. Борн містить екфонези, повтори, риторичні запитання, паралелізми, які допомагають передати почуття та сприйняття Неллі, зокрема хвилювання, радість, горе, а також її повсякденні спостереження. В оповіді також наявні еліпси для створення драматичних пауз, що увиразнює роздуми наратора. Аналіз доводить, що простота стилю щоденника врівноважується його емоційною глибиною, дозволяє читачам відчути досвід Неллі та побачити історичні події її очима. У статті зроблено висновок про те, що художні щоденники, особливо ті, де оповідачами є діти, допомагають зрозуміти різні історичні періоди завдяки особистісному сприйняттю подій. Погляд дитини є важливим для передачі щирих емоцій тону й унікальності її досвіду. Напрями майбутніх досліджень можуть включати лінгвостилістичний аналіз образу дітей-оповідачів на різних рівнях як у художніх, так і в документальних щоденниках, а також з’ясування наративного потенціалу жанру художнього щоденника.

ЛЕКСИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ЧАСУ В РОМАНАХ ОДРІ НІФФЕНЕҐҐЕР

Наталія БОРИСОВА — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню лексичних засобів вираження часу в романах Одрі Ніффенеґґер “The Time Traveler’s Wife” та “Her Fearful Symmetry”. Час у цих творах є не просто хронологічним тлом, а ключовою концепцією, що визначає структуру сюжету, характери персонажів та сприйняття подій читачем. У романі “The Time Traveler’s Wife” аналізується нелінійність часу, що відображається через специфічні лексичні одиниці. Досліджуються часові маркери – слова та словосполучення, що вказують на конкретний час або період (наприклад, дати, дні тижня, позначення віку), а також лексика, що передає суб’єктивне сприйняття часу різними персонажами. Особлива увага приділяється лексичним засобам, що створюють ефект розірваної хронології та відображають хаотичні переміщення головного героя в часі. У романі “Her Fearful Symmetry” час постає як багатовимірна категорія, що поєднує минуле, теперішнє та майбутнє. У цьому творі важливу роль відіграють символічні лексичні засоби, що підкреслюють зв’язок між часовими вимірами та просторовими аспектами. Аналізується використання лексичних повторів, що створюють відчуття циклічності, метафор часу, що дозволяють осмислити час через образи та порівняння, та епітетів, що додають емоційного забарвлення часовим описам. Розглядається роль лексики, що передає атмосферу загадковості та містичності, характерну для цього роману. У статті досліджується функціональне навантаження лексичних засобів у контексті філософських уявлень про час, закладених у текстах. У текстах творів аналізується, як лексика сприяє створенню певного емоційного настрою, пов’язаного з плином часу, пам’яттю, втратою, надією та іншими переживаннями. Особлива увага приділяється взаємодії лексичних прийомів із загальною стилістикою романів, що дозволяє глибше зрозуміти роль часу як наративного інструмента, що формує не лише сюжет, але й емоційний вплив на читача. Дослідження охоплює аналіз іменників, прислівників, прикметників, дієслів та інших частин мови, що експлікують час, що дозволяє комплексно дослідити проблему вираження часу в романах Одрі Ніффенеґґер.

КОМП’ЮТЕРНИЙ ІНТЕЛЕКТ І … ТВОРЧІСТЬ

Анатолій ВИХРУЩ — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

Дослідження проблеми розвитку творчих здібностей особистості не втрачає актуальності з часів Сократа до наших днів. Усна народна творчість сприяла розвиткові цих якостей задовго до появи теоретичних узагальнень. Водночас поява нових технічних можливостей зумовила необхідність подальшого наукового пошуку. Масове поширення штучного інтелекту (Gemini, GPT тощо) викликало занепокоєння фахівців загрозою масової маніпуляції. Очевидними також є переваги комп’ютерних систем у разі коректного використання. Інформатизація закладів освіти стала щоденною реальністю. Закономірною є увага до цих питань з боку академічних установ. Підтвердженням актуальності теми дослідження є той факт, що у вересні 2024 р. був проведений десятий науковий форум дослідників України і Польщі з красномовною назвою «Освіта для цифрової трансформації суспільства». Зауважимо неймовірну швидкість змін. Якщо у середині минулого століття були опубліковані перші теоретичні праці, присвячені питанням штучного інтелекту, то останніми роками стаємо свідками лавиноподібного зростання інформаційних потоків. Не випадково польські автори у видатній праці «Педагогічна енциклопедія ХХІ століття» розглядають питання інформаційного стресу і навіть «інформаційного потопу». На рівні міністерств аналізуються можливості використання штучного інтелекту. Популярними у колег стають книги з красномовною назвою «Дидактика творчості». Перспективним є вивчення можливостей штучного інтелекту в контексті літературної критики, професійної лінгводидактики. Інформація стає ефективною, коли після ознайомлення та обговорення на її основі приймаються конкретні програми, за виконанням яких здійснюється постійний моніторинг. Серед перспективних проблем, які мають суспільну значущість, поза сумнівом, є різнопланові питання особистісного самовдосконалення, дослідження компаративістичного спрямування, пошук ефективних шляхів модернізації закладів вищої освіти, розвиток творчих здібностей учасників навчального процесу.

МАКРОТЕКСТОВА КОНОТАЦІЯ КЛЮЧОВИХ СЛІВ У ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ

Юлія ГОЛОВАЩЕНКО, Анастасія БОДНАРЧУК — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено вивченню питання конотації у межах художнього тексту. Здійснено детальний теоретичний огляд наявних студій конотації серед вітчизняних мовознавців та окреслено провідні напрями досліджень. Визначено, що у галузі текстологічних розвідок поняття конотації розглядалося лише на окремих лінгвістичних феноменах. Конотація у традиційному лінгвістичному світлі експлікується як оцінний, ціннісний, емотивний компонент значення, який містить інформацію про ставлення суб’єкта до навколишньої дійсності і має певний експресивний ефект. У статті запропоновано підхід до трактування конотації на рівні тексту, що відображає його смислотвірні властивості. Конотацію на рівні цілісного розуміння художнього тексту витлумачено як макротекстову конотацію, що передбачає підсилення емотивно-експресивних, оцінно-ціннісних чи інших прагматичних компонентів значення відповідно до авторського художньо-ідейного задуму, закладеного в художній текст. До лінгвістичного аналізу макротекстової конотації залучено поняття ключових слів як лексичних маркерів смислової акумуляції в площині художнього тексту. Увагу сфокусовано на одному ключовому слові normal, яке було вибрано з огляду на художньо-літературну інтерпретацію аналізованого тексту. Матеріалом дослідження слугував художній текст роману Саллі Руні «Normal People». Застосовано аналіз лексикографічних дефініцій для визначення семантичних компонентів значення вибраного ключового слова. Наступним етапом роботи був контекстуально-інтерпретативний аналіз, що мав на меті з’ясувати специфіку значення ключового слова normal у контексті сюжетних ситуацій роману. Зроблено висновок, що макротекстова конотація ключових слів проявляється шляхом зіставлення основних семантичних компонентів значення, що наявні у словникових дефініціях, і цілісної інтерпретації ідейно-тематичного змісту роману. На прикладі досліджуваного роману макротекстова конотація була реалізована шляхом антонімізації значення normal і створення семантичної двозначності шляхом антитези з його протилежним значенням.

ЯК МОВА КОРІННИХ НАРОДІВ РЕГІОНУ ОКЕАНІЇ ВПЛИВАЄ НА РОЗВИТОК І СТАНОВЛЕННЯ МОЛОДІЖНОЇ МОВНОЇ СУБКУЛЬТУРИ АНГЛОМОВНИХ АВСТРАЛІЙЦІВ І НОВОЗЕЛАНДЦІВ

Ярослав ДУМАШІВСЬКИЙ, Віра ЧОРНІЙ — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

У запропонованій статті проаналізовано й досліджено особливості розвитку австралійського та новозеландського варіантів сучасної англійської мови. Визначено характер впливу мови корінних народів на молоде покоління, їхньої взаємодії на етапі запозичення елементів лексичного складу, а також подано детальний опис характерних причин і способів проникнення елементів мови маорі в лексикон побутового спілкування англомовних мешканців. Автори статті приділили також особливу увагу аналізу запозичених із автохтонних мов термінів – стилістично забарвлених мовних одиниць, що визначають специфічні риси лексико-фразеологічних систем зазначених вище варіантів англійської мови. Крім того, проаналізовано певну кількість джерел літератури з теми дослідження, зокрема, виокремлено особливості зародження й розвитку австралійського і новозеландського варіантів англійської мови, встановлено їхню лексичну залежність від культури населення країн океанського регіону, розглянуто й опрацьовано причини вживання лексики аборигенного походження в пісенних текстах, у термінології спортивних ігор та інших активностей мешканців Нової Зеландії та Австралії. У статті з’ясовано причини того, чому мова тубільців активно проникає в австралійський і новозеландський варіанти англійської мови, тобто в усі сфери життя населення, проте найбільше використовуються саме лексеми побутового й родинного характеру, що позначають дім, сім’ю, родинні взаємини тощо. Наступна категорія, яку можна виділити і яка дотепер збагачує лексикон англійської мови автохтонними термінологічними лексемами, – це незаймана різнобарвна природа островів, адже значна частина запозиченої лексики належить саме до цієї групи. У пропонованій праці чітко окреслено власне мовне самовизначення обох досліджуваних варіантів англійської мови, яке вони здобули разом із державним відокремленням від британської держави. Паралельно показано, що в умовах самостійного існування новозеландський, як і австралійський наприклад підвиди англійської мови набули національно-культурних ознак на всіх її рівнях, бо мови корінного населення – тубільців усе ще залишалися тривалий час провідними на цих незайманих територіях.

ЕЛІМІНУВАННЯ ЛАКУН В АНГЛО-УКРАЇНСЬКОМУ ЮРИДИЧНОМУ ПЕРЕКЛАДІ (НА ПРИКЛАДІ ЛЕКСЕМ НА ПОЗНАЧЕННЯ ПРАВНИЧИХ ПРОФЕСІЙ)

Людмила ЗАГОРОДНЯ, Наталія ХОМА — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена проблемі елімінування лакунарних одиниць на позначення правничих професій в англо-українському перекладі. Зокрема, у розвідці обґрунтовано вибір стратегії передачі лакун та описано основні методи делакунізації із врахуванням контексту вихідного повідомлення. Зауважено, що лакунарність досліджуваних правничих термінів зумовлена приналежністю України та низки англомовних країн до різних правових сімей, зокрема, до романо-германського та англосаксонського типу правової системи відповідно. У розвідці зазначено, що стратегії форенізації та доместикації вважаються базовими стратегіями відтворення лакун у цільовому тексті. Однак стратегію доместикації науковці не радять часто застосовувати під час перекладу юридичних термінів. Натомість пропонують залучати інший вид стратегії – нейтралізацію, особливістю якої є використання нейтрального стилю та усунення характеристик культурної спільноти. Вибрана перекладачем стратегія передачі лакунарних одиниць визначає вибір методу елімінування. Зокрема, стратегія доместикації передбачає застосування методу генералізації, використання функціонального аналога у цільовому тексті, тоді як форенізація – дескриптивний метод, калькування та транскодування. У статті вказано, що в англійській мові термінологічний корпус юридичних професій значно ширший, ніж в українській. Це пояснюється тим, що для правової системи англомовних країн характерний більш дрібний поділ професій за видами діяльності. Авторами досліджено, що стратегія форенізації застосовується з метою збереження автентичності оригіналу та точної вказівки на професійні обов’язки осіб, про яких ідеться у вихідному тексті. Застосування методу наближеного перекладу (або функціонального аналогу), генералізації простежуємо у випадках, коли у вихідному тексті акцентується увага на обов’язках правників, які є тотожними у джерельній та цільовій правових культурах. Стратегія доместикації є більш сприйнятливою для осіб, які не знайомі з англосаксонського правовою системою або не є правознавцями за фахом. У розвідці також окреслено перспективи подальшого дослідження, які автори вбачають у вивченні проблеми елімінування лакунарних одиниць в галузі правничої термінології.

ГУМОРИСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НІМЕЦЬКИХ АФОРИЗМІВ

Оксана ЗУБАЧ — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена вивченню особливостей німецьких афоризмів та виявленню гумористичних рис у їх змісті та формах вираження. Проаналізовано структурно-семантичні елементи німецьких афоризмів, які характеризуються стислістю та влучністю змісту. Афоризми вважаються короткими текстами. Гумористичний ефект афоризмів виявляється у відчутті невиправданих очікувань і актуалізується проявом емоційного, когнітивного, психічного та фізичного станів комуніканта. Творцем афоризмів є людина в її взаємодії з навколишнім світом у політиці, релігії, мистецтві та багатьох інших сферах. Німецькі афоризми відображають життєву мудрість через поняття добра і зла, практичного та теоретичного тощо. Прояв гумору в німецьких афоризмах оживає через інконгруентне вираження мудрості, що властиво для мовних і культурних особливостей німецького простору. Функціональні особливості афоризмів відтворюються через абсурдні формулювання думок чи суджень у комунікації. Гумористичний ефект є вираженням своєрідного зворотного зв’язку між реаліями життя того періоду, що фіксується в парадигмі Aphorismen durch Aphorismen. Німецькі афоризми побудовані в теперішньому часі у формі розповідних, окличних і питальних речень. Їхня структура передбачає найважливіші ціннісні орієнтації мовної цільової культури через лексико-стилістичне оформлення, композиційну структуру та ідентифіковане авторство представників німецької культури. Використання німецьких афоризмів у комунікації розкриває сутність національного німецького світогляду, підкреслює його самобутність і парадоксальність. Німецькі афоризми є маркерами сміхової культури німецькомовного лінгвокультурного простору.

ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ШЛЯХИ ВІДТВОРЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНО-АВТОРСЬКИХ ПОРІВНЯНЬ У РОМАНІ ДЖОРДЖА ОРВЕЛЛА «НЕХАЙ КВІТНЕ АСПІДИСТРА»

Оксана КУЦА, Мар’яна КАРАНЕВИЧ — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена вивченню функційних особливостей і способів перекладу індивідуально-авторських порівнянь Джорджа Орвелла. Актуальність розвідки зумовлена, по-перше, потребою у студіюванні індивідуальних мовно-вира-жальних засобів автора, які допомагають краще збагнути його світогляд і стиль письма; по-друге, складністю передачі унікальних порівняльних конструкцій, що іноді потребують нестандартних перекладацьких рішень; по-третє, браком досліджень на цю тему, що підкреслює необхідність глибшого аналізу перекладознавчих аспектів вивчення авторських стилістичних особливостей. Обґрунтовано необхідність вивчення індивідуально-авторського стилю Джор-джа Орвелла, твори якого насичені різноманітними стилістичними засобами, зокрема порівняннями, що є характерною особливістю його мовного багатства, для забезпечення адекватності перекладу та збереження авторської виразності. У статті вказано, що порівняння є стилістичним прийомом, який базується на зіставленні різних предметів, образів або станів на основі їхніх спільних характеристик, а індивідуально-авторські порівняння формуються на суб’єктно-оцінному баченні автора, створюють його унікальний стиль і ускладнюють відтворення засобами інших мов. Зазначено, що порівняння складаються із трьох компонентів: суб’єкта, об’єкта й основи. З’ясовано, що найбільш поширеними об’єктами індивідуально-авторських порівнянь у романі «Нехай квітне аспідистра» є тварини, резервуари, картини художників і матеріали. Представлені наукові позиції P. Pierini й Е. Ахмедової щодо шляхів відтворення порівнянь у художніх творах. Виявлено, що у процесі відтворення індивідуально-авторських порівнянь у романі Т. Кирилюк вдалася до дослівного відтворення, додавання, опущення, контекстуальної заміни, конкретизації, одночасного застосування кількох трансформацій, а також уводила порівняльні конструкції в текст перекладу.

«ШУКАННЯ СТИЛЮ І ЖАНРІВ»: ДО ПИТАННЯ СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ХУДОЖНЬОЇ БІОГРАФІСТИКИ ПРО МИТЦІВ

Оксана ЛЕВИЦЬКА — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена історії розвитку художніх біографічних творів про митців в українській літературі. Значне число охудожнених біографій малярів, скульпторів, графіків та інших митців штуки, що були написані й опубліковані впродовж майже століття розвитку цього жанру в українській літературі, зумовлює потребу збору та систематизації цих творів, огляду тенденцій окремих історичних періодів чи еволюції жанрів. На основі міждисциплінарної методології, зокрема залучення літературознавства, компаративістики, книгознавства, бібліографічної діяльності, здійснено історико-типологічний огляд видань творів цього виду літератури. Опрацьовано основний масив художніх біографічних творів про митців, систематизовано твори цього жанру, звернено увагу на жанрові, тематичні, поетикальні особливості. У статті проаналізовано добу зародження белетризованих біографій художників, розвиток жанру в діаспорному середовищі й умовах підрадянської України, а також активізацію цього жанру на сучасному етапі, його жанрове розмаїття та рецептивний потенціал. Завдання дослідження полягає у здійсненні панорамного огляду розвитку белетристики про художників від перших творів В. Домонтовича та Ю. Косача, повісті І. Голубовського, створених у першій половині ХХ століття, із залученням творів радянського часу, виданих у серії біографічних творів, і до повноцінного розвитку біографіки художників у літературному процесі кінця ХХ – перших десятиліть ХХІ століття, творів В. Яворівського, М. Слабошпицького, Л. Костенко, Б. Стельмаха, І. Драча, О. Денисенка, О. Думанської, Б. Гориня, О. Балабка, В. Єшкілєва, Є. Кононенко, К. Лебедєвої, О. Ільченка, С. Стеценка, С. Росовецького, Р. Горака, Л. Лисенко, О. Волинської та інших.

ТОПОС ПРОВІДНОЇ РОЛІ НІМЕЧЧИНИ В КОНТЕКСТІ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Наталія ЛИСЕЦЬКА — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті в рамках аргументативно-аналітичного методу проаналізовано топос лідерства Німеччини в німецькомовних засобах масової інформації. На основі аналізу топосу визначено лінгвістичні патерни аргументації (топоси), характерні для дискурсу війни. Ми визначаємо топос як аргумент, загальнозначуще твер-дження або тему, що виводиться на основі синтаксичних конструкцій «Якщо <…>» і «Тому що <…>». Топоси аргументації слугують для легітимації деяких позицій і є мисленнєвими структурами підходу до розв’язання визначеної полі-тичної проблеми. На основі матеріалів німецької преси (Frankfurter Allgemeine Zeitung, Berliner Zeitung, Tageszeitung, Neues Deutschland) за період із 24 лютого 2022 року дотепер виявлено такі формальні патерни аргументації: виживання (Überleben), тиску (Druck), вагання (Zögern), порушення міжнародного права (Völkerrechtsverletzung), фіктивної політики миру (Scheinfriedenspolitik), небезпеки (Gefahr), переломного моменту (Wendepunkt), провідної ролі Німеччини (führende Rolle Deutschlands), кільцевого обміну поставками зброї (Ringtausch von Waffenlieferungen), мети (Zweck) тощо. У дослідженні проаналізовано топоси, які розкривають позицію німецького уряду та німецької громадськості щодо постачання зброї в Україну, яка підкріплена аргументами за і проти. Ключове словосполучення «постачання зброї» (Waffenlieferung) набуває нових відтінків значення в контексті російської агресії – постачання зброї як необхідність для перемоги та завершення війни, захисту населення й порятунку людських життів, відновлення територіальної єдності та захисту мирної європейської єдності. Концепт WAFFENLIEFERUNG є багатовимірним й установлює асоціативні зв’язки з політичним, воєнними, соціальним, суспільним, моральним і релігійним контекстами.

ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ДИСКУРС КОНЦЕПТУ ІСТИНИ В РОМАНІ ЗОЇ ГЕЛЛЕР «СПОВНЕНІ ВІРИ»

Тетяна ЛЯХ — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено концепт істини в романі Зої Геллер «Сповнені віри». Відзначено, що людина є єдиним мірилом істини, що й визначає філософсько-антропологічний дискурс цього концепту, який актуалізується в романі через світоглядні уявлення персонажів. У межах дослідження концепту істини в романі «Сповнені віри» з’ясовано його культурно-філософський дискурс. Наприкінці ХХ століття істина перестає бути абсолютною в людському бутті, натомість залежить від світосприйняття й досвіду окремої людини. Отже, філософський дискурс кінця ХХ століття передбачає, що саме людина стає основним носієм істини, її смислових конотацій, де множинність сенсів – єдиний можливий спосіб людського існування. У романі концепт істини виявляється на лінгвокультурному рівні у вигляді лексем, значення яких становить зміст концепту істини (belief, truth, verity, era of righteousness). Простежено ставлення персонажів до істини (правди), способи артикуляції цього концепту. З’ясовано, що істина оприявнюється у творі насамперед у комунікативному полі: мовлення, інтертекстуальність (численні алюзії, цитати), метафори, художні деталі відображають різні філософські, політичні, культурні, релігійні погляди персонажів і формують семантику концепту істини. У романі істина також актуалізується через інші онтологічні концепти та феномени: неправди (неістини), ідеології, сім’ї, любові, смерті, віри, слова, ідентичності. Така множинність сенсів істини зумовлена її відношенням до історико-політичного контексту Америки початку ХХ століття. Зроблено висновок, що в романі Зої Геллер «Сповнені віри» істина – складний і багатозначний концепт. Він артикулює філософування авторки, її бачення історико-культурної моделі сучасного їй світу. Дослідження доповнює літературознавчі студії про творчість Зої Геллер, окреслює вивчення сучасного роману в міждисциплінарному дискурсі.

СИМВОЛІКА ҐЕНДЕРНИХ РОЛЕЙ У НІМЕЦЬКОМОВНИХ ТВОРАХ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ XIX СТОЛІТТЯ: АНАЛІЗ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

Ліліана МАКОВІЙЧУК — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджується символіка ґендерних ролей у німецькомовних творах Західної України XIX століття, що відкриває перед нами багатий культурний контекст, який відображає соціальні норми й уявлення про чоловіків і жінок того часу. За допомогою символів і метафор автори передають традиційні ґендерні стереотипи, що були поширені в суспільстві того часу. На основі аналізу вибраних цитат із творів Йозефа Рота, Леопольда фон Захер-Мазоха, Іди фон Ган-Ган, Карла Еміля Францоза, Стефана Цвайга, Германа Гессе, Томаса Манна, Артура Шніцлера й Альфреда Дебліна у статті показано, як саме ці символи використовувалися для підкріплення або критики традиційних ґендерних ролей. Аналіз вибраних цитат виявляє, що жіночі персонажі часто зображувалися через символи ніжності, краси та внутрішньої сили. Наприклад, цитати із творів Йозефа Рота та Томаса Манна підкреслюють уявлення про жінок як носіїв тепла, м’якості та чарівності. Водночас цитати із творів Стефана Цвайга й Альфреда Дебліна демонструють, що жінки сприймалися не лише як ніжні створіння, але і як сильні особистості, здатні на внутрішню міць і самовираження. Ці символи свідчать про складність і багатогранність жіночих образів у літературі того часу. Чоловічі персонажі, навпаки, асоціювалися із владою, стійкістю та внутрішньою гармонією. Цитати із творів Леопольда фон Захер-Мазоха та Германа Гессе відображають традиційні уявлення про маскулінність як непорушну силу та лідерство. Образи серця як каменю у хвилях або чоловічої влади, що ґрунтується на внутрішній упевненості, підкреслюють ідею про те, що чоловіки мають бути захисниками й опорами в суспільстві. Ці символи також вказують на важливість внутрішніх якостей, які роблять чоловіків справжніми лідерами. Водночас деякі твори містять елементи критики поширених ґендерних стереотипів і намагання переосмислити роль жінок у суспільстві. Наприклад, цитата з роману Іди фон Ган-Ган підкреслює прагнення жінок до свободи та самовираження, що свідчить про наявність альтернативних уявлень про ґендерні ролі та прагнення до змін. Це підкреслює важливість літератури як засобу для розуміння та критики соціальних і культурних процесів, що впливали на формування ґендерних ролей у суспільстві того часу. У статті також дано рекомендації для подальших досліджень і освітніх програм, спрямованих на розуміння ґендерних стереотипів, їхнього впливу на сучасне суспільство. Використання міждисциплінарних підходів, що включають історичний, соціологічний і культурний аналіз, дозволить глибше зрозуміти корені стереотипів, їхній вплив на сучасне суспільство. Це дослідження є важливим кроком до більш глибокого розуміння ролі літератури у формуванні та підкріпленні ґендерних уявлень, а також вказує на необхідність критичного аналізу сучасної літератури для виявлення нових тенденцій у зображенні ґендерних ролей.

МЕРЦІШОР – ФОЛЬКЛОРНО-ЕТНОГРАФІЧНА СПЕЦИФІКА ЛОКАЛЬНОЇ ТРАДИЦІЇ

Емілія НІКОЛАЄСКУ — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

Мерцішор – традиційне свято, характерне для Румунії, Республіки Молдови й інших країн Балканського півострова, яке святкується 1 березня і є одним із важливих елементів культурної ідентичності цих народів. У статті розглядаються різні аспекти мерцішора, починаючи з його історії та етимології. З’ясовано, що мерцішор має глибокі історичні корені, пов’язані з римськими доісторичними віруваннями й аграрними практиками вищезгаданих народів. Це свято знаменує початок весни, відродження природи та пов’язане з носінням мерцішорів. Вони створюються й носяться згідно з низкою ритуалів. Мерці-шор – шнурок, сплетений із двох кручених ниток білого та червоного кольорів. Виявлено, що до XIX століття для виготовлення мерцішорів використовувалися й інші кольори: чорний, синій, жовтий, зелений тощо. Встановлено, що кольорова гама мерцішора мала кілька варіантів навіть у межах однієї етнічної спільноти. Нині мерцішор виготовляють майже суто із червоних і білих ниток, з вико-ристанням різних технік і матеріалів і збереженням давніх мотивів, які колись мали міфічно-магічний заряд і були поширені в народному мистецтві. Червоний колір символізує жіноче начало, а білий – чоловіче. Скручені червоно-білі нитки мерцішора символізують єдність протилежностей. Ця прикраса служить своєрідним амулетом, оберегом для тих, хто його носить; захищає свого носія від зурочення, злих сил, хвороб, приносить йому здоров’я та щастя. Мерцішори носять усі, незалежно від віку, але особливо їх носить молодь. Традиційно люди носили мерцішор на шиї, зап’ястях, на безіменному пальці, на талії, на нозі, заплетеним у волосся. Після Другої світової війни мерцішор прикріплюють до одягу й носять на грудях, в області серця. Зараз уважається, що мерцішор утратив деякі ритуальні функції, не так сильно захищає тіло людини через нові тенденції його носіння. Згідно з народними традиціями, мерцішор прикріплювали і домашній худобі, вішали на двері, вікна, знаряддя праці. У роботі також висвітлюються ритуали прощання з оберегом, інші звичаї, пов’язані з 1 березня, які практикують балканські народи: очисні обряди (прибирання будинків і господарства); молитви Богу, щоб уродила нива тощо. З’ясовано, що традиції мерцішора в народів Балканського півострова мають регіональні особливості. Встановлено, що, незважаючи на глобалізацію та вплив зовнішніх культур, мерцішор зберігає свою популярність і нині. Це свідчить про те, що навіть в умовах сучасного світу традиції можуть адаптуватися до нових реалій, відігравати важливу роль у культурному житті громад. Ця культурна традиція внесена до нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що є доказом того, що народи Балкан цінують цю спадщину, ідентифікують себе з нею та передають її молодому поколінню.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПЕРЕКЛАДУ ТЕКСТІВ ЕКОНОМІЧНОГО ДИСКУРСУ

Тетяна П’ЯТНИЧКА, Інна ШИЛІНСЬКА, Лілія ШТОХМАН — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена теоретичним аспектам перекладу текстів економічного дискурсу, підкреслено їхнє значення в сучасній лінгвістиці та галузевому перекладі. Зазначено, що у зв’язку із глобалізацією та розширенням міжнародних відносин питання адекватності та точності перекладу набувають все більшої актуальності. У роботі висвітлено методологічні підходи до перекладу текстів економічного дискурсу, досліджено взаємозв’язок між стилістичними особливостями, контекстом, термінологією, культурними чинниками та стратегіями перекладу. Підкреслюється, що інтеграція машинних технологій та інструментів у процес перекладу відкриває нові можливості, але потребує відповідального підходу до їх використання. Процес перекладу текстів економічного дискурсу є складним й багатогранним, оскільки він потребує від перекладача не лише належних лінгвістичних знань і перекладацьких навичок, але й глибокого розуміння економічних термінів і предметної сфери, культурних контекстів, етичних норм і сучасних технологій. Така комбінація знань дозволяє забезпечити точність і адекватність перекладів, що є критично важливим для ефективної комунікації у сфері бізнесу, фінансів і економіки. Стверджується, що неправильне тлумачення економічних термінів або спотворення змісту спеціалізованих текстів веде до непорозумінь, суперечок, втрати довіри між партнерами, значних фінансових втрат і юридичних проблем із серйозними непередбаченими наслідками. Наголошується на тому, що особливості та специфічні аспекти перекладу економічних текстів стають не лише теоретичними питаннями, але й практичною необхідністю для бізнесу та міжнародної співпраці між країнами з різними економічними системами та культурними традиціями.

ХУДОЖНІЙ СВІТ ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА В КОНТЕКСТІ БАРОКОВОЇ ЕСТЕТИКИ

Тетяна СКУРАТКО, Світлана БОРОДІЦА — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті розкрито художню своєрідність творчості Валерія Шевчука в контексті барокової естетики (на матеріалі романів «Дім на горі» та «На полі смиренному»). Значну увагу акцентовано на дослідженні великої прози митця, котрий, продовжуючи традиції літератури українського бароко, творить оригінальну концепцію світу і людини, авторську стратегію інтерпретації барокових текстів. Простежено наукове осмислення Валерієм Шевчуком української барокової літератури (за ґрунтовною науковою працею «Муза Роксоланська. Українська література ХVІ–ХVІІІ століть») як важливого чинника духовно-культурного буття української нації. Зауважено, що творам барокової літератури притаманні синтез риторичності й метафоричності, контрастності й живописності, гротескності й алегоризму, гра складними емблемами й алегоріями, ускладнена образність, глибока символічність. Валерій Шевчук проводить ідейні та формальні зв’язки між бароковими першоджерелами та відповідними їм поетико-риторичними схемами і фольклором, що розкриває значущість його культурологічної концепції. Письменник відповідно до власного самобутнього світовідчуття вибудовує в художніх творах багатовимірні картини української дійсності, формуючи авторську національну духовно-естетичну модель. Розширюючи реальність за допомогою снів, марень, фантасмагоричних візій, автор створює неповторну нову ірреальну, ілюзійну дійсність, руйнуючи межі між дійсним і фантастичним, справжнім і міфічним. Такий художній світ підпорядкований примхливо-бароковим ситуаціям, що передбачають несподівані колізії, барокові метафори, символічні шифри, підсвідомі контексти. Валерій Шевчук намагається проникнути й розкрити тайну життя, незбагненність доленосних перипетій, вдаючись до типової для барокової літератури ускладненої архітектоніки тексту ‒ «тексту в тексті». Саме використання фрагментів інших текстів, запозичення, алюзії, ремінісценції, а також сприйняття світу як гри і театру, де кожному відведено певну роль, майстерно реалізовано митцем у романах «Дім на горі» та «На полі смиренному». Це свідчить про домінування засобів естетики бароко в романістиці Валерія Шевчука, що визначають подвійне і навіть потрійне прочитання авторського тексту.

РОЗВИТОК ПОГЛЯДУ НА ЛІНГВОКОГНІТИВНУ ПРИРОДУ МЕТАФОРИ

Галина СТРОГАНОВА — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено розвиток поглядів на метафору від класичних риторичних теорій до сучасних когнітивно-лінгвістичних підходів. Зокрема розглянуто компаративістську концепцію Арістотеля, теорію інтеракції А. Річардса та М. Блека, прагматичну теорію Дж. Серля, лінгвістичні концепції та когнітивну теорію Дж. Лакоффа і М. Джонсона. З’ясовано вплив зазначених теорій на формування сучасного погляду на метафору як лінгвокогнітивний феномен. Компаративістська концепція Арістотеля лягла в основу класичного визначення метафори як перенесення імені з одного предмета або явища на інший через їхню подібність. Вона розглядає метафору як мовну аномалію, яка робить мовлення відмінним від буденного. Інтеракціоністський підхід близький до сучасного погляду на метафору як на когнітивний феномен, уважає метафору повсякденним феноменом, який пронизує наше мовлення. Згідно із цим підходом метафоричною є насамперед думка, яка й продукує метафори в мовленні. Прагматична теорія підкреслює важливість контексту та мовленнєвої інтенції в інтерпретації метафоричних висловів. У процесі аналізу досліджень лінгвістичної природи метафори виокремлено три основні погляди: метафора як спосіб існування значення слова, як явище синтаксичної семантики і як спосіб транслювання смислу в комунікативному акті. Когнітивна теорія розглядає метафору не лише як мовне явище, а і як когнітивний механізм, що структурує людське сприйняття світу. Вплив когнітивного підходу на розуміння природи метафори виявляється в тому, що її розглядають як ментальну операцію, яка дозволяє структурувати абстрактні поняття через більш конкретні сфери досвіду. Це змінює традиційний погляд на метафору як суто риторичний засіб, демонструє її фундаментальну роль у процесах мислення. Метафора перестала сприйматися лише як мовний засіб і постала як феномен, що пронизує всі сфери когнітивної діяльності людини. Аналізовані у статті концепції суттєво вплинули на формування сучасного погляду на метафору як на універсальний когнітивний механізм. Вони дозволяють розглядати метафору не лише як мовну одиницю, а як важливий елемент концептуальної організації знань, що відіграє визначальну роль у процесах пізнання та комунікації.

ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНЕ ПРОЧИТАННЯ ПОЕЗІЇ СТЕПАНА САПЕЛЯКА

Галина РАЙБЕДЮК — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

Інтертекстуальний дискурс художньої творчості Степана Сапеляка структурований на перетині різнорідних за своєю природою та сутністю прецедентних текстів: біблійних, фольклорних, літературних, історичних, мемуарних. Ці тексти по-різному виявляють себе і в окремому його вірші, і в доробку загалом. Рецепція та трансформація «чужого» тексту як атрибутивна ознака творчого самовираження поета передбачає інтерпретацію в методологічній парадигмі інтертекстуальності. Означена оптика аналізу його лірики поки перебуває на початковому етапі, що й зумовлює її актуальність. Метою статті передбачено обґрунтування ідейно-естетичної та стилістичної доцільності використання поетом інтертекстуальних компонентів на різних структурних рівнях авторського тексту. З урахуванням теоретичних напрацювань в означеній царині українських і зарубіжних літературознавців з’ясовуємо найпримітніші способи комунікації поета з іншими текстами, виявляємо в його ліричному наративі ключові моделі інтертекстуальності, досліджуємо їхню контекстуальну семантику. У результаті здійсненого аналізу репрезентативної вибірки віршів підтверджено вихідне припущення щодо інтертекстуальності як іманентної ознаки ідіостилю С. Сапеляка. З-поміж інтертекстуальних маркерів його поезії як найбільш функціональні виокремлено такі форми паратексту: епіграф, заголовок, присвяту. У їх доборі поет послуговується літературними (Г. Сковорода, Т. Шевченко, Є. Плужник, Є. Маланюк, О. Довженко, І. Світличний, В. Стус) та мемуарними (щоденники, листи) джерелами. Він наділяє їх додатковими можливостями проникнення у сферу авторської суб’єктивності, збагачує уявлення про синергію художнього світу. Доведено, що інтертекстуальні «включення» розмикають характерну для тюремного жанру герметичність, виводять реципієнта й інтерпретатора на явні/приховані смисли тексту, конденсують грані світоглядно-естетичної концепції поета, долучають фактологічні штрихи до його біографії та психологічного портрета. Взаємодія з іншими текстами в поезії С. Сапеляка багатовимірна та свідомо акцентована. Вона сприяє декодуванню творчого задуму автора та глибшому прочитанню його доробку, отже, відкриває перед сучасними дослідниками широкі інтерпретаційні можливості.

АВТОМАТИЗОВАНЕ ФОРМУВАННЯ ТЕХНІЧНОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ В ГАЛУЗІ ІТ ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ ВЕЛИКИХ МОВНИХ МОДЕЛЕЙ

Володимир ПАСІЧНИК, Максим ЯРОМИЧ — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

Автоматизоване формування технічної документації є однією із ключових проблем сучасної ІТ-галузі, оскільки якісна й актуальна документація необхідна для ефективної роботи розробників, тестувальників і кінцевих користувачів. У статті розглянуто можливості використання великих мовних моделей (LLM) для генерації технічної документації, оцінено потенціал онтологічного підходу у структуризації процесу документування. Відзначено, що традиційні методи створення документації супроводжуються низкою труднощів, зокрема великим обсягом ручної праці, складністю підтримки актуальності текстів та забезпечення узгодженості між різними розділами документації. Неналежна інтеграція документації із процесами розроблення програмного забезпечення призводить до застарівання матеріалів і ускладнює їх оновлення. Також наголошено, що в умовах швидких циклів розроблення фахівці часто приділяють не досить уваги документації, що ускладнює її підтримку в актуальному стані. Особлива увага приділена концептуальній інтеграції великих мовних моделей з онтологічними підходами, що дозволяє не лише генерувати тексти, а й забезпечувати їхню структурованість відповідно до формальних моделей знань. Використання онтологій сприяє підвищенню точності документації, зменшенню помилок, а також створенню єдиного стандарту оформлення текстів. У статті представлено огляд підходів до інтеграції великих мовних моделей з онтологіями, зокрема й методи автоматизованого витягування знань із текстів, застосування онтологічного моделювання для структуризації документації. У дослідженні також проаналізовано переваги й обмеження автоматизованого підходу. До основних переваг належать швидкість створення документації, забезпечення стандартизації, зменшення навантаження на розробників і зниження кількості людських помилок. Водночас відзначаються такі виклики, як необхідність навчання моделей на специфічних доменних корпусах, контроль точності згенерованого тексту й інтеграція великих мовних моделей у процеси життєвого циклу розробки. Окремий розділ статті присвячено аналізу практичних кейсів застосування великих мовних моделей для генерації документації. Наведено приклад автоматичного створення документації для відкритого програмного продукту, реалізованого мовою Python, де GPT-4 генерувала технічні описи й інструкції користувача. Отримані результати показали, що використання мовних моделей дозволяє значно покращити якість документації, забезпечити чітку структуру, правильне форматування та відповідність загальноприйнятим стандартам. Водночас зазначено, що для повної відповідності офіційним вимогам може знадобитися додаткове редагування текстів і включення більш детальних описів параметрів і змінних. Також розглянуто перспективи розвитку автоматизації документації, зокрема використання гібридних підходів, які поєднують мовні моделі, онтології та алгоритми контролю якості тексту. Зазначено можливість подальшої інтеграції великих мовних моделей у середовища розробки (IDE), що дозволить автоматично оновлювати документацію під час змін у кодовій базі. Підкреслено, що автоматизація створення технічної документації за допомогою великих мовних моделей і онтологій є перспективним напрямом, що дозволяє значно підвищити ефективність роботи розробників, мінімізувати помилки та зменшити витрати часу на підтримку документації. Проте для забезпечення високої точності та відповідності технічним стандартам необхідні подальші дослідження у сфері адаптації мовних моделей до конкретних галузей, розроблення методів контролю точності текстів та інтеграції автоматичних систем документації з наявними інструментами DevOps та керування кодом.Automated generation of technical documentation is one of the key challenges in the modern IT industry, as high-quality and up-to-date documentation is essential for the effective work of developers, testers, and end users. This paper explores the potential of using large language models (LLMs) for generating technical documentation and evaluates the role of the ontological approach in structuring the documentation process.It has been noted that traditional methods of documentation creation face several difficulties, including a significant amount of manual labor, challenges in maintaining content relevance, and ensuring consistency across different sections. The lack of integration between documentation and software development processes leads to outdated materials and complicates their updates. Additionally, it is emphasized that in fast-paced development cycles, developers often pay insufficient attention to documentation, making it difficult to keep it up to date.Special attention is given to the conceptual integration of LLMs with ontological approaches, which allows not only the generation of texts but also ensures their structured organization according to formal knowledge models. The use of ontologies enhances documentation accuracy, reduces errors, and helps establish a unified documentation standard. This study presents an overview of approaches to integrating LLMs with ontologies, including automated knowledge extraction methods and the application of ontological modeling to documentation structuring.The research also analyzes the advantages and limitations of automated documentation generation. Key benefits include faster document creation, standardization, reduced workload for developers, and fewer human errors. However, several challenges are identified, such as the need for model training on domain-specific corpora, ensuring text accuracy, and integrating LLMs into the software development lifecycle.A separate section of the study is dedicated to analyzing practical cases of using LLMs for documentation generation. An example is presented of automatically creating documentation for an open-source software project written in Python, where GPT-4 was used to generate technical descriptions and user instructions. The results indicate that language models significantly improve documentation quality by ensuring a clear structure, proper formatting, and compliance with widely accepted standards. However, it is noted that for full compliance with official requirements, additional text editing and the inclusion of more detailed descriptions of parameters and variables may be necessary.The paper also discusses the future prospects of documentation automation, particularly through hybrid approaches that combine language models, ontologies, and quality control algorithms. It highlights the potential integration of LLMs into development environments (IDEs), which would allow automatic updates to documentation as code changes occur.It is emphasized that automating technical documentation generation using LLMs and ontologies is a promising direction that significantly increases developer efficiency, minimizes errors, and reduces the time required to maintain documentation. However, to ensure high accuracy and compliance with technical standards, further research is required in adapting language models to specific domains, developing methods for text accuracy control, and integrating automatic documentation systems with existing DevOps and code management tools.

ДВОПЛАНОВІСТЬ АЛЮЗІЙ У РОМАНІ ДЕНА БРАУНА «ВТРАЧЕНИЙ СИМВОЛ»

Святослав БІЛИЙ, Леся МАЛІМОН — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано алюзії у романі «Втрачений символ» сучасного американського письменника Дена Брауна з точки зору двоплановості цього явища, що формує багатозначність, розширює та збагачує текстову інформацію. Актуальність дослідження зумовлена тим, що алюзивність є однією з характерних рис романів письменника. Наявність на сучасному етапі низки робіт, що пов’язані з вивченням алюзії як стилістичного прийому, їх класифікацією та будовою, забезпечують основу для аналізу явища алюзивності у зразках сучасних літературних творів, які є малодослідженими. У такий спосіб визначено потенціал наукових розвідок на основі роману «Втрачений символ». Серед останніх досліджень також є такі, в яких здійснено аналіз будови та описано семантико-структурні відношення елементів алюзій, алюзивних посилань та натяків. У статті окреслено теоретичні основи аналізу алюзій за двома елементами, що становлять смислову єдність та зумовлюють змістово-підтекстовий характер алюзій: денотатами (тексти, явища, події, назви та імена, на які звернене посилання) та репрезентантами (безпосередньо спосіб представлення алюзії у тексті). Своєю чергою денотати було класифіковано за характеристикою інтертекстуальності та неінтертекстуальності – наявністю чи відсутністю зв’язку із письмовою дискурсивною діяльністю. Аналіз здійснено на основі виявлених прикладів алюзій у тексті роману. Описано, яку основну інформацію та додаткову закладено в алюзивні посилання, які елементи виступають алюзивними маркерами та власне способи вираження алюзій. Дослідження алюзій за таким підходом демонструє процес їх розпізнавання читачем, декодування та встановлення логічної відповідності між алюзивними одиницями і прихованим змістом. У кінцевому підсумку підтверджено, що двоплановість алюзій у романі «Втрачений символ» є засобом семантичного розширення, що досягається єдністю денотатів та репрезентантів. На основі співставлених результатів дослідження окреслено перспективи подальших досліджень, що пов’язані із системним аналізом двоплановості алюзій, застосуванням компаративістики та систематизацією наступних напрацювань.

ПЕРЕКЛАД МЕДІАТЕКСТІВ: ПОЛІПАРАДИГМАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО МОВЛЕННЄВОЇ МАНІПУЛЯЦІЇ

Оксана БРОВКІНА, Катерина КОНДРАТЕНКО — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджуються особливості перекладу медіатекстів із застосуванням поліпарадигмального підходу до мовленнєвого маніпулювання. Медіадискурс розглядається як складне і багатовимірне явище, що поєднує у собі як власне текст, так і ширший комунікативний контекст. Цей контекст формується різними ментальними, соціальними та культурними чинниками, які впливають як на створення, так і на сприйняття тексту. У поданому дослідженні розглядаються механізми мовленнєвого маніпулювання, зосереджуючи увагу на їхній реалізації на різних рівнях мови: лексичному, синтаксичному та прагматичному. Ключові прийоми маніпуляції, такі як зміна перехідності, використання активного і пасивного стану, зміна порядку слів, адаптація ідіоматичних виразів і метафор, визначаються як ключові стратегії для досягнення бажаного маніпулятивного ефекту в перекладі. Особливу увагу приділено прагматичному аспекту перекладу медіатекстів, зокрема необхідності адаптації контенту до культурних очікувань цільової аудиторії. Розглядається проблема збереження маніпулятивного впливу тексту у разі перекладу з англійської мови на українську, підкреслюється делікатний баланс між лінгвістичною точністю та збереженням переконливої сили, закладеної в оригіналі. У статті також розглядаються практичні проблеми передачі маніпулятивних елементів між мовами та культурами, пропонуючи перекладачам ефективні стратегії для достовірної передачі цих елементів. Результати дослідження мають значну теоретичну та практичну цінність. Вони сприяють розвитку методології перекладу та вдосконаленню перекладацької педагогіки, зокрема у сфері медіакомунікацій. Крім того, результати дослідження мають практичне значення для професійних перекладачів, які працюють у сферах журналістики, реклами та локалізації медіа. Досліджуючи механізми маніпулятивної мови в медіадискурсі, стаття дає глибше розуміння того, як переклад може відображати і трансформувати переконуючі наміри вихідного тексту. Зрештою, дослідження має на меті вдосконалити перекладацьку практику, сприяючи культурній чутливості та лінгвістичній точності у професійній сфері.

ПОСТРЕДАГУВАННЯ ЯК ВАЖЛИВИЙ АСПЕКТ НАВЧАННЯ МАЙБУТНІХ ПЕРЕКЛАДАЧІВ

Вікторія ІГНАТЕНКО — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

У галузі перекладу відбуваються суттєві зміни, зумовлені глобалізацією й інтернаціоналізацією, що впливають на діяльність перекладачів. Особливо це стосується зростання обсягів перекладацьких робіт через зростання обсягу документів і об’єму інформації для обміну між країнами у світі, що потребують перекладу. Усі ці чинники визначають підвищену конкуренцію серед перекладачів, що потребує високого професіоналізму та використання новітніх технологій у перекладацькому процесі. Одним із важливих аспектів є постредагування машинного перекладу, що передбачає виправлення результатів перекладу, виконаного автоматизованими системами. Машинний переклад за допомогою нейронних мереж і штучного інтелекту дозволяє зменшити витрати на людські ресурси та підвищити швидкість перекладу. Проте, зважаючи на відсутність цілковитої точності в автоматизованих системах, важливо використовувати постредагування для досягнення якісного результату. Метою статті є дослідження процесу постредагування, визначення його основних характеристик і чинників, що впливають на успішність цього процесу. Визначено особливості постредагування як перекладацької діяльності, до об’єктивних чинників впливу на процес постредагування можна віднести сам текст, мовну пару, використану систему, рівень якості постредагування (частковий, середній чи повний), а також специфіку тематики та жанру. Водночас суб’єктивні чинники включають індивідуальні особливості роботи перекладача, час, відведений на редагування, досвід і кваліфікацію перекладачів, а також їхнє глибоке розуміння контексту й культури обох мов. Загалом, постредагування посідає важливе місце в підготовці фахівців з перекладу, оскільки воно дозволяє ефективно працювати з результатами машинного перекладу, зі збереженням високого рівня якості кінцевого продукту. Навчання постредагування потребує окремої уваги та значно відрізняється від інших видів виконуваних перекладацьких видів діяльності.

ЗАСТОСУВАННЯ ФРАҐМЕНТІВ ФІЛЬМІВ ДЛЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ НАВЧАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Світлана КРАВЕЦЬ — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

У сучасному глобалізованому світі міжкультурна компетентність стає дедалі важливішою для ефективного спілкування в різноманітних культурних контекстах. Розуміння студентами та повага до культурних відмінностей сприяють розвитку емпатії, покращенню комунікативних навичок, готують їх до роботи в міжнародному середовищі. Одним з інноваційних підходів до формування міжкультурної компетентності в освітніх закладах є використання фраґментів фільмів. Фільми надають багатий, реалістичний опис культурних взаємодій, цінностей і конфліктів, що дозволяє студентам спостерігати й аналізувати культурну динаміку. У статті досліджено використання фраґментів фільмів у навчанні міжкультурної комунікації, підкреслено їхній потенціал зробити культурну освіту водночас цікавою та результативною. Завдяки ретельно підібраним сценам викладачі можуть ознайомити студентів із різними культурними перспективами, стимулювати критичне мислення та заохочувати до обговорення культурних норм і цінностей. Основні стратегії включають контекстуалізацію перед переглядом, керовані дискусії, рольові ігри та рефлексійні письмові завдання. У статті також подано практичні приклади фільмів, що ілюструють конкретні міжкультурні теми, зокрема: «Труднощі перекладу» – для теми культурного шоку, «Моє велике грецьке весілля» – для питання сімейних цінностей, «Прощання» – для розбіжностей у вираженні емоцій у східних і західних культурах, «У гонитві за щастям» – для перетину раси, класу та культури, «Останній самурай» – для історичних культурних конфліктів, а також «Схід – це Схід» – для міжгенераційних і культурних зіткнень в іммігрантських родинах тощо. Завдяки таким методам фраґменти фільмів стають цінним педагогічним інструментом, який дозволяє студентам наочно ознайомитися з тонкощами міжкультурної комунікації. Такий підхід не лише збагачує мовне навчання, а й розширює світогляд студентів, готує їх до взаємодії в різноманітних соціальних і професійних середовищах. Стаття завершується рекомендаціями щодо інтеграції фраґментів фільмів у навчальні програми та пропозиціями для подальших досліджень ролі мультимедіа в міжкультурній освіті.

РИТОРИКА ЯК МИСТЕЦТВО ПЕРЕКОНАННЯ: ІСТОРІЯ, ТЕОРІЯ, СУЧАСНІСТЬ

Оксана МЕЛЬНИЧУК, Людмила АРТЕМЕНКО — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті розкрито сутність риторики як мистецтва переконання крізь призму історії, теорії та сучасності. Історично риторика постає важливим елементом суспільного життя, оскільки вміння красномовно висловлювати свої думки набуло вагомого значення в політичних дебатах, судових процесах і філософських школах. З розвитком новітніх технологій і зростанням соціальних вимог до комунікативних навичок риторика стала важливою складовою частиною освіти в сучасних навчальних закладах. Вивчення риторики сприяє розвитку когнітивних і комунікаційних навичок, необхідних для досягнення успіху у професійній діяльності та соціальній взаємодії. У статті досліджено основні етапи розвитку риторики, зокрема її становлення в античності, подальшу еволюцію в середньовіччі та відродження в епоху Ренесансу, зміну парадигми в період Нового часу. Окрему увагу приділено сучасним методам навчання, що охоплюють інтерактивні технології, які дають змогу студентам удосконалювати ораторські навички за допомогою мультимедійних засобів, а також підвищувати майстерність аргументації через рольові ігри та дискусії. Основним напрямом статті є аналіз риторичних прийомів, які використовують для досягнення ефективного спілкування та переконання в різних сферах діяльності, як-от політика, бізнес, медіа та наукові комунікації. Розглянуто основні компоненти риторики, зокрема риторичний канон, його основи й етапи, що охоплюють створення, структурування та подачу виступів. Важливе місце у статті належить питанням ораторії, ведення аргументованих суперечок, бесід, а також етнориторики, яка досліджує специфіку мовлення в різних культурних і етнічних контекстах. Викладання риторики в навчальних закладах потребує врахування сучасних технологій, які дають змогу не тільки покращити навички публічних виступів, але й опанувати нові форми риторичних практик, як-от медіариторика та політична риторика. Ці форми набувають усе більшої актуальності в умовах швидкого розвитку соціальних медіа та нових форм комунікації. Риторика нині є важливим інструментом не тільки для розвитку мовленнєвих і аргументацій-них навичок, але й для формування професійної компетентності й активної громадянської позиції.

ЕМПАТІЙНЕ СПІЛКУВАННЯ У ВИКЛАДАННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ЯК ЧИННИК ЕФЕКТИВНОГО НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ В УМОВАХ ДИДЖИТАЛІЗАЦІЇ

Олена ОСАДЧА — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуті проблеми емпатійного спілкування у викладанні іноземної мови як чинника ефективного навчального процесу в умовах диджиталізації. Під впливом диджиталізації спілкування між учасниками навчального процесу стало технологічно опосередкованим. Зміни у взаємодії студента і викладача зумовили актуальність даного дослідження. Метою роботи є визначення ролі емпатії у викладанні іноземних мов в умовах диджиталізації, вивчення й узагальнення результатів наукових розвідок вітчизняних та закордонних дослідників, практик формування емпатійного навчального середовища, окреслення ефективних підходів до створення умов для іншомовної комунікації. Зазначено, що відсутність особистісного спілкування під час дистанційного навчання може перешкоджати встановленню міцного зв’язку між викладачем і студентами. Емпатія зменшує емоційне напруження студентів і сприяє створенню доброзичливої атмосфери. У статті проаналізовано характеристики емпатійного спілкування, умови створення емпатійного навчального середовища. Визначено поняття емпатії в контексті викладання іноземної мови. Проаналізовано ефективні стратегії емпатійної комунікації, як-от персоналізація, зворотний зв’язок, емпатійне оцінювання, створення інклюзивного середовища, активне слухання й адаптація до різних стилів навчання. Підкреслено роль зворотного зв’язку з використанням програмного забезпечення для скринкастів (screencast software). Установлено зв’язок між емпатійним спілкуванням і емоційним станом студентів та зростанням їхньої мотивації. Запропоновано методику зворотного зв’язку від одногрупників (peer feedback practices) на основі Moodle. На прикладі міжнародного проєкту Erasmus+ «Модернізація університетських освітніх програм з іноземних мов на основі інтеграції з інформаційними технологіями» (DigiFLEd) продемонстровані можливості міжнародної співпраці в удосконаленні навчальних програм через інтеграцію мультимедійного контенту.

ФОРМУВАННЯ МЕДІАГРАМОТНОСТІ У СТАРШОКЛАСНИКІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ З ВИКОРИСТАННЯМ МАТЕРІАЛІВ ПІДРУЧНИКІВ

Елеонора ПАЛИХАТА — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

Розглянуто актуальну проблему вироблення навичок орієнтування в інформаційному просторі, здійснення медіаосвіти, формування медіаграмотності старшокласників закладів ЗЗСО як частини інформаційної безпеки, що сприяє реалізації виховної мети уроку української мови та застосування медіатехнологій. Здійснено аналіз державних документів, які висвітлюють медіаосвітній потенціал, вказують на важливість впровадження медіаосвіти й медіаграмотності в лоно ЗЗСО для формування ключових освітніх компетентностей, що стосуються соціокультурного й інформаційного середовища. Проведено аналіз підручників з української мови для 10-го й 11-го класів із метою виявлення теоретично-практичного наповнення медійними матеріалами, що вказує на їх відсутність і одночасну наявність багатого пропедевтичного практичного матеріалу для створення медіапродукції. Описано основи медіології, якими мають оволодіти старшокласники в про-цесі навчання медіаграмотності, можливості вироблення умінь і навичок продукування медіатекстів за допомогою виконання вправ і завдань, спрямованих на успішне здійснення публічної комунікації. Зосереджено увагу на методиці формування медіаграмотності старшокласників на ґрунті медійних теоретичних відомостей, креативних вправ шкільних підручників тематично укладених учителями-філологами, з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. Доведено, що методика здійснення медіаосвіти опирається на систематичне виконання вправ і завдань продукування медіатекстів як основних засобів формування медіаграмотності учнів, що враховують: кількість учасників у створенні тексту (монолог, діалог, полілог), форму створення медіапродукції, канал розповсюдження, жанр медіатексту. Запропоновано низку вправ і завдань для формування медіаграмотності старшокласників, побудовану на основі засвоєних пропедевтичних знань із текстотворення, вимог публічності, сформованих умінь і навичок продукування та виголошення (чи оформлення на письмі) публічної інформації у відповідних каналах розповсюдження.

НАВЧАННЯ ЖАНРОВОГО РОЗМАЇТТЯ ІНОЗЕМНОМОВНОГО АКАДЕМІЧНОГО ПИСЬМА ЗДОБУВАЧІВ ДРУГОГО (МАГІСТЕРСЬКОГО) РІВНЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Лідія ЧЕРЧАТА, Лариса КОРОЛЬ — Tue, 25 Mar 2025 00:00:00 +0200

Cтаття присвячена опануванню жанрового розмаїття іноземномовного акаде-мічного письма здобувачами другого (магістерського) рівня вищої освіти, що є важливим етапом у підготовці фахівців, здатних до ефективної комунікації в нау-ковому середовищі на міжнародному рівні. Наголошено, що в означеному кон-тексті академічне письмо виступає не тільки як інструмент передачі знань, а і як важливий компонент розвитку критичного мислення, аналітичних здібностей і комунікативних навичок. У статті розглядаються ключові аспекти навчання жан-рового розмаїття наукових текстів для магістрантів, специфіка роботи з різними жанрами академічних текстів, а також важливість урахування міжкультурних і мовних особливостей у написанні наукових робіт.Зазначено, що навчання жанрового розмаїття має на меті не лише навчити сту-дентів правильно писати згідно з вимогами конкретних жанрів, а й сприяти роз-витку їхніх когнітивних і мовних здібностей. Важливою складовою частиною процесу є розвиток умінь самостійно аналізувати, синтезувати й інтерпретувати наукову інформацію. Детально опрацьовано питання дотримання вимог акаде-мічної доброчесності. Зазначено, що важливо не лише навчати студентів техніч-них аспектів написання, але й розвивати в них інтерес до наукової діяльності, що допомагає формувати високий рівень академічної та професійної відповідаль-ності. Використання різноманітних цифрових інструментів дозволяє студентам спростити процес організації інформації, перевірки на плагіат, структурування тексту, що сприяє полегшенню навчання жанрового розмаїття. Отже, комплексний підхід є необхідним для підготовки висококваліфікованих фахівців, які зможуть успішно інтегруватися в міжнародний науковий простір, дотримуватись високих стандартів академічної доброчесності, наукової етики та професіоналізму.