ХУДОЖНЯ ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ЯК ОБ’ЄКТ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧОГО ДОСЛІДЖЕННЯ: МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРЕДМЕТИЗАЦІЇ

Анотація

У статті розглядаються шляхи літературознавчої предметизації художньої інтерпретації, характеризуються основні вектори обґрунтування методологічних засад пізнання цього явища в контексті сучасного гуманітарного знання й, зокрема, теорії літератури. Як продуктивні щодо дослідження художньої інтерпретації методологічних площин визначаються взаємозв’язки між онтологічною герменевтикою, філософією діалогу та літературною антропологією. Серед арсеналу літературознавчих методів найбільш перспективними в плані вирішення зазначеної проблеми виявляються рецептивна естетика, генетично пов’язана із літературознавчою феноменологією, та постструктуралістська парадигма, в межах якої особливого значення набувають концепція множинності інтерпретацій та інтермедіальні студії. У статті визначається роль художньої інтерпретації у структурі буття літературного твору, що постає у множинності процесів творення і відтворення (сприйняття, розуміння, інтерпретації). Ці процеси, не підлягаючи стовідсотковій обсервації внаслідок своєї чисельності й приватності, передбачають діалогічну взаємодію багатьох людей, які беруть участь у своєрідній культурній естафеті, залучаючись до збереження, оновлення й відтворення традиції читання і літературно-художньої творчості. У зазначеній системі координат кожний художній твір може бути охарактеризований як художня інтерпретація попереднього твору, а ідеальний читач – це автор художньої інтерпретації, тобто нового твору, що, своєю чергою, стає об’єктом інтерпретації, запрошує інших читачів/авторів до буття/розуміння у просторі інтерпретації та її інтерсуб’єктивної перевірки.