БАРОКОВЕ ЗОБРАЖЕННЯ ОБРАЗУ КНЯЗЯ ОЛЕКСАНДРА У «ЛЯМЕНТІ ДОМУ КНЯЖАТ ОСТРОЗЬКИХ» ДЕМ’ЯНА НАЛИВАЙКА

Анотація

Статтю присвячено комплексному аналізу барокових елементів у творі Дем’яна Наливайка «Лямент дому княжат Острозьких», що є одним із найвиразніших текстів літературного осередку Острога кінця XVI – початку XVII ст. У дослідженні окреслено постать самого автора – визначного діяча поряд із Герасимом Смотрицьким, а також простежено витоки його життєпису та діяльності. Зокрема, розглянуто походження братів Наливайків, роль Дем’яна як настоятеля церкви св. Миколая в Острозі, його участь у Берестейському соборі та зв’язок із політичними виступами Северина Наливайка. Окрему увагу приділено полемічному контексту, у якому закріпився термін «наливайки» як синонім православних, а також періоду 1602–1605 рр., коли Дем’ян очолював друкарню в Дерманському монастирі. Імовірним приводом до написання «Ляменту» був похорон князя Олександра Острозького 2 лютого 1604 р. Твір постає багатоголосим дискурсом, де основним наратором є сам небіжчик, тоді як у вступі звучить голос персоніфікованої України. Саме тут уперше в українській літературі виразно окреслено образ Матері-України, що оплакує власних дітей. Подальші мовні партії спрямовані до дружини покійного, до дітей та друзів; у них звучать заклики до вірної служби Речі Посполитій і водночас до збереження православної віри, що уможливить відновлення слави роду й імені («ідея вічного повернення»). Також удалося визначити, що у творі домінує барокова концепція марнотності світу й невідворотності смерті, осмисленої як природний порядок буття. Одним із наскрізних символів постає образ свічки, що втілює крихкість і швидкоплинність людського життя. Кульмінаційна мовна партія позначена драматичною експресією та містифікацією: від імені князя Януша виголошено слова про смерть дружини, хоча історично він залишився неодруженим і бездітним. Цей прийом розкриває притаманну добі барокову динаміку й спрямованість на емоційне враження реципієнта.