ДЖЕРЕЛА ТВОРЧОСТІ ЛЕОПОЛЬДА ФОН ЗАХЕР-МАЗОХА

Анотація

Термін «мазохізм», який вже давно вийшов за межі суто професійного медичного ужитку, увів до обігу один з засновників сексології професор Ріхард фон Крафт-Ебінґ у процесі створення теорії сексуальної патології, спираючись на деякі твори уродженця західноукраїнського міста Львова австрійського письменника Леопольда фон Захер-Мазоха. У системі психоаналізу Зиґмунда Фрейда це явище відносять до числа елементів несвідомого у психіці. Девіація, яка відображає схильність особистості до сексуального задоволення через приниження, мала у творчості Захер-Мазоха характер випадковий та епізодичний. У монографії «Psychopathia Sexualis» Крафт-Ебінґ посилається лише на один текст – «Венера у хутрі», внаслідок чого дослідник кваліфікує як сексуальних збоченців не тільки персонаж літературного твору, але й самого автора. Додаток «Мазох» не є родовою приналежністю письменника, а дівочим прізвищем матері, дочки професора Франца Мазоха, ректора Львівського університету та почесного громадянина Львова. Письменник, який на момент публікації книги, виданої невеликим накладом та латинською мовою, відійшов від наукової діяльності і міг взагалі не знати про використання його імені як наукового терміну. Значно більш суттєвим вектором у писаннях німецькомовного літератора, представника австрійської імперської аристократії, університетського вченого були твори, присвячені історії, побуту та звичаям польської, єврейської та особливо української національних меншин Австро-Угорщини. Ця обставина спричинила упереджене ставлення до нього у тогочасній імперській літературній критиці як до панславіста та юдофіла. Існує тенденція пояснювати виникнення «української школи» в австрійській літературі і зокрема – у книгах Захер-Мазоха, тісним зв’язком з домінуючим у Галичині українським етносом у початковий період життя письменника. Аналогічним чином виникла «українська школа» у польській літературі. Можна висловити припущення, що причиною «комплексу України» у авторській самосвідомості як австрійських, так і польських письменників, є почуття родинного обов’язку перед етнічним середовищем, яке сприймається як колиска. Перспективним було б порівняння образів галицьких (польських, єврейських, українських) жінок у творах Захер-Мазоха з його реальними жінками – слов’янками та псевдо-слов’янками.