ІНТЕГРАЦІЯ НОВИХ ЛІНГВОКУЛЬТУРНИХ КОДІВ У МОВНУ КАРТИНУ СВІТУ УКРАЇНЦІВ

Анотація

У статті досліджено проблему закритості/відкритості класів лінгвокультурем. Установлено тенденцію до поповнення мовно-культурного простору новими лінгвокультуремами. Ключовими джерелами лінгвокультурних одиниць, що виникли протягом останніх ста років, визначено народну мову та соціально-культурне тло. Хронологічно у розвідці представлено періоди від давнини до сучасності. Здійснено семантико-тематичну класифікацію одиниць на підставі їхнього значення, маркованості та функційного опціоналу, а також розподіл за хронологічними межами, до яких відсилають лінгвокультуреми, і основними сферами життєдіяльності людини. Виокремлено шість семантико-тематичних груп лінгвокультурем. Найбільш продуктивними класами визнано назви осіб та відомих постатей, назви літературних і пісенних творів та номени локусів (міст і містечок України, що пройшли реактуалізацію). Окремо винесено як лінгвокультурну групу маркери-вербалізатори війни у зв’язку зі стійкістю їхнього відтворення, закріпленістю в мовленні, структурною оформленістю та безеквівалентністю відносно інших мовно-культурних просторів. Установлено автономність семантико-тематичних груп лінгвокультурем, водночас зафіксовано взаємодію між різними класами одиниць. Функційний потенціал нових і новітніх лінгвокультурних одиниць окреслений, насамперед, через культуротвірну (формування культурного тла народу), аксіологічну (внаслідок збереження культурного смислу) та кумулятивну (через накопичувальну властивість) функції. Супровідними функціями визначено етнокультурологічну, образотвірну та текстотвірну. Виокремлено й інші особливості лінгвокультурних одиниць, як-от прецедентність та інтертекстуальність, унаслідок чого відбувається відсилання реципієнта до явищ і подій, котрі корелюють за своєю суттю із означеною лінгвокультуремою; здатність виступати матеріалом для оказіональних інтерпретацій (зі збереженням основної суті, закладеної в одиницю); можливість декодування у трансформованому вигляді; створення стійкого асоціативного тла, різноманітність конотацій (від позитивних до негативних) та їхньої трансформації протягом кількох років; здатність до реактуалізації та закріплення у свідомості мовців через аудіо-, відео-, текстову й графічну інформацію.