ОСОБЛИВОСТІ АКЦЕНТУВАННЯ ІМЕННИКІВ У ПОЕТИЧНІЙ ТВОРЧОСТІ ПИСЬМЕННИКІВ КІНЦЯ XVIII–XIX СТОЛІТЬ

Анотація

На сьогодні акцентологія є найменш дослідженою ланкою в українському мовознавстві. Наукові розробки в цій галузі ведуться в двох основних напрямках: історія українського наголосу від пізньопраслов’янського періоду до нашого часу й історія українського літературного наголосу. Для вивчення проблеми становлення українського літературного наголосу актуальним є його дослідження в поетичних творах письменників кінця XVIII–XIX століть, яке має не тільки теоретичне, але й значне практичне значення, оскільки дозволяє уточнити норми наголошення слів у сучасній українській літературній мові. Метою статті є з’ясувати особливості наголошування іменників у поезії „Свята ніч” Лесі Українки у зіставленні з їхнім акцентуванням у сучасній українській літературній мові. Виявлені лексеми розподілено за трьома акцентними групами: з наголосом на основі, з наголосом на флексії та з рухомим наголосом. У ході аналізу фактичного матеріалу з’ясовано, що розбіжностей у наголошуванні іменників у поезії та акцентологічних словниках не зафіксовано. Тому можна говорити про те, що на час написання поетичного твору Лесею Українкою акцентуаційні норми української мови вже були усталеними.