ОСНОВНІ МОТИВИ ВОЄННОЇ ПОЕЗІЇ (ПАВЛО ВИШЕБАБА, ДМИТРО ЛАЗУТКІН, МАКСИМ КРИВЦОВ)

Анотація

Стаття присвячена аналізу сучасної української воєнної поезії. Основну увагу зосереджено на віршах Павла Вишебаби («Тільки не пиши мені про війну», 2022), Дмитра Лазуткіна («Закладка», 2022) та Максима Кривцова («Вірші з бійниці», 2023). Виокремлено важливі акцентні маркери лірики у час війни, зокрема її фокусування на бутті. Значну увагу зосереджено на ролі та завданнях культури у час бойового протистояння. Виділено шлях доступу до читача поезії періоду повномасштабного вторгнення – оперативність поширення в медіа та соціальних мережах. Підкреслено їх роль та завдання у формуванні друкованих видань. У статті розглянуто домінантні мотиви лірики поетів-воїнів, способи та прийоми оприявлення своїх почуттів, роздумів, вражень. Аналізовані поезії засвідчують щирість, максимальну відвертість у висловлюваннях митців. Зосередження уваги на біблійних мотивах, власних рефлексіях, осмисленні втрат стає для авторів шляхом самопізнання, самоідентифікації. Трактування віри у поетичних рядках згаданих авторів набуває значно ширшого значення віри в себе, невідворотності долі, віри в Перемогу та світле майбутнє України. Детальний розгляд поетичних рядків переконує, що у віршах воєнної тематики періоду російсько-української війни проявляється наративність, донедавна більше властива епічним творам. Військові в аналізованих творах є узагальненими образами сучасного покоління, найбільш соціально, політично, патріотично активного. У статті пропонується гіпотеза про виокремлення реабілітаційної функції літератури для подолання посттравматичного синдрому через рецепцію поезії та власну творчість. Імовірно, саме ця функція стане однією з найважливіших для повернення українців до мирного життя.