МОЛИТОВНІ ІНВОКАЦІЇ У СТРУКТУРІ АНТИЧНОЇ ДРАМИ: КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТ

Анотація

Творчість Еврипіда, зокрема його драматичний диптих «Іфігенія в Авліді» та «Іфігенія в Тавріді», в основі якого лежить відомий міфологічний сюжет, продовжує перебувати у колі інтересів сучасних дослідників літератури. Питання структури і семантики жанру творів Еврипіда, дослідження їх у комунікативному аспекті дали б змогу з’ясувати феномен сприйняття античної драми наступними епохами. Нагадаємо, що відмінність між Еврипідом і його попередниками полягала в переосмисленні міфу, у власній, відмінній від загальноприйнятої оцінці божественного втручання у життя людини. Мабуть, тому в розглядуваних трагедіях не завжди можна зустріти урочисті хвалебні пісні на честь богів (гімни), витоки яких йдуть від архаїчної молитви і які були досить популярними у будь-якому жанрі античної літератури. Та все ж теологічні найменування, молитовні інвокації прослідковуються у творах Еврипіда часто. Ми намагалися проаналізувати основні функції Еврипідових молитовних зверненень до богів (інвокацій) у комунікативному аспекті. Можна зробити висновок, що молитовні інвокації, які становлять ліричний компонент античної драми (поряд з її драматичним та епічним компонентом), виконують низку характерних для мовленнєвого акту комунікативних функцій, у різних ступенях їх використання. Тексти молитовних пісень (як і ліричної поезії загалом) часто ефектні, умовні своєю підвищеною емоційністю. Домінує у них експресивна функція, яка сприяє створенню загальної емоційної атмосфери для автора, актора і реципієнта. Повідомляючі (референтні) начала виражені у молитовних зверненнях слабше, роль їх виключно інформаційна. Поєднання реферативної функції з експресивною та фатичною, що є необхідною для встановлення комунікативних зв’язків із глядачем (чи читачем), створює сприятливі умови для рецепції античного сюжету. Деяке переосмислення художньо-комунікативного навантаження молитовних інвокацій спостерігаємо у драмах українського порубіжжя (Лесі Українки, Людмили Старицької-Черняхівської). Міфологічні теоніми, звернення до богів у їхніх текстах перетворюється на міфологічний символ, основна їхня функція – максимально міфологізувати сучасні події. Ліричний компонент збагачує драматургічну форму психологічними чинниками, служить для розкриття внутрішнього конфлікту в драмі, сприяє розширенню читацької рецепції.