ПРАВОВИЙ СТАТУС МОВИ У ВИМІРАХ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ: КРИТЕРІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ Й ВИКЛИКИ УКРАЇНСЬКОГО МЕДІАПРОСТОРУ

Анотація

У статті здійснено комплексний міждисциплінарний аналіз правових механізмів захисту державної мови в українському медіапросторі в умовах повномасштабної збройної агресії. Актуальність дослідження зумовлена тим, що мовне питання в Україні набуло виміру національної безпеки: воно є не лише предметом правового регулювання, а й ареною інформаційно-психологічної війни, в якій цілеспрямовано застосовуються стратегії приниження державної мови, фальшування національної історії та формування викривленої картини ідентичності. Авторка обґрунтовує, що зазначені загрози потребують відповіді на кількох рівнях: законодавчому, інституційному та медійному. Теоретико-методологічне підґрунтя дослідження базується на концепції «уявлених спільнот» Бенедикта Андерсона, згідно з якою мова є центральним механізмом конструювання нації як символічної спільноти, та на теорії символічної влади П’єра Бурдьє, який розглядав «легітимну мову» як форму капіталу, що визначає доступ до суспільних ресурсів і відтворює соціальну стратифікацію. Ці концепції дозволяють розглядати мовну політику не як суто технічний правовий механізм, а як поле зіткнення символічних, культурних і владних інтересів. Застосовано і постколоніальний підхід, що доповнює цю картину: відновлення державної мови в Україні є актом деколонізації, яка має глибоке цивілізаційне значення. Методологічну основу становлять системний аналіз нормативно-правових актів, порівняльно-правовий та телеологічний методи тлумачення, метод контент-аналізу конкретних випадків правозастосування. У результаті дослідження встановлено, що в українському законодавстві сформовано багаторівневий механізм захисту державної мови в медіапросторі, що охоплює конституційні норми (ст. 10), положення Закону «Про медіа» (ст. 110), Закону «Про забезпечення функціонування державної мови» (ст. 53) та Закону «Про національну безпеку» (у редакції 2025 р.), Постанови «Про посилення ролі української мови в утвердженні Української держави», реєстр. № 4764-IX від 15.01.2026. Проаналізовано зміст заборон на поширення інформації, що принижує державну мову, та контенту, який заперечує українську державність, кваліфікованого як українофобський. Наголошено на системні прогалині — відсутність прямих медіасанкцій за поширення українофобського контенту, що знижує ефективність реагування регулятора. Окрему увагу приділено аналізу постанови Верховної Ради України від 15 січня 2026 року щодо посилення ролі української мови, яка розглядається як інструмент переходу до комплексної мовної політики, водночас пов’язаний із ризиками надмірного регулювання, формалізації та політизації. За результатами дослідження сформульовано практичні рекомендації для вдосконалення медіазаконодавства, зокрема щодо запровадження прямих санкцій, розробки критеріїв кваліфікації порушень та забезпечення балансу між захистом державної мови і мовною різноманітністю.