УСНИЙ НАРАТИВ: МІЖДИСЦИПЛІНАРНІСТЬ ХАРАКТЕРУ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ПРОБЛЕМА ДЕФІНІЦІЇ

Анотація

У статті розглянуто основні вектори дослідження наративу. Зазначено, що завдяки своїй універсальності усна оповідь стала об’єктом дослідження низки соціально-гуманітарних дисциплін, як то історія, психологія, лінгвістика, фольклористика та ін. Кожна із цих дисциплін виробила чи формує свою методологічну базу дослідження сюжетних текстів, які оприявнюють не лише індивідуальний досвід людини, а й, що є важливим, відтворюють колективний досвід, у якому синтезувалися загальнокультурна та комунікативна інтенції оповідача. Метою статті є аналіз досліджень у сфері сучасних гуманітарних наук, для яких плідним матеріалом щодо вирішення широкого спектру проблемних питань став наратив, а також з’ясування сутності його дефініції. Окреслено універсальність самої розповіді, або ж наративу, та простежено, як це підтверджується студіями відомих вітчизняних та зарубіжних учених, які провадять свої дослідження не тільки у сфері філології, а й є актуальним серед представників інших дисциплін. Зазначено, що міждисциплінарність наратології та об’єкта її дослідження – наративу – підтверджується філософською наукою, за якою наративи розглядаються як механізми організації людського досвіду, вони є локальними в силу історичних шляхів їх сприймання та володіють соціальною інструментальністю і прагматичним потенціалом. Удалося з’ясувати, що в психоаналітичній терапії усні оповіді дають змогу вивчати комунікативно важливі індивідуальні випадки з життя людини для конструювання певних типових моделей психічних структур. Як свідчать результати, важливим у дослідженні наративів стає лінгвістичний потенціал, адже з мовознавчої перспективи вони розглядаються як спосіб репрезентації минулого досвіду та є еквівалентами поодиноких мовних актів. У такий же спосіб знаходить свій вияв усна історія та фольклористика, проте слід наголосити, що об’єкт їхніх пошуків – історії про пережите – інтерпретуються з різних ракурсів: для істориків важливим є з’ясувати за допомогою джерел інформацію про певні події минулого, а фольклористи, працюючи у сфері антропології культури, простежують прояви світогляду та певні пити культур.