КОНЦЕПТУАЛЬНА ОПОЗИЦІЯ «ДІМ – ЧУЖА ЗЕМЛЯ» В УСНИХ НАРАТИВАХ УКРАЇНСЬКИХ ЕМІГРАНТІВ ПРО НІМЕЧЧИНУ

Анотація

У статті досліджується концептуальна опозиція «дім – чужа земля» в усних автобіографічних наративах українських емігрантів про Німеччину. Усні оповіді розглядаються як особливий тип дискурсу, що оприявнює механізми індивідуальної та колективної самоідентифікації, способи культурного сприйняття «іншого», а також стратегії міжкультурної адаптації в умовах еміграції. Важливим інструментом організації досвіду виступає бінарна категорія «свій – чужий», яка в сучасних еміграційних наративах реалізується через концептуальну пару «дім – чужа земля» та визначає структурування просторових та ціннісних опозицій. Матеріалом дослідження стали 100 транскрибованих усних наративних інтерв’ю українців віком від 18 до 60 років, які мали досвід проживання в Німеччині. Аналіз автобіографічних оповідей засвідчив, що дихотомія «дім – чужа земля» реалізується через сукупність просторових, аксіологічних і символічних маркерів, зокрема через образ райського саду як утопічної моделі чужого простору, що посилює контраст із рідним середовищем і водночас виконує компенсаторну функцію. Через концепт «дім» у досліджуваних наративах репрезентується простір захищеності, родинних зв’язків, емоційної прив’язаності та традиційних норм життя. Натомість концепт «чужа земля» позначає віддаленість від «рідної землі», необхідність пристосування до незвичного, чужого соціального й культурного порядку, але водночас може набувати позитивних конотацій, таких як організованість, соціальна справедливість, стабільність та перспектива особистісної реалізації. Німеччина характеризується респондентами як гетеротопія та утопія водночас, тоді як «дім» репрезентується як простір звичного побуту, емоційної близькості, але й імпліцитної критики соціальних та культурних реалій. Дослідження показує, що традиційний фольклорний мотив «далеких земель» у сучасних оповідях трансформується у складну когнітивно-семантичну модель, через яку оповідачі вербалізують досвід еміграції, конструюють ціннісні координати власного «я» та колективного «ми», а також окреслюють межі «свого» та «чужого». Отримані результати підкреслюють значущість усних автобіографічних наративів як джерела для розуміння сучасних культурних уявлень про простір, ідентичність і міжкультурну комунікацію українців у контексті міграційних процесів.