ЕСЕЇСТИЧНЕ ПИСЬМО ЯК ХУДОЖНЯ ПРАКТИКА (НА ПРИКЛАДІ ЗБІРКИ ЕСЕЇВ «25 ЕСЕ ПРО ГОЛОВНЕ»)

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.32782/2307-1222.2024-58-5

Ключові слова:

есей, есеїстика, есеїстичне письмо, жанр, збірка, літературний процес, постмодернізм.

Анотація

У статті осмислено та обґрунтувано явища есеїстичного письма в контексті сучасної гуманітаристики, зокрема літературного процесу від античності до сучасності, на прикладі збірки есеїв «25 есе про головне». Статтю присвячено науковому осмисленню поняттю есею як літературного твору та самостійного жанру, котрий, попри дискусійність у традиційному літературознавстві, претендує на утвердження самодостатності. Стаття репрезентує різні тенденції та напрями літературно-критичного осмислення порушеного питання. Передусім, ідеться про наукові позиції, представлені у працях О. Гук, Н. Іванової, Т. Конєвої, К. Сільман, С. Шебеліста, Т. Шевченко. Серед основних питань, порушених у статті, – роль та місце, походження та поетологічні особливості есеїстики. У статті йдеться, що есеїстичне письмо неодноразово спричиняло переосмислення традиційних уявлень про художню форму та зміст, репрезентуючи закономірне зацікавлення українського письменства, що згодом репрезентувалось у проблематиці, художніх властивостях жанру, прагненнях внести корективи до стильової парадигми. Отже, есеїстика завдяки межовості своєї форми вражає різноплановістю та політематичністю, що спричинило низку ознак, котрі репрезентують аналізований жанр: логічність викладу думок; дбайливе ставлення до художньої форми; вираження нового, субʼєктивного судження про щось (на першому плані субʼєктивність особистості автора); образність, афористичність, використання свіжих метафор, нових поетичних образів; розмовна інтонація та лексика; розмаїте тематичне спрямування (за С. Шебелістом). На матеріалі текстів збірки «25 есе про головне» проаналізовано теоретичні засади есею, ознаки та ключові його риси. Серед текстів збірки було виділено й осмислено есеї Т. Прохаська «Багато в малому», Я. Довгана «Мені тринадцятий виповнювався», С. Жадана «Багато в малому», Л. Белея «Що для мене важливо» з погляду відповідності теоретичним ознакам (за С. Шебелістом), а також здійснено контекстуальний огляд творів Т. Возняка, К. Бабкіної, В. Єшкілєва тощо.

Посилання

25 есе про головне. Збірка. Тернопіль : Лілея – НВ, 2020. 192 с.

Гром’як Р. До вивчення джерел розвитку літературних видів і жанрів. Давнє і сучасне : вибрані статті з літературознавства. Тернопіль : Лілея, 1997. С. 42–45.

Гук О. Становлення ідентичності жанру есе: методологічний аспект. Молодий вчений. 2018. № 9 (61). С. 35–39.

Іванова Н. Есеїстичне письмо і поетика межових форм в українській літературі 1920-х років : дис. … канд. філол. наук. Київ, 2009. 201 с.

Конєва Т. Загальні тенденції літературного процесу: теоретичний аспект. Філологічні науки. 2020. № 32. С. 33–36.

Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Гром’яка, Ю.І. Коваліва, В.І. Теремка. Київ : ВЦ «Академія», 2007. 749 с.

Сільман К. Есеїстика як перехідне жанрове утворення: теоретичний аспект. Наукові праці Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія». 2017. Т. 301. Вип. 289. C. 137–143.

Шебеліст С. Особливості розвитку сучасної української есеїстики в системі журналістських жанрів : дис. ... канд. наук із соц. комун. : 27.00.04. Київ, 2009. 187 с.

Шевченко Т. Есе як дискурсивна практика: до постановки проблеми. Срібний вік: діалог культур : збірник наукових статей за матеріалами IV Міжнародної наукової конференції, присвяченої пам’яті професора С.П. Ільйова. Одеса : Астропринт, 2018. C. 290–303.

Шевченко Т. Есеїстика українських письменників як феномен літератури кінця ХХ – початку ХХІ ст. : монографія. Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2019. 584 с.

##submission.downloads##

Опубліковано

2024-12-11

Номер

Розділ

ФІЛОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ