ДІЯЛЬНІСТЬ УСТАНОВ ДЛЯ ДІТЕЙ-СИРІТ ПРИ МОНАСТИРЯХ СЕСТЕР-ВАСИЛІАНОК У СХІДНІЙ ГАЛИЧИНІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.

Анотація

Мета дослідження – розкрити діяльність установ для дітей-сиріт при монастирях сестер-василіанок у Східній Галичині окресленого періоду. Методологія дослідження базується на принципах історизму, системності, науковості, верифікації, авторської об’єктивності, поміркованого наративного конструктивізму, а також на використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в українській історіографії, на основі аналізу невідомих раніше архівних документів і матеріалів, досліджено діяльність установ для дітей-сиріт при монастирях сестер-василіанок у Східній Галичині першої половини ХХ ст., які були важливими центрами опіки та виховання дітей, позбавлених батьківської турботи. Ці установи ставали освітньо-виховними осередками, що забезпечували гармонійний духовний і фізичний розвиток підростаючого покоління. Загалом можемо констатувати: задекларована проблема ще не знайшла належного вивчення в історичній науці, що й зумовлює її суспільне та наукове значення. Висновки. Опіка та виховання соціальних та біологічних дітей-сиріт була одним із найгуманніших напрямів діяльності сестер-василіанок у Східній Галичині окресленого періоду. Створення спеціальних закладів, у яких поряд із традиційними методами, прийомами та формами християнського виховання використовувались новітні досягнення педагогічної теорії і практики, є переконливим доказом ґрунтовності, високого професіоналізму та великомасштабності цієї праці. Сирітські заклади при жіночих василіанських монастирях не лише замінювали батьків у справі виховання дітей і запобігали їх деморалізації під впливом вулиці, а ставали освітньо-виховними осередками, що забезпечували гармонійний духовний і фізичний розвиток підростаючого покоління.