ДИСКУРС НАСИЛЬСТВА В ПОЕМІ Т. ШЕВЧЕНКА «ГАЙДАМАКИ»

Анотація

У статті розглядається дискурс насильства у поемі Т. Шевченка «Гайдамаки». Починаючи від сучасників, твір отримав застережні оцінки, наприклад, М. Драгоманов заперечував прогресивність гайдамацького руху. Натомість у радянській критиці схвалювався соціальний аспект боротьби. Сучасна інтерпретація Г. Грабовича вказує на зв’язок проблематики твору з біблійним контекстом, зокрема ідеєю херему – схваленої Богом розплати та жертвоприношення. Вбивство Гонтою своїх дітей і є такою жертвою, яка проєктує цінності колективу. В оцінці Л. Білецького це ідея жертовності заради звільнення народу від національного, соціального чи релігійного гніту. Архетип жертвопринесення в сучасній психологічній інтерпретації має і позитивне значення, яке пов’язується з необхідністю переосмислення стереотипів поведінки. Майбутнє потребує створення нових моделей розвитку індивідуума, адже прихильність до звичного, традиційного та улюбленого не дозволить адаптуватися до нових викликів. Інколи необхідно пожертвувати тим, що любиш. З огляду на це Гонта апелює до того, що діти гинуть за майбутню Україну, вони є втіленням неприпустимої поведінки з точки зору народу, трагічною помилкою героя. Протилежністю цьому образу виступає Ярема, в якого поєднується особисте та громадське начало. Його помста зумовлена особистісними мотивами, ненависть не є тотальною. Попри закиди, що Шевченко естетизує різанину в «Гайдамаках», у творі немає «образів фрагментованого тіла», які є симптомами агресивності згідно з теорією Ж. Лакана. Натомість домінують фольклорні гіперболізовані образи-евфемізми. Окремо виділяється образ крові, який символізує жертву хтонічній Великій Матері і водночас перегукується з пролитою кров’ю Авеля та помстою за неї. У кульмінаційній сцені з точки зору психоаналітичної теорії Лакана ксьондз – це вибраний інший для Гонти. Цей інший здійснює заклик до суб’єкта, але через відкидання батьківської метафори у несвідомому це викликає насильство з боку Гонти, самовбивчі наміри, що є свідченням метафізичної безвиході шляху помсти. Зроблено висновок, що Шевченко намагався правдиво відтворити гайдамацький рух у всій суперечності.