СЕМІОТИЧНИЙ УНІВЕРСУМ МИСТЕЦЬКОЇ КОМУНІКАЦІЇ У ТВОРЕННІ НАЦІОНАЛЬНОГО БУТТЯ
DOI:
https://doi.org/10.32782/art-studies.2023-1-2Ключові слова:
семіозис, національна культура, музика, музична комунікація, творчість, інтерпретаціяАнотація
У статті розглянуто семіотичний універсум як символічний світ у реальностях простору національного буття. Оскільки буття говорить про себе в різні способи, в контексті дослідження апелюємо до соціокультурної сфери, зокрема до мистецтва як художньої моделі буття. Обґрунтовано, що музичне мистецтво є однією з форм культури, знаково-семіотичною її галуззю, яка пов’язана зі здатністю суб’єкта естетично опановувати життєвий світ, образно-символічно відтворювати його з використанням ресурсів творчої уяви. У процесі мистецької комунікації (спілкування) текст є повідомленням, засобами вираження в якому є знаково-семіотичний склад тексту, художній образ, який будь-якій конкретності надає універсального характеру. Музика інтерпретує об’єкти навколишнього світу (культури) у своїй знаковій системі, її мова є штучною щодо природної, вербальної, породжує новий текст і смисл. Висвітлено взаємозв’язок семіотичного простору з інтелектуальним потенціалом людського акту творення. Зазначено, що творчість формує людську особистість та сприяє реалізації її базових потреб творення добра, краси, любові, внутрішніх потреб душі та серця. Процес творчості є екзистенційною потребою людини. В наукових пошуках доведено, що процес засвоєння національною культурою інтелектуальної продукції (індивідуальної чи колективної, «своєї» чи «чужої») передбачає перш за все її здатність до «пізнання-розуміння-осмислення» як дієвої основи творення та збереження власної самобутності. З позиції того, що гуманітарній науці в сучасному ХХІ столітті властиві тенденції діалогічності, комунікативні можливості музичного мистецтва, будучи вплетеними в канву соціокультурного буття, формують соціальне середовище, рівень культури, ставлення до самого себе та світу навколо. Сьогодні засобами музичного мистецтва ми маємо унікальну можливість утверджувати свою самобутність та національну приналежність, використовуючи всю систему соціально-культурної комунікації.
Посилання
Архипова Л. Інтерпретація як умова існування в семіотичному універсумі. Наукові записки НаУ-КМА. 2000. Т. 18: Філософія та релігієзнаство. С. 59–66.
Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період. Київ: Основи, 1993. 126 с.
Злотник О., Шульгіна В. Комунікативні функції художнього спілкування в музичному мистецтві. Наукові записки. Серія: Мистецтвознавство. 2019. № 1 (вип. 40). С. 28–34.
Лекції з історії світової та вітчизняної культури: навчальний посібник / за ред. А. Яртися, В. Мельника. 2-ге вид., перероб. і доп. Львів: Світ, 2005. 568 с. URL: http://readbookz.com/book/210/7897.html.
Михальченко М. Філософія освіти і соціокультурна теорія. Філософія освіти. 2005. № 1. С. 38–51.
Мурзіна О. Соціально-психологічні аспекти дослідження фольклору. Київ: Музична Україна, 1982. С. 54–70.
Шевнюк О. Культурологія: навчальний посібник. Київ: Знання-Прес, 2004. 353 с.