СОЦІОКУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ СПРИЙНЯТТЯ СУРЖИКУ

Анотація

Статтю присвячено аналізу суржику як лінгвістичного феномену та особливостям його сприйняття мовцями. З’ясовано, що суржик найчастіше асоціюють із просторіччям, іншомовними запозиченнями, діалектами, жаргонізмами, макаронічним мовленням та змішаною мовою. Наведено різні визначення цього явища, запропоновані авторитетними українськими лінгвістами. Узято за основу визначення суржику як змішаної форми українсько-російського (російсько-українського) мовлення. Проаналізовано історичні передумови виникнення суржику. Обґрунтовано традиційне негативне ставлення до суржику в мовознавстві, на підтвердження чого наведено цитати відомих лінгвістів. Окрему увагу приділено маніпуляційному аспекту використання суржику та аргументам, що пояснюють неграмотність суржикового мовлення. Емпіричною основою дослідження стали мовні біографії студентів, які змінили місце проживання внаслідок повномасштабної війни Росії проти України. Часто респонденти переїхали з регіонів, у яких домінував суржик. На підставі відповідей студентів охарактеризовано їхнє ставлення до цього явища. Засвідчено, що більшість респондентів ставиться до суржику позитивно або нейтрально, іноді ототожнює його з діалектом. Деякі студенти під суржиком розуміють не форму загальнонаціональної мови, а ще одну мову, яку дехто навіть уважає рідною. Підкреслимо, що є також такі респонденти, які зазначають, що на сучасному етапі суржик є значно кращим варіантом спілкування, ніж уживання російської мови. На основі матеріалів мовних біографій з’ясовано, що більшість опитаних не бачить загрози для державної мови внаслідок активного побутування суржику. Передбачаємо, що суржик, по-перше, є перехідним етапом від російськомовності до українськомовності, а тому мовці, удосконаливши свої знання української мови, у перспективі використовуватимуть її, оминаючи фазу суржику. По-друге, наголошуємо на необхідності підвищення мовної освіченості молоді як важливого інструмента збереження й розвитку української мови.