ПОДОЛАННЯ ДИТЯЧОЇ БЕЗПРИТУЛЬНОСТІ ТА БЕЗДОГЛЯДНОСТІ НА ПОСТРЕВОЛЮЦІЙНІЙ ВОЛИНІ-ЖИТОМИРЩИНІ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 1920-Х РР.

Анотація

Мета дослідження – розкрити форми й методи боротьби з дитячою безпритульністю та бездоглядністю в першій половині 1920-х рр. на Волині-Житомирщині. Методологія дослідження базується на принципах історизму, об’єктивності, багатофакторності. Дослідження здійснено завдяки загальнонауковим та спеціально-історичним методам, зокрема, типологічний метод використано під час аналізу та опису загальних рис роботи дитячих установ, системний метод застосовано при висвітленні специфіки структури й функцій державних та громадських інституцій, які боролися з дитячою безпритульністю та бездоглядністю. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному аналізі та висвітленні проблеми дитячої безпритульності й бездоглядності, діяльності державних структур, що опікувалися питаннями подолання цього кризового соціального феномену, який був своєрідним виразником суспільних трансформацій поствоєнного, постреволюційного соціуму Волині-Житомирщини. Автором уперше введено до наукового обігу матеріали періодичних видань регіону першої половини 1920-х рр., а саме газет «Волинський пролетар», «Радянська Волинь», «Селянська біднота», «Голос праці», «Радянський шлях». Висновки. Так, радянська влада поставила проблему вирішення безпритульного й бездоглядного дитинства однією з пріоритетних. Владою ініційовано створення товариства «Друзі дітей», яке значно посилило роботу державних органів у подоланні недоліків із захисту дитинства як однієї з гарантій держави. Влада поступово намагалася знайти оптимальне вирішення проблеми за умов відсутності належного матеріального забезпечення та фіктивності роботи окремих структур. «Друзі дітей» виявилися об’єднанням, яке зростало чисельно лише з ініціативи радянських очільників, насправді, більшість осередків проявила незацікавленість та пасивність до праці. Комунікація з дітьми, їх виховання були ускладнені серйозними захворюваннями серед контингенту, насамперед туберкульозом, і втягнутістю дітей до кримінальної діяльності.В умовах недофінансування влада частково спромоглася втілити плани самозабезпечення функціонування дитячих установ завдяки створенню дитячих комун та закритих містечок. Волинь-Житомирщина стала одним з базових регіонів з надання допомоги дітям, яких евакуювали з Поволжя, що було охоплене голодом. Дитячі установи стали зручною платформою для ідеологічної обробки знедолених дітей, яких радянська влада розглядала як майбутнє покоління своїх послідовників. Місцеві органи на вимогу керівництва УСРР спромоглися до кінця 1925 р. переважно взяти під контроль дитячу безпритульність та бездоглядність, утім, враховуючи багатоаспектність проблем, пошук шляхів їх розв’язання не міг бути вирішений жодним розпорядженням чи директивною інструкцією.