МЕДІАЦІЯ І МЕДІАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ: СУТНІСТЬ ПОНЯТЬ ТА ЇХ СТРУКТУРА

Анотація

У статті здійснено теоретичне осмислення понять «медіація» та «медіативна компетентність» у контексті сучасної мовної освіти. Проаналізовано еволюцію трактування медіації у редакціях Загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти 2001 та 2020 років, зокрема з’ясовано специфіку її інтерпретації в німецькомовному науковому дискурсі. Констатовано відсутність уніфікованого підходу до визначення медіативної компетентності в сучасних наукових дослідженнях. Уточнено зміст терміна «медіація» – процес посередництва між співрозмовниками задля передавання змісту інформації та уможливлення її розуміння. Виконано порівняльний аналіз умінь, передбачених Державними стандартами базової та профільної середньої освіти України, із видами медіативної діяльності, визначеними в Загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти (2020). Витлумачено поняття «медіативна компетентність» – здатність особистості здійснювати внутрішньомовне, міжмовне та міжкультурне посередництво під час взаємодії комунікантів для забезпечення взаєморозуміння; між індивідами та різними формами подання інформації (текстова, числова, візуальна, звукова, таблична, електронна) через інтерпретацію, перефразування та узагальнення змісту повідомлення. Виокремлено структуру медіативної компетентності, що містить такі компоненти: лінгвістичний (використання лексико-граматичних засобів); комунікативний (адаптування та перефразування повідомлення); організаційно-управлінський (координація та фасилітація взаємодії); соціокультурний (знання традицій, ціннісних систем і норм поведінки); рефлексивно-емоційний (емоційний самоконтроль та нейтральність під час спілкування); прагматичний (ефективна посередницька діяльність).