КОНЦЕПЦІЯ «ВОЄННОГО ПОКОЛІННЯ» У ПРОЗІ ОЛЕНИ МАКСИМЕНКО

Анотація

У статті актуалізовано проблему формування нового наративу мілітарної літератури, який поєднує ознаки різних жанрів та формує спільні поколіннєві характеристики персонажів прозових творів. Здійснено комплексний аналіз концепції «воєнного покоління» у творчому доробку сучасної української письменниці Олени Максименко. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю наукового осмислення трансформацій української ідентичності під впливом тривалої збройної агресії та пошуком нових літературних форм для репрезентації травматичного досвіду. Творчість О. Максименко (збірки «Неприкаяні», «Пряма мова», повість «Пси, які приручають людей») розглядається як цілісна концептосфера, що фіксує еволюцію свідомості учасників революційних та воєнних подій 2014–2025 рр. Проаналізовано засадничі концепти, що формують образ воєнного покоління, досліджено способи художньої рецепції воєнної буденності в текстах авторки. Установлено, що ключовим вузлом концептосфери у прозі Олени Максименко є концепт «неприкаяності», який трактується не як пасивна дезадаптація, а як свідома відмова від фальшивих соціальних ролей та вірності фронтовій правді. Пояснено значення метафори «внутрішня тріщина», яка постає не дефектом особистості, а основою нової ідентичності та досвіду. Доведено, що авторка деконструює класичний образ «втраченого покоління», пропонуючи натомість концепт нової суб’єктності. Її герої демонструють прискорене дорослішання та етику відповідальності. Порівняльний аналіз концепту Дому (сакральний простір «печі» проти прагматичного «дому-бліндажа») виявляє шлях героя від пошуку прихистку в руїнах старого світу до активного творення власного простору істини. Підтверджено, що збірки короткої прози Олени Максименко – зразок «літератури свідчення», де автобіографізм і репортажна точність поєднуються з глибоким психологізмом, реалістично-психологічна повість для підлітків «Пси, які приручають людей» відображає ідеали нового покоління, яке через біль і втрати знаходить шлях до власної ідентичності, історичної пам’яті й милосердя.